Відібрані в православних Свято-Онуфріївський монастир у Львові. Заснований православними ще за часів Галицько-Волинського князівства, в XIII столітті, обитель була відбудована великими ревнителями православ'я князями Острозькими протягом XVI століття.
Схожа доля спіткала Крехівського і Унівського монастиря поблизу Львова, в останньому трудився духовний письменник Західної України Іван Вишенський, твори якого вплинули на Івана Франка, як борця за справедливість.
Франко написав дисертацію, що стосувалася творчості Вишенського. Ця дисертаційна робота вийшла окремою монографією «Іван Вишенський і його твори» в 1895 р. у Львові. До аналізу творчості Вишенського Франко звертався в своїх інших працях наукового характеру. Зрештою, в 1900 р. він опублікував збірку «Із днів журби», до складу якої ввійшла поема «Іван Вишенський».
Духовний подвижник Іван Вишенський жив і підв’язався духовному подвигу коли православний український народ терпів гоніння, закривали православні церкви, заставляли прийняти унію. - Так, багато води утекло з цього часу, і люди забули свою історію, а замість неї вчать видуману на свій лад єресі латинської.
Ось одна з робіт видатного українського вчителя нашого земляка Івана Вишенського:
Запитання. Що таке єресь?
Відповідь. Єресь — це безчестя, розбещений розум, зваба думки, виснаження помислу, сумнів у істині, двоєдушність, мисельна сліпота, конечне невір’я.
Запитання. Що таке благочестя?
Відповідь. Благочестя — це непохитна і безсумнівна віра, істинне уповання, розумодушевна міць, здоровий помисел, благоговіння до Бога, простота, конечна беззлобність.
ВІДПОВІДЬ СКАРЗІ ПРО НЕЩИРІСТЬ ГРЕКІВ
Іван Вишенський (скорочено)
Затим по простоті віри нашого благочестя, боячися, щоб ви діти свої не потруїли й не поморили хитрістю та єрессю латинською…..
Щасливий, кажу, латинський костьол з тих причин. В усьому-бо ставиться й показується ворожим смиренній науці нашого Ісуса Христа…..
Знай же, латинський костьоле, що те щастя й розум, у якому ти плаваєш і забавляєшся, — поганські; бо так Христос синам Зеведеєвим, котрі прагнули первосідного місця й честі славної, сказав: "Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами, але хто великим із вас хоче бути — хай буде слугою він вам. А хто з вас бути першим бажає — нехай буде він вам за раба. Так само і син людський прийшов не на те, щоб служили йому, а щоб послужити"45 та інше. Глянь же, улюблений і розсудливий читальнику, чому латинський костьол щасливий. Тому, що смиренну Христову науку розорив, а поганську ухопив. Іще щасливий латинський костьол тому, що показав себе ґвалтівником і руйнівником конечного образу (і смиренномудрості), який показав Христос. Сам же преблагословенний даскал над даскалами, ректор над ректорами, Господь і Бог наш Ісус Христос, навчаючи учнів своїх бути і вважатися від усіх покірнішими і упослідженішими, показав цей образ собою, висоту і честь своєї зверхності звів до конечної покори й приниженості, оперезався стрічкою і вмив ноги учням, сказавши: "Чи знаєте, що я зробив вам? Ви мене називаєте: Учитель і Господь — і добре ви кажете, бо Я є. А коли обмив ноги вам Я, Господь і Вчитель, то повинні й ви один одному ноги вмивати!"46 Ти ж, латинський костьоле зі своїми школами, наук ректорами, мав би з’явити той смиренний образ, показаний од Христа, та інших навчати тієї покори та приниження, але ти, борючи, пригашаючи той образ смиренномудрості, виявляєш себе таким противенцем, ґвалтівником і руйнівником того святого образу, що і мовиш, і учиш, і проповідуєш, і голосно на весь світ кричиш, погрожуєш, страхаєш і ділом або власним учинком виконуєш, кажучи, що коли б тебе хто не святив, не шанував, не славив, не визнавав за найліпшого, найрозумнішого, найславнішого, від усіх найвищого, старшого, найпершого і всесвітню голову, такий достойний вогню, меча, бід, мук і різноманітних смертей і страдницьких тортур. Придивися ж, улюблений читальнику, чому латинський костьол щасливий. Тому, що вже запевне дався антихристу себе породити, як сказав Павло до солунян, щоб чекали, бо "виявиться беззаконник", і відступлення від православної віри сталося, і боготворна кумирниця з’явилася на землі, зруйнувавши покору й Христову науку. Знай же, правовірний християнине, що то антихристова справа. Про це досить.
Ти ж бо, костьоле латинський, з наступником та учнем апостола Петра, чесним папою, противлячись і поборюючи науку свого вчителя Петра, іменуєшся не мандрівничим і прибульцем, тобто приходьком і подорожнім, але вічним дідичем помпи, слави, марнотної могутності й видимої держави, трону і влади земного начальства всесвітнього володаря. А хто б тебе за такого не вважав і не славив і під твою владу не підлягав, того ти, латинський костьоле, через свою владу наказуєш своїм слухняним учням і благословляєш убивати і в цьому житті не давати жити, успадковуючи цим тиранський звичай. Справді щасливий римський костьол, бо швидко прислужує й пригоджує тому, котрий розорив і вбив Петра. Питаю тебе, костьоле щасливий латинський: де твій Петровий спадок? Де учнівство твоє, яким хвалишся, і [чому] гробом Петровим пишаєшся, коли жодного пункту з його учення не тільки не дотримуєшся, але ще й розбивши і поховавши його учення своїм противенством, іншим забороняєш наслідувати науку святого Петра. Чи не бачиш, латинський костьоле, того щастя, від кого ти його зловив і хто тебе ним у цьому житті коронував? Розтули ж бо очі помислу на вчення латинського костьола, вірний Скарго, і пізнай, хто твоєму костьолу щастя дарував, тобою захвалене. А коли ти не хочеш пізнати дародавця, тоді вже ми, що з неволі, а що через потребу, будучи тобою оббріхані, мусимо відкрити тобі його й показати.
Власне, це той хитрий, не інакше, твоєму костьолові, Скарго, дарував щастя, кого Господь наш Ісус Христос геть відштовхнув, відкинув, і збезчестив, той, хто змагався з ним, зваблюючи ласістю голод його [Ісуса] і поклоніння шукаючи від нього, коли б те мати захотів. Про це так сказав: "Відійди, сатано! Бо ж написано: господу богові своєму вклоняйся і служи одному йому"49, а не тобі, звабнику цього світа.
Ти ж, костьоле латинський, не зрозумів і не пізнав тієї сатанинської мани, що вабить і знаджує такою славою і хитрістю премудрості цього віку, як якоюсь оздобною цяцькою, що її люблять діти, але відразу ж, уздрівши, захотів поласувати показаним, поклонився, взяв, пожер щастя, ухопив земної могутності і від усієї душі полюбив і схотів тут, на землі, вижити, вимудруватися і виславнтися. Будь же собі, Скарго, учне костьолу латинського, зі своїм костьолом, зі своїми школами й науками у цьому віці щасливим, мудрим, хитрим, будь дідичом, а ми, нерозумна Русь, як сказав апостол Павло, нерозумні й дурні, і, як сказав апостол Петро, мандрівничі й прибульці, тобто приходьки й подорожні тут, на землі, бути воліємо, щоб ту вітчизну й вічне дідицтво від Христа, нашого збавителя, який не мав де на землі й голови прихилити, взяти у спадок і дістати уготоване в царстві небесному, куди хай умістить нас Христос, син живого Бога, який прийшов у світ спасти грішних, і це йому належить усяка слава, честь і поклоніння з отцем і святим духом нині, завжди і в безконечні віки навік.
Амінь.
Проповіді та питання віри
Re: Проповіді та питання віри
Частина 4
І створив Господь Бог людину з пороху земного, і вдихнув у обличчя її дихання життя, і стала людина душею живою. (Буття 1:7)
Тому всяке слово і думка людини є відома Богу, коли ми молимося навіть в думках, Бог чує наші молитви і знає всі діла наші.
Душа людини є частина Бога, звідси і ідуть всі розуміння і пояснення всього духовного світу, чому Бог терпить нас і не знищує нас за беззаконня наші, а довго терпить і чекає наше навернення, повернення блудного сина.
«Юдеї сказали Йому у відповідь: не за добрі діла хочемо по¬бити Тебе камінням, а за богохульство і за те, що Ти, будучи люди¬ною, робиш Себе Богом. Ісус відповів їм: чи не написано в законі Вашому: Я сказав, що Ви боги? Як¬що назвав богами тих, до кого було слово Боже, і не може порушитись Писання.» (Івана 10:35)
Земний шлях нам даний тернистий, щоб ми пройшовши цей шлях, навчились розрізняти добро і зло, щоб не стати на шлях демонів і не стати подібним їм. Віддалятись від них, бо спілкуючись з ним людина подібно Єві легко піддасться спокусам і віддалиться від Духу Божого. Лиш тоді коли душа буде цінити Господа, любити Його і, маючи страх божий залишитись без Бога, вона буде виконувати Заповіді Його і Волю Його і тоді Бог може довіритись цій душі, що вона не внесе в Царство Його смуту і зло.
Все, що сотворив Бог є чудовим: небо, земля, моря, дерева, птахи, риби і тварини, все це є гарним і живим і довершені всього Господь створив людину як завершення всього живого і, тому ми бачимо що все це є прекрасним, але людина часто забуває дякувати Богові за все це. Вона своєю діяльністю нищить всю красу на Землі і, передбачаючи, що вона може знищити, і все життя на Землі, вона вже планує залізти в космос. Ну і що вона доброго може зробити в космосі, не теж саме що з Землею?
Розум і серце
Розум і серце людини невід’ємні частини душі, які направляють або контролюють волю, незалежно при тілі душа чи без тіла. При тілі душа несе подвійну місію інтереси душі і тіла.
Розум і серце душі повинні працювати на захист і збереження чистоти душі, щоб не пошкодити серце, повинен включатись розум, щоб не пошкодився розум треба вмикати серце. Повинні бути гальма в людині, щоб зберегти свою душу, ось для чого є Святе Письмо і Закон Божий.
Якщо розум і серце перемикати тільки на тіло тоді інтереси душі і її самозбереження не працюють і людина нехтує Святим Письмом і Законом починає руйнувати в собі властивості Бога і ставати подібною тварині.
Розум людини і серце людини має пам'ять, відчуття насолоди, гіркоти бруду гріха. Дуже часто ми за насолодою не відчуваємо гіркоти гріха, коли ми робимо іншим людям і навіть Богу завдаємо своєю пихатістю шкоду. Коли ми попробуємо свою нечесть і гіркоту лиш тоді нам вже не до радостей, лиш тоді ми робимось філософами, і лиш тоді ми шукаємо причину, ну і, звісно, що всі відповіді нас ведуть до Бога, а Він дав нам Закони, які записані в Святому Письмі. Тоді ми штурмуємо Біблію, виписуємо одкровення і починаємо міняти своє життя, але й тут не всі мають завзятість йти далі, деякі зупиняються і повертаються в своє болото назад.
Розум і серце людини повинні працювати, щоб змінити свій напрям, і це можливо тут тільки на Землі, преображення людині відбувається внаслідок істини, яку не зупиняючи, повинна шукати людина, живучи на Землі. Там на небесах вже не можна щось змінити, душа попадає в обителі за властивостями її розуму і серцю. Тільки тут на Землі проходячи вогонь, воду і мідні труби ми випробовуємось, і можемо змінити свої якості шляхом праці над собою. А поки душа спить, а очі засліплені, то дух людини служить нечистому. Тому Бог, як Творець, піклується про нас, старається нам надати самому вирішувати свою долю за власним бажанням.
Народження Ісуса Христа і Його земний шлях, це не символ і не історичний факт, який загубив актуальність, а, перш за все, шлях, для кожної людини, яким повинна пройти, щоб війти в Царство Небесне. Ця дорога не солодка, а хресний хід в якому випробовується душа її віра, щоб укріпити того, хто бажає спасіння. Все це проходить невидимо для інших людей, а буває, що і навпаки замість похвали людина отримує від знайомих, друзів, родичів презирство, а то буває і гоніння.
Можна навести багато прикладів коли благочестиві подвижники зазнали гоніння від своїх братів по вірі. о. Іона був благочестивим ченцем і мав явлення Ісуса Христа та Пресвятої Богородиці, мав дар прозорливості, до нього приїжджали багато прочан, щоб отримати пораду і втіху для душі і більшість Київського монастирського духовенства була недоброзичливо налаштована до нього. Лаврському чернецтву було надзвичайно неприємно, що прочани з Лаври йдуть в Троїцький монастир до о. Іони, і вони давали прочанам брехливі відомості. Наприклад, про те, що о. Іона давно вже помер, а монастир закритий і замкнений.
Один лаврський монах запитав одного із троїцьких ченців: "Так скажіть, будь ласка, коли Іона, нарешті, помре?" Обурившись цим питанням, Троїцький чернець відповів: "Знаєте, сказано: праведниці на віки живуть". Запитувач так і відскочив назад з переляком. "Ось як, і не дочекаєшся, значить, ще його смерті".
Один поміщик, відвідавши Лавру, спитав ченця, чи далеко до о. Іони. "Так, дуже далеко, кілометрів п'ятдесят". - "Далеченько, - сказав поміщик, - а хоч би й сто, я все одно поїду". Вийшов він з готелю і питає візника: "Скільки візьмеш до о. Іони? Знаєш дорогу?" - "Як не знати, три карбованця візьму". Поміщик здивувався, як це за 50 кілометрів брати 3 карбованця, і питає: "Та ти добре знаєш дорогу? Скільки ж туди кілометрів?" Той каже, що кілометрів три. Тут зрозумів поміщик обман ченця і ворожнечу до о. Іони Лаври.
До о. Іони в монастирі, де був він переведений, прочан приходило мало і в монастирі не вистачало грошей, були вільні порядки, ченці покидали монастир після служби, ходили по місту навідувались до знайомих та родичів. Отець Іона заборонив вольності ченців, так як монахи повинні бути в монастирі.
Після появи в монастирі отця Іони пішли чутки про благовірного подвижника і прочани почали навідуватись в цей монастир, монастир ожив, бо з прочанами збільшилась казна монастиря, в ченців появились гроші. Але так як їм було заборонено покидати монастир, в деяких ченців виникла ненависть до о. Іони: "Звідки його біс приніс до нас, на що нам гроші, коли нам свободи немає. Ми всі сидимо в монастирі, наче в тюрмі, не можемо вийти нікуди - це каторга, а не життя - Сибір; ні на годину не можна вийти за ворота не можна". Як тільки його не називали - і чарівником, і чаклуном.
Одного разу в церкві обурений о. Гервасій каже: "Не слухайте, панове, Ви всі, здається, люди розумні, дорослі, маєте свої поняття, і Ви спокусилися в цього підлесника. Це не людина, а у плоті диявол, це розбійник, він всіх нас замучив, і Ви, добрі люди, слухаєте цього божевільного підлесника. Ось дивіться, як ми його в особі вашій поважаємо". І о. Гервасій схопив о. Іону за бороду, за волосся і за глотку, а інші отці били його палицями, примовляючи: "Ось як величають вашого святошу".
Старець Іона завжди давав прочанам при благословенні цидулки, які завжди відповідали проблемам цих людей. Якщо іноді і здавалося, що цидулки з аркушем паперу, на якому написані передбачення, не підходять до становища цих людей в той час, наступні події виправдовували прозорливість старця. Треба мати на увазі, що о. Іона на загальному благословенні ні з ким не говорив і звичайним шляхом не міг нічого знати про людей, яких бачив вперше. Якось купка прочан з Канівського повіту Київської області, села Паток, в Лаврі обговорювали між собою питання, що треба зайти до о. Іони по благословення і отримати від нього цидулки з аркушем паперу. Будучи в цій компанії, два хлопця кажуть: "На що нам його аркуші паперу, прочитаємо їх і кинемо, а от якби він дав нам по карбованцю, це справа інша". Всі вони вирушили в Троїцький монастир і з'явилися до старця. Були у нього і ті два хлопці. Всім іншим о. Іона за звичаєм своїм дав по аркушеві і по просфорі, а тим двом хлопцям, нічого їм не кажучи, подав по рублю. На монастирському подвір'ї вони, сміючись, розповідали про свої недавні слова і показували отримані ними карбованці.
Коли ми розмовляємо, то розум наш перш за все, звертається до пам’яті, щоб як можна швидше прореагувати. Він не аналізує, для аналізу потрібен час, якого нам не вистачає. А іноді це питання відкидаємо, бо вважаємо, що ми вже достатньо досвідчені в цьому питанні і витратити час на аналіз порожніх питань не варто.
Тому християни, які повірили оманливим вченням, для свого освідчення і, проаналізувавши вклали в свою пам'ять завчені тези віри, вже не здатні сприймати те, що говориться в православ’ї. Особливо коли розвинуте, а не очищене марнославство, шляхом смирення, вони вважають, що їхнє вчення вище православного та істинне.
Що ж, це властивості розуму, воно не тільки є в християнах, воно спрацьовує і в інших вірах.
Чому все ж таки існують суперечки і розбіжності бачення в християнстві?
Православні користуються пам’яттю передання, і розсудливості можуть порівняти вчення, з тим що говорили і наставляли подвижники благочестя – святі отці. Своїми подвигами вони удостоїлись благодаті Божої, яка давала їм надзвичайні властивості душі і істинного розуміння добра і зла.
Що це за подвиги, які деякі християни вважають за оману?
Це довгі молитви, читання псалтиря, пости, боротьба з самим собою, з своїми бажаннями, пристрастями, це виховання в собі смирення, це стягання Духа Святого.
Чому відмовляються від тих подвигів інші?
Важка праця над собою потребує багато часу і обмежень в своїх бажань і пристрастей і тому шукаючи виправдання, потрапивши в оману, опираються тільки на віру.
Говорячи, що в них багато проблем і потреб, і що вони їх всі передають Господу.
З одного боку все здається розумно і правильно, але ми проявляємо свою бездіяльність, без діл віра мертва. Опираючись тільки на віру, і віруючи, що це є достатнім для спасіння є оманливим.
Часто бувають пастирі, які вважають, що вони лиш вірую спасаються дозволяють собі розслабитись, дозволяючи собі не обмежувати в бажаннях, бо вони достойні Царства Небесного. Пристрасті природні вони мають властивість збільшувати свої потреби і можливості, якщо тварина обмежена в своїх можливостях, то людина може їх розвивати до безконечності. Бажання наситити своє тіло, блудом як природним – тілесним так і духовним, виправдовуючи свої бажання, створюють філософічні аргументи свого бачення на створення світу і його існування.
Ці пристрасті людину доводять до сильного блуду, забираючи у бідних прихожан останнє. Пастирі будують собі палаци, використовуючи владу над людьми, роблять їх покірними рабами, створюють гареми і.т.д.
Що, першою чергою, ми бачимо в православних, це всюди і завжди акцент робиться на смирення і терпіння, що, насамперед, повинна людина виховати в собі, щоб йти шляхом спасіння. І так через смирення відкриваються очі душі, які починають бачити себе своєї пристрасті жахатись від них, прибігати до покаяння.
Багато є тих, які залишили своє життя на Землі без покаяння, хотіли б хоч на декілька хвилин повернутись в тіло, щоб покаятись і розрішити свої гріхи і позбавитись мук, але це неможливо. Неможливо лиш тому що в їхньому житті Господь давав людині не раз замислитись і змінити своє життя, але ця душа проявила байдужість і легковажність.
Не нехтуй своїм порятунком.
Одні вважають, що духовної освіти потрібно закінчити духовну семінарію, а інші щоб стати духівником треба мати вищу освіту.
Розум і серце людини працюють як кермо і мотор машини, куди ми їх направимо, туди вони будуть працювати і від душі залежить шлях по якому треба їхати. Можна закінчити духовну семінарію але стати атеїстом і займатись цькуванням християн, можна по Закону Божому мати найкращу оцінку, але стати тираном, що у нашій історії вже було.
Більшість отців православного благочестя не мали жодної освіти навіть були неграмотні, але через прозорливість Духа Божого відкривали людям таємниці, які могли знати тільки вони.
Поліцейський з міста Арідая, пан Василь Цолакіс, розповідає: «Мій знайомий поїхав за кордон. На жаль, там він зв'язався з протестантами і, ставши протестантом, відмовився від православ'я.
Одного разу він прийшов до мене на роботу і, побачивши у мене в кабінеті фотографію Паїсія Святоорця, з жахом сказав: "А цього ченця я знаю. Десять років тому з двома знайомими я відвідав його келію. Коли ми прийшли до нього, двох моїх супутників він впустив, а мене вигнав. Він сказав мені, що я єретик, бо не вірю в Божу Матір і святих».
І створив Господь Бог людину з пороху земного, і вдихнув у обличчя її дихання життя, і стала людина душею живою. (Буття 1:7)
Тому всяке слово і думка людини є відома Богу, коли ми молимося навіть в думках, Бог чує наші молитви і знає всі діла наші.
Душа людини є частина Бога, звідси і ідуть всі розуміння і пояснення всього духовного світу, чому Бог терпить нас і не знищує нас за беззаконня наші, а довго терпить і чекає наше навернення, повернення блудного сина.
«Юдеї сказали Йому у відповідь: не за добрі діла хочемо по¬бити Тебе камінням, а за богохульство і за те, що Ти, будучи люди¬ною, робиш Себе Богом. Ісус відповів їм: чи не написано в законі Вашому: Я сказав, що Ви боги? Як¬що назвав богами тих, до кого було слово Боже, і не може порушитись Писання.» (Івана 10:35)
Земний шлях нам даний тернистий, щоб ми пройшовши цей шлях, навчились розрізняти добро і зло, щоб не стати на шлях демонів і не стати подібним їм. Віддалятись від них, бо спілкуючись з ним людина подібно Єві легко піддасться спокусам і віддалиться від Духу Божого. Лиш тоді коли душа буде цінити Господа, любити Його і, маючи страх божий залишитись без Бога, вона буде виконувати Заповіді Його і Волю Його і тоді Бог може довіритись цій душі, що вона не внесе в Царство Його смуту і зло.
Все, що сотворив Бог є чудовим: небо, земля, моря, дерева, птахи, риби і тварини, все це є гарним і живим і довершені всього Господь створив людину як завершення всього живого і, тому ми бачимо що все це є прекрасним, але людина часто забуває дякувати Богові за все це. Вона своєю діяльністю нищить всю красу на Землі і, передбачаючи, що вона може знищити, і все життя на Землі, вона вже планує залізти в космос. Ну і що вона доброго може зробити в космосі, не теж саме що з Землею?
Розум і серце
Розум і серце людини невід’ємні частини душі, які направляють або контролюють волю, незалежно при тілі душа чи без тіла. При тілі душа несе подвійну місію інтереси душі і тіла.
Розум і серце душі повинні працювати на захист і збереження чистоти душі, щоб не пошкодити серце, повинен включатись розум, щоб не пошкодився розум треба вмикати серце. Повинні бути гальма в людині, щоб зберегти свою душу, ось для чого є Святе Письмо і Закон Божий.
Якщо розум і серце перемикати тільки на тіло тоді інтереси душі і її самозбереження не працюють і людина нехтує Святим Письмом і Законом починає руйнувати в собі властивості Бога і ставати подібною тварині.
Розум людини і серце людини має пам'ять, відчуття насолоди, гіркоти бруду гріха. Дуже часто ми за насолодою не відчуваємо гіркоти гріха, коли ми робимо іншим людям і навіть Богу завдаємо своєю пихатістю шкоду. Коли ми попробуємо свою нечесть і гіркоту лиш тоді нам вже не до радостей, лиш тоді ми робимось філософами, і лиш тоді ми шукаємо причину, ну і, звісно, що всі відповіді нас ведуть до Бога, а Він дав нам Закони, які записані в Святому Письмі. Тоді ми штурмуємо Біблію, виписуємо одкровення і починаємо міняти своє життя, але й тут не всі мають завзятість йти далі, деякі зупиняються і повертаються в своє болото назад.
Розум і серце людини повинні працювати, щоб змінити свій напрям, і це можливо тут тільки на Землі, преображення людині відбувається внаслідок істини, яку не зупиняючи, повинна шукати людина, живучи на Землі. Там на небесах вже не можна щось змінити, душа попадає в обителі за властивостями її розуму і серцю. Тільки тут на Землі проходячи вогонь, воду і мідні труби ми випробовуємось, і можемо змінити свої якості шляхом праці над собою. А поки душа спить, а очі засліплені, то дух людини служить нечистому. Тому Бог, як Творець, піклується про нас, старається нам надати самому вирішувати свою долю за власним бажанням.
Народження Ісуса Христа і Його земний шлях, це не символ і не історичний факт, який загубив актуальність, а, перш за все, шлях, для кожної людини, яким повинна пройти, щоб війти в Царство Небесне. Ця дорога не солодка, а хресний хід в якому випробовується душа її віра, щоб укріпити того, хто бажає спасіння. Все це проходить невидимо для інших людей, а буває, що і навпаки замість похвали людина отримує від знайомих, друзів, родичів презирство, а то буває і гоніння.
Можна навести багато прикладів коли благочестиві подвижники зазнали гоніння від своїх братів по вірі. о. Іона був благочестивим ченцем і мав явлення Ісуса Христа та Пресвятої Богородиці, мав дар прозорливості, до нього приїжджали багато прочан, щоб отримати пораду і втіху для душі і більшість Київського монастирського духовенства була недоброзичливо налаштована до нього. Лаврському чернецтву було надзвичайно неприємно, що прочани з Лаври йдуть в Троїцький монастир до о. Іони, і вони давали прочанам брехливі відомості. Наприклад, про те, що о. Іона давно вже помер, а монастир закритий і замкнений.
Один лаврський монах запитав одного із троїцьких ченців: "Так скажіть, будь ласка, коли Іона, нарешті, помре?" Обурившись цим питанням, Троїцький чернець відповів: "Знаєте, сказано: праведниці на віки живуть". Запитувач так і відскочив назад з переляком. "Ось як, і не дочекаєшся, значить, ще його смерті".
Один поміщик, відвідавши Лавру, спитав ченця, чи далеко до о. Іони. "Так, дуже далеко, кілометрів п'ятдесят". - "Далеченько, - сказав поміщик, - а хоч би й сто, я все одно поїду". Вийшов він з готелю і питає візника: "Скільки візьмеш до о. Іони? Знаєш дорогу?" - "Як не знати, три карбованця візьму". Поміщик здивувався, як це за 50 кілометрів брати 3 карбованця, і питає: "Та ти добре знаєш дорогу? Скільки ж туди кілометрів?" Той каже, що кілометрів три. Тут зрозумів поміщик обман ченця і ворожнечу до о. Іони Лаври.
До о. Іони в монастирі, де був він переведений, прочан приходило мало і в монастирі не вистачало грошей, були вільні порядки, ченці покидали монастир після служби, ходили по місту навідувались до знайомих та родичів. Отець Іона заборонив вольності ченців, так як монахи повинні бути в монастирі.
Після появи в монастирі отця Іони пішли чутки про благовірного подвижника і прочани почали навідуватись в цей монастир, монастир ожив, бо з прочанами збільшилась казна монастиря, в ченців появились гроші. Але так як їм було заборонено покидати монастир, в деяких ченців виникла ненависть до о. Іони: "Звідки його біс приніс до нас, на що нам гроші, коли нам свободи немає. Ми всі сидимо в монастирі, наче в тюрмі, не можемо вийти нікуди - це каторга, а не життя - Сибір; ні на годину не можна вийти за ворота не можна". Як тільки його не називали - і чарівником, і чаклуном.
Одного разу в церкві обурений о. Гервасій каже: "Не слухайте, панове, Ви всі, здається, люди розумні, дорослі, маєте свої поняття, і Ви спокусилися в цього підлесника. Це не людина, а у плоті диявол, це розбійник, він всіх нас замучив, і Ви, добрі люди, слухаєте цього божевільного підлесника. Ось дивіться, як ми його в особі вашій поважаємо". І о. Гервасій схопив о. Іону за бороду, за волосся і за глотку, а інші отці били його палицями, примовляючи: "Ось як величають вашого святошу".
Старець Іона завжди давав прочанам при благословенні цидулки, які завжди відповідали проблемам цих людей. Якщо іноді і здавалося, що цидулки з аркушем паперу, на якому написані передбачення, не підходять до становища цих людей в той час, наступні події виправдовували прозорливість старця. Треба мати на увазі, що о. Іона на загальному благословенні ні з ким не говорив і звичайним шляхом не міг нічого знати про людей, яких бачив вперше. Якось купка прочан з Канівського повіту Київської області, села Паток, в Лаврі обговорювали між собою питання, що треба зайти до о. Іони по благословення і отримати від нього цидулки з аркушем паперу. Будучи в цій компанії, два хлопця кажуть: "На що нам його аркуші паперу, прочитаємо їх і кинемо, а от якби він дав нам по карбованцю, це справа інша". Всі вони вирушили в Троїцький монастир і з'явилися до старця. Були у нього і ті два хлопці. Всім іншим о. Іона за звичаєм своїм дав по аркушеві і по просфорі, а тим двом хлопцям, нічого їм не кажучи, подав по рублю. На монастирському подвір'ї вони, сміючись, розповідали про свої недавні слова і показували отримані ними карбованці.
Коли ми розмовляємо, то розум наш перш за все, звертається до пам’яті, щоб як можна швидше прореагувати. Він не аналізує, для аналізу потрібен час, якого нам не вистачає. А іноді це питання відкидаємо, бо вважаємо, що ми вже достатньо досвідчені в цьому питанні і витратити час на аналіз порожніх питань не варто.
Тому християни, які повірили оманливим вченням, для свого освідчення і, проаналізувавши вклали в свою пам'ять завчені тези віри, вже не здатні сприймати те, що говориться в православ’ї. Особливо коли розвинуте, а не очищене марнославство, шляхом смирення, вони вважають, що їхнє вчення вище православного та істинне.
Що ж, це властивості розуму, воно не тільки є в християнах, воно спрацьовує і в інших вірах.
Чому все ж таки існують суперечки і розбіжності бачення в християнстві?
Православні користуються пам’яттю передання, і розсудливості можуть порівняти вчення, з тим що говорили і наставляли подвижники благочестя – святі отці. Своїми подвигами вони удостоїлись благодаті Божої, яка давала їм надзвичайні властивості душі і істинного розуміння добра і зла.
Що це за подвиги, які деякі християни вважають за оману?
Це довгі молитви, читання псалтиря, пости, боротьба з самим собою, з своїми бажаннями, пристрастями, це виховання в собі смирення, це стягання Духа Святого.
Чому відмовляються від тих подвигів інші?
Важка праця над собою потребує багато часу і обмежень в своїх бажань і пристрастей і тому шукаючи виправдання, потрапивши в оману, опираються тільки на віру.
Говорячи, що в них багато проблем і потреб, і що вони їх всі передають Господу.
З одного боку все здається розумно і правильно, але ми проявляємо свою бездіяльність, без діл віра мертва. Опираючись тільки на віру, і віруючи, що це є достатнім для спасіння є оманливим.
Часто бувають пастирі, які вважають, що вони лиш вірую спасаються дозволяють собі розслабитись, дозволяючи собі не обмежувати в бажаннях, бо вони достойні Царства Небесного. Пристрасті природні вони мають властивість збільшувати свої потреби і можливості, якщо тварина обмежена в своїх можливостях, то людина може їх розвивати до безконечності. Бажання наситити своє тіло, блудом як природним – тілесним так і духовним, виправдовуючи свої бажання, створюють філософічні аргументи свого бачення на створення світу і його існування.
Ці пристрасті людину доводять до сильного блуду, забираючи у бідних прихожан останнє. Пастирі будують собі палаци, використовуючи владу над людьми, роблять їх покірними рабами, створюють гареми і.т.д.
Що, першою чергою, ми бачимо в православних, це всюди і завжди акцент робиться на смирення і терпіння, що, насамперед, повинна людина виховати в собі, щоб йти шляхом спасіння. І так через смирення відкриваються очі душі, які починають бачити себе своєї пристрасті жахатись від них, прибігати до покаяння.
Багато є тих, які залишили своє життя на Землі без покаяння, хотіли б хоч на декілька хвилин повернутись в тіло, щоб покаятись і розрішити свої гріхи і позбавитись мук, але це неможливо. Неможливо лиш тому що в їхньому житті Господь давав людині не раз замислитись і змінити своє життя, але ця душа проявила байдужість і легковажність.
Не нехтуй своїм порятунком.
Одні вважають, що духовної освіти потрібно закінчити духовну семінарію, а інші щоб стати духівником треба мати вищу освіту.
Розум і серце людини працюють як кермо і мотор машини, куди ми їх направимо, туди вони будуть працювати і від душі залежить шлях по якому треба їхати. Можна закінчити духовну семінарію але стати атеїстом і займатись цькуванням християн, можна по Закону Божому мати найкращу оцінку, але стати тираном, що у нашій історії вже було.
Більшість отців православного благочестя не мали жодної освіти навіть були неграмотні, але через прозорливість Духа Божого відкривали людям таємниці, які могли знати тільки вони.
Поліцейський з міста Арідая, пан Василь Цолакіс, розповідає: «Мій знайомий поїхав за кордон. На жаль, там він зв'язався з протестантами і, ставши протестантом, відмовився від православ'я.
Одного разу він прийшов до мене на роботу і, побачивши у мене в кабінеті фотографію Паїсія Святоорця, з жахом сказав: "А цього ченця я знаю. Десять років тому з двома знайомими я відвідав його келію. Коли ми прийшли до нього, двох моїх супутників він впустив, а мене вигнав. Він сказав мені, що я єретик, бо не вірю в Божу Матір і святих».
Re: Проповіді та питання віри
Одне з одкровень по цьому питанню, що саме діла визначаться важливими на суді можна навести свідчення блаженної Феодори про митарства, які проходить душа після смерті, які визначають долю християн куди вони попадуть.
Тому теза, що всі християни попадають в Царство Боже по вірі є не правильною. Віра лиш дає напрямок, пропонує взятись за себе і працювати над собою. Тому віра не дає гарантії входження в Царство Боже, як деякі думають, що через віру вони спасуться.
Розповідь блаженної Федори про митарства
(Скорочений варіант)
У преп. Василя була послушниця Федора, яка багато служила йому; прийнявши чернечий чин, вона відійшла до Господа. Одному з учнів преподобного, Григорію, прийшло бажання дізнатися, де знаходиться після своєї смерті Федора.
І ось Григорій побачив її уві сні - у світлій обителі, повній небесної слави і невимовних благ, яка була уготована Богом преп. Василю і в якій була Федора за його молитвами. Побачивши її, Григорій зрадів і запитав її, як розлучилася душа її від тіла, що вона бачила при своїй кончині, і як проходила митарства. На ці питання Федора відповідала йому так:
"Чадо Григорія, страшне і жахливе довелося бачити і чути за мої справи, але за допомогою і за молитвами отця нашого преподобного Василя мені все було легко.
Отже, коли настав час відлучення душі моєї від тіла, я побачила навколо мого ліжка безліч ефіопів, чорних як сажа, або смола, з палаючими як вугілля очима. Вони підняли шум і крик: одні ревли, як скоти і звірі, інші гавкали, як собаки, інші вили як вовки, а інші хрюкали, як свині. Всі вони, дивлячись на мене, шаленіли, погрожували, скрегочучи зубами, як ніби бажаючи мене з'їсти; вони готували хартії, в яких були записані всі мої погані справи. Тоді бідна душа моя прийшла в трепет; муки смертної ніби не існувало для мене: грізне бачення страшних ефіопів було для мене другою, більш страшною смертю. Я відвертала очі, щоб не бачити їх жахливих осіб, але вони були скрізь і звідусіль лунали їхні голоси.
Коли я абсолютно знемогла, то побачила, що підходили до мене в образі красивих юнаків двох янголів Божих; особи їх були світлі, очі дивилися з любов'ю, волосся на голові було світле, як сніг, і блищало, як золото; одяг був схожий на світло блискавки, і на грудях вони були хрестоподібно підперезані золотими поясами. Підійшовши до мого ліжка, вони стали біля мене з правого боку, тихо розмовляючи між собою. Побачивши їх, я зраділа; чорні ж ефіопи затріпотіли і відійшли подалі; один зі світлих юнаків звернувся до них з такими словами: "О безсоромні, прокляті, похмурі і злі вороги роду людського! Навіщо ви завжди поспішаєте прийти до одру вмираючих, виробляючи шум, страхітливий і приводите в сум'яття кожну душу, розлучати від тіла? Але не радійте дуже, тут ви нічого не знайдете, бо Бог милостивий до неї і нема вам наділу і частки в цій душі ". Вислухавши це, ефіопи заметушилися, підняли сильний крик, кажучи: "Як ми не маємо частини в цій душі? А це гріхи чиї, - говорили вони, показуючи на сувої, де були записані всі мої погані справи, - чи не вона зробила ось це і це?"
Але Янголи стали відшукувати мої добрі справи і, за Божою благодаттю, знаходили і збирали все, що за допомогою Господньої зроблено було мною доброго: милостиню чи я коли подала, або нагодувала голодного, або спраглого напоїла, або одягла оголеного, або ввела мандрівника в будинок свій і заспокоїла його, або прислужилася святим, або відвідала хворого і знаходиться в темниці і допомогла йому, або коли з ретельністю ходила до церкви і молилася з розчуленням і сльозами, або коли з увагою слухала церковне читання і спів, або приносила до церкви ладан і свічки, або справляла, яке інше якесь приношення, або вливала дерев'яне масло в лампади перед святими іконами і цілувала їх з благоговінням, або коли постилась і в усі святі пости в середу і в п'ятницю не куштувала їжі, або скільки коли поклонів зробила і молилася ночами, або коли всією душею зверталася до Бога і плакала над своїми гріхами, або коли з повним серцевим каяттям сповідувала Богу перед своїм духовним батьком свої гріхи і намагалася їх загладити добрими справами, або коли для ближнього зробила якесь добро, або коли не розсердилася на ворогуючого на мене, або коли перенесла якусь образу і лайку, і не пам'ятала їх і не сердилась за них, або коли віддала добром за зло, або коли впокорювала себе або журилася про чужу біду, або сама була хвора і покірно терпіла, або співчувала іншим хворим, і втішила плаче, або подала кому руку допомоги, або допомогла в добрій справі, або втримала кого від поганого, або коли не звертала уваги на справи суєтні, або утримувалася від марної клятви чи наклепу і пустослів'я, і всі інші мої найменші справи збирали Янголи, готуючись жити проти моїх гріхів. Ефіопи, бачачи це, скрегочуть зубами, тому що хотіли викрасти мене перед ангелами і відвести на дно пекла. В цей час несподівано з'явився там же преподобний отець наш Василь і сказав святим Янголам: "Господи мої, ця душа багато служила мені, заспокоюючи мою старість, і я молився Богу, і Він віддав її мені". Сказавши це, він вийняв з-за пазухи золотий мішечок, весь повний, як я думала, чистим золотом, і віддав його святим янголам, сказавши: "Коли будете проходити повітряними поневіряннями і лукаві духи почнуть знущатись над цією душею, викуповуйте її цим з її боргів; я за благодаттю Божою багатий, тому що багато скарбів зібрав собі своїми працями, і дарую цей мішечок душі, що служила мені". Сказавши це, він зник. Лукаві біси, бачачи це, перебували в подиві і, піднявши плачевні крики, теж зникли. Тоді угодник Божий Василь прийшов знову і приніс багато посудин з чистим маслом, дорогим світом і, відкриваючи один за іншим в кожній посудині, вилив все на мене, і від мене розлилися пахощі. Тоді я зрозуміла, що змінилася і стала особливо світла. Святий же знову звернувся до Янголів з наступними словами: "Господи мої, коли ви зробите все, що потрібно для цієї душі, відведіть її в приготований мені Господом Богом будинок і поселите її там". Сказавши це, він став невидимий, а Янголи взяли мене, і ми по повітрю пішли на схід, піднімаючись до неба.
Митарство 1-е
Митарство, на якому випробовуються гріхи пустослів'я. Тут ми зупинилися. Нам винесли безліч сувоїв, де були записані всі слова, які я тільки говорила ще змалку, все, що було сказано мною, необдуманого і, тим більше, сороміцького. Тут же були записані всі блюзнірські справи моєї молодості, а також випадки дозвільного сміху, до якого так схильна юність.
Митарство 2-е
Ми наблизилися до іншого митарства, названого митарство неправди. Тут людина віддає звіт за всяке брехливе слово, а переважно за клятвопорушення, за марні закликання імені Господнього, за неправдиві свідчення, за невиконання даних Богу обітниць, за нещиру сповідь у гріхах і за все тому подібне, коли людина вдається до брехні.
Митарство 3-е
Митарство засудження і наклепу. Тут, коли зупинили нас, я побачила як важко грішить той, хто засуджує свого ближнього, і як багато зла, коли один обмовляє на іншого, знеславлення його, лає, коли лається і сміється над чужими гріхами, не звертаючи уваги на свої власні. Грізні духи відчувають грішних в цьому за те, що вони передбачають сан Христовий і робляться суддями і згубниками своїх ближніх, коли як самі незмірно більше гідні осуду.
Митарство 4-е
Митарство обжерливості. Назустріч нам вибігли кепські духи, радіючи, що до них йде нова жертва. Зовнішній вигляд цих духів був потворний: вони зображували собою різні види сластолюбних черевоугодників і мерзенних п'яниць; несли блюда і чаші з наїдками і різним питвом. Їжа і питво з вигляду теж були бридкі, походили на смердючий гній і блювотину. Духи цього митарства здавалися перенасиченими і п'яними, вони скакали з музикою в руках і робили все, що зазвичай роблять бенкетуючі, і насміхалися з душам грішних, яких вони призводили до поневірянь.
Митарство 5-е
Митарство лінощів, на якому людина дає відповідь за всі дні і години, проведені в неробстві. Тут же затримуються і дармоїди, які харчуються чужою працею, і ті, що бажають самі нічого робити, або беруть плату за невиконану роботу. Там же запитують звіт з тих, які не піклуються про славу імені Божого і лінуються в святкові та недільні дні ходити до Божественної Літургії та інших служб Божих. Тут же випробовуються недбалість і смуток, лінощі і недбальство про свою душу як мирських людей, так і духовних, і багато звідси відводяться в прірву.
Митарство 6-е
Митарство злодійства.
Митарство 7-е
Митарства сріблолюбства й скнарості.
Митарство 8-е
Митарство хабарництва, де випробовуються віддають в зростання свої гроші і через те отримують несправедливі надбання. Тут же віддають звіт ті, хто привласнює собі чуже.
Митарство 9-е
Митарство неправди, де катують всіх неправедних суддів, які свій суд ведуть за гроші, виправдовують винних, засуджують невинних; тут катуються ті, хто не віддає належної плати найманцям або при торгівлі вживає неправильну міру тощо.
Митарство 10-е
Митарство заздрості.
Митарство 11-е
Митарство гордості, де пишні та горді духи відчувають тих, хто пихатий, багато думає про себе і називається; особливо ж ретельно тут відчувають душі тих, хто нешанобливий до отця і матері, а також до поставлених від Бога владі: розглядаються випадки непокори їм, і інші справи гордості, і пихаті слова.
Митарство 12-е
Митарство гніву і люті.
Митарства 13-е
Митарство зла, на якому немилосердно мучаться ті, хто в серці своєму живить зло на ближнього і відплачує злом за зло.
Митарство 14-е
Митарство вбивства. Тут мучаться не одне тільки розбійництво, але вимагають звіту за всяку заподіяну кому-небудь кару, за всякий удар по плечах або по голові, по щоці або по шиї, або коли хто з гнівом відштовхує від себе ближнього.
Митарство 15-е
Митарство, де мучаться за чарування, чаклунство, чари, нашіптування, закликання демонів. Духи цього митарства за своїм видом схожі на чотириногих гадів, на скорпіонів, змій і жаб; одним словом, страшно і бридко дивитися на них.
Коли ми стали сходити вище, я запитала Янголів, що водили мене: "Господи мої, чи всі християни проходять ці митарства і чи немає для кого можливості пройти тут без катування і страху?" Святі Янголи відповідали мені: "Для душ віруючих, висхідних на небо, іншого шляху немає - всі йдуть тут, але не всі бувають так випробуванні на поневіряння, як ти, а тільки тобі подібні грішники, тобто ті, які з сорому не відчиняли щиро духовному отцю всіх своїх гріхів на сповіді. Якщо ж хто покається щиро в усіх гріхах, то гріхи по милосердя Божого, невидимо загладжуються, і коли така душа проходить тут, повітряні мучителі відкривають книги свої та нічого не знаходять записаного за нею, тоді вони вже не можуть налякати її, заподіє їй чогось неприємного, і душа в радості сходить до престолу благодаті. І ти, якби у всьому розкаялася перед духовним батьком і отримала від нього дозвіл, уникнула б жахів проходження по митарства, але допомагає тобі ще щось, що ти давно перестала творити смертні гріхи і вже багато років проводиш доброчесне життя, а головним чином допомагають тобі молитви святого Василя, з яким ти старанно служила на Землі ".
Митарство 16-е
Митарство названим блудним, де катуючи людей за будь-яку розпусту і за всілякі нечисті гріховні думки, за згоду на гріх, за кепські дотики і пристрасні дотики. Князь цього митарства сидів на престолі одягнений в смердючий поганий одяг, скроплений кривавою піною і замінював йому царську багряницю перед ним стояло безліч бісів.
Митарства 17-е
Наступне поневіряння було митарства перелюбу, де катуючи гріхи живуть в шлюбі: якщо хто не зберіг подружньої вірності, осквернив своє ложе - тут повинен дати звіт. Мучаться тут також і ті, хто грішний у викраденні для розпусти, в насильстві. Тут же відчувають осіб, які присвятили себе Богу і дали обітницю цнотливості, але не зберегли початкового стану свою обітницю і впали в блуд; муки цих особливо важкі.
Митарства 18-е
Після цього ми досягли митарства содомського, де катуючи гріхи, незгодні ні з чоловічим, ні з жіночим єством, а також злягання з бісами і тваринами, і кровозмішення, і інші таємні гріхи цього роду, про які соромно і згадати. Князь цього митарства, скверни з усіх бісів, його оточували, був весь покритий смердючими гноєм; неподобство його важко описати.
Митарства 19-е
Після блудних митарств ми прийшли до поневірянь єресей, де катують людей за неправильні думки про предмети віри, а також за відступництво від православної віри, недовіру до істинного вчення, сумнівів у вірі, блюзнірство тощо. Це поневіряння я пройшла без зупинки, і ми були вже недалеко від воріт небесних.
Митарства 20-е
Але перш, ніж ми досягли входу в Царство Небесне, нас зустріли злі духи останнього митарства, яке називається митарство немилосердя і жорстокосердості. Мучителі цього митарства особливо жорстокі, тим більше їх князь. А на вигляд він сухий, сумовитий і в люті душить немилосердним вогнем. У цьому митарстві без будь-якої пощади випробовуються душі немилосердних. І якщо хто вчинить багато подвигів, які дотримувалися строго посту, невсипущим в молитвах, що зберіг чистоту серця і умертвити плоть стриманістю, але був немилосердний, немилостивий, глухий до благань ближнього свого - той з цього митарства зводиться долу, опиняється в пекельній безодні і не отримує вибачення навіки.
Федора, за молитвами преподобного Василя, всі митарства пройшла безперешкодно.
На цьому скінчився ряд повітряних митарств, і ми з радістю наблизилися до брами небесної. Врата ці були світлі, мов кришталь, і кругом видно було сяйво, яке неможливо описати; в них сяяли сонцеподібні юнаки, які побачивши мене, провідну Янголами до небесних брам, справдилися радості від того, що я покриваюся милосердям Божим, пройшла всі повітряні митарства. Вони люб'язно зустріли нас і ввели всередину.
Що я там бачила і що чула, Григорій - це неможливо описати! Я приведена була до Престолу неприступною слави Божої, Який був оточений херувимами, Серафимами і безліччю військ небесних, вихваляли Бога невимовними піснями; я впала на коліна і вклонилася невидимому і недоступному для розуму людського Божеству. Тоді небесні сили оспівали пресолодку пісню, вихваляючи милосердя Боже, яке не можуть виснажити гріхи людей, і почувся голос, що звелів супроводжувати мене Янголам, щоб вони відвели мене дивитися обителі святих, а також всі муки грішних і потім заспокоїли мене в обителі, яку приготував для блаженного Василя. З цього велінням мене водили скрізь, і бачила я сповнені слави і благодаті селища і обителі, приготовані для люблячих Бога. Провідні мене показували мені окремо і обителі Апостолів, і обителі пророків, і обителі Мучеників, і обителі святительські, і обителі особливі для кожного чину святих. Кожна обитель відрізнялася незвичайною красою, а по довжині і ширині кожну я могла порівняти з Царгородом, якби тільки вони не були ще краще і не мали безлічі пресвітлих, не руками зроблених кімнат. Всі колишні там, бачачи мене, раділи моєму порятунку, зустрічали і цілували, прославляючи Бога, який позбавив мене від лукавого.
Коли ми обійшли ці обителі, мене звели в пекло, і там я бачила нестерпні страшні муки, які уготовані в пекло для грішників. Показуючи їх, Янголи, що водили мене, говорили мені: "Бачиш, Федора, від яких мук, по молитвам святого Василя, викупив тебе Господь". Я чула там крики і плач і гіркі ридання; одні стогнали, інші озлоблено вигукували: на жаль нам! Були й такі, які проклинали день свого народження, але не було нікого, хто б пошкодував їх. Закінчивши огляд місць мук, Ангели вивели мене звідти і привели в обитель преподобного Василя, сказавши мені: "Нині преподобний Василь робить по тобі пам'ять". Тоді я зрозуміла, що прийшла на це місце спокою через сорок днів після мого розлучення від тіла ".
Все це блаженна Теодора переказала Григорію в сонному баченні і показала йому красу тієї обителі і духовні багатства, які здобули великотрудні подвигами преподобного Василя; показала також Григорію Федора і насолоду, і славу, і різні золоті листі і рясні плодами сади, і взагалі все духовне радість праведних.
Тому теза, що всі християни попадають в Царство Боже по вірі є не правильною. Віра лиш дає напрямок, пропонує взятись за себе і працювати над собою. Тому віра не дає гарантії входження в Царство Боже, як деякі думають, що через віру вони спасуться.
Розповідь блаженної Федори про митарства
(Скорочений варіант)
У преп. Василя була послушниця Федора, яка багато служила йому; прийнявши чернечий чин, вона відійшла до Господа. Одному з учнів преподобного, Григорію, прийшло бажання дізнатися, де знаходиться після своєї смерті Федора.
І ось Григорій побачив її уві сні - у світлій обителі, повній небесної слави і невимовних благ, яка була уготована Богом преп. Василю і в якій була Федора за його молитвами. Побачивши її, Григорій зрадів і запитав її, як розлучилася душа її від тіла, що вона бачила при своїй кончині, і як проходила митарства. На ці питання Федора відповідала йому так:
"Чадо Григорія, страшне і жахливе довелося бачити і чути за мої справи, але за допомогою і за молитвами отця нашого преподобного Василя мені все було легко.
Отже, коли настав час відлучення душі моєї від тіла, я побачила навколо мого ліжка безліч ефіопів, чорних як сажа, або смола, з палаючими як вугілля очима. Вони підняли шум і крик: одні ревли, як скоти і звірі, інші гавкали, як собаки, інші вили як вовки, а інші хрюкали, як свині. Всі вони, дивлячись на мене, шаленіли, погрожували, скрегочучи зубами, як ніби бажаючи мене з'їсти; вони готували хартії, в яких були записані всі мої погані справи. Тоді бідна душа моя прийшла в трепет; муки смертної ніби не існувало для мене: грізне бачення страшних ефіопів було для мене другою, більш страшною смертю. Я відвертала очі, щоб не бачити їх жахливих осіб, але вони були скрізь і звідусіль лунали їхні голоси.
Коли я абсолютно знемогла, то побачила, що підходили до мене в образі красивих юнаків двох янголів Божих; особи їх були світлі, очі дивилися з любов'ю, волосся на голові було світле, як сніг, і блищало, як золото; одяг був схожий на світло блискавки, і на грудях вони були хрестоподібно підперезані золотими поясами. Підійшовши до мого ліжка, вони стали біля мене з правого боку, тихо розмовляючи між собою. Побачивши їх, я зраділа; чорні ж ефіопи затріпотіли і відійшли подалі; один зі світлих юнаків звернувся до них з такими словами: "О безсоромні, прокляті, похмурі і злі вороги роду людського! Навіщо ви завжди поспішаєте прийти до одру вмираючих, виробляючи шум, страхітливий і приводите в сум'яття кожну душу, розлучати від тіла? Але не радійте дуже, тут ви нічого не знайдете, бо Бог милостивий до неї і нема вам наділу і частки в цій душі ". Вислухавши це, ефіопи заметушилися, підняли сильний крик, кажучи: "Як ми не маємо частини в цій душі? А це гріхи чиї, - говорили вони, показуючи на сувої, де були записані всі мої погані справи, - чи не вона зробила ось це і це?"
Але Янголи стали відшукувати мої добрі справи і, за Божою благодаттю, знаходили і збирали все, що за допомогою Господньої зроблено було мною доброго: милостиню чи я коли подала, або нагодувала голодного, або спраглого напоїла, або одягла оголеного, або ввела мандрівника в будинок свій і заспокоїла його, або прислужилася святим, або відвідала хворого і знаходиться в темниці і допомогла йому, або коли з ретельністю ходила до церкви і молилася з розчуленням і сльозами, або коли з увагою слухала церковне читання і спів, або приносила до церкви ладан і свічки, або справляла, яке інше якесь приношення, або вливала дерев'яне масло в лампади перед святими іконами і цілувала їх з благоговінням, або коли постилась і в усі святі пости в середу і в п'ятницю не куштувала їжі, або скільки коли поклонів зробила і молилася ночами, або коли всією душею зверталася до Бога і плакала над своїми гріхами, або коли з повним серцевим каяттям сповідувала Богу перед своїм духовним батьком свої гріхи і намагалася їх загладити добрими справами, або коли для ближнього зробила якесь добро, або коли не розсердилася на ворогуючого на мене, або коли перенесла якусь образу і лайку, і не пам'ятала їх і не сердилась за них, або коли віддала добром за зло, або коли впокорювала себе або журилася про чужу біду, або сама була хвора і покірно терпіла, або співчувала іншим хворим, і втішила плаче, або подала кому руку допомоги, або допомогла в добрій справі, або втримала кого від поганого, або коли не звертала уваги на справи суєтні, або утримувалася від марної клятви чи наклепу і пустослів'я, і всі інші мої найменші справи збирали Янголи, готуючись жити проти моїх гріхів. Ефіопи, бачачи це, скрегочуть зубами, тому що хотіли викрасти мене перед ангелами і відвести на дно пекла. В цей час несподівано з'явився там же преподобний отець наш Василь і сказав святим Янголам: "Господи мої, ця душа багато служила мені, заспокоюючи мою старість, і я молився Богу, і Він віддав її мені". Сказавши це, він вийняв з-за пазухи золотий мішечок, весь повний, як я думала, чистим золотом, і віддав його святим янголам, сказавши: "Коли будете проходити повітряними поневіряннями і лукаві духи почнуть знущатись над цією душею, викуповуйте її цим з її боргів; я за благодаттю Божою багатий, тому що багато скарбів зібрав собі своїми працями, і дарую цей мішечок душі, що служила мені". Сказавши це, він зник. Лукаві біси, бачачи це, перебували в подиві і, піднявши плачевні крики, теж зникли. Тоді угодник Божий Василь прийшов знову і приніс багато посудин з чистим маслом, дорогим світом і, відкриваючи один за іншим в кожній посудині, вилив все на мене, і від мене розлилися пахощі. Тоді я зрозуміла, що змінилася і стала особливо світла. Святий же знову звернувся до Янголів з наступними словами: "Господи мої, коли ви зробите все, що потрібно для цієї душі, відведіть її в приготований мені Господом Богом будинок і поселите її там". Сказавши це, він став невидимий, а Янголи взяли мене, і ми по повітрю пішли на схід, піднімаючись до неба.
Митарство 1-е
Митарство, на якому випробовуються гріхи пустослів'я. Тут ми зупинилися. Нам винесли безліч сувоїв, де були записані всі слова, які я тільки говорила ще змалку, все, що було сказано мною, необдуманого і, тим більше, сороміцького. Тут же були записані всі блюзнірські справи моєї молодості, а також випадки дозвільного сміху, до якого так схильна юність.
Митарство 2-е
Ми наблизилися до іншого митарства, названого митарство неправди. Тут людина віддає звіт за всяке брехливе слово, а переважно за клятвопорушення, за марні закликання імені Господнього, за неправдиві свідчення, за невиконання даних Богу обітниць, за нещиру сповідь у гріхах і за все тому подібне, коли людина вдається до брехні.
Митарство 3-е
Митарство засудження і наклепу. Тут, коли зупинили нас, я побачила як важко грішить той, хто засуджує свого ближнього, і як багато зла, коли один обмовляє на іншого, знеславлення його, лає, коли лається і сміється над чужими гріхами, не звертаючи уваги на свої власні. Грізні духи відчувають грішних в цьому за те, що вони передбачають сан Христовий і робляться суддями і згубниками своїх ближніх, коли як самі незмірно більше гідні осуду.
Митарство 4-е
Митарство обжерливості. Назустріч нам вибігли кепські духи, радіючи, що до них йде нова жертва. Зовнішній вигляд цих духів був потворний: вони зображували собою різні види сластолюбних черевоугодників і мерзенних п'яниць; несли блюда і чаші з наїдками і різним питвом. Їжа і питво з вигляду теж були бридкі, походили на смердючий гній і блювотину. Духи цього митарства здавалися перенасиченими і п'яними, вони скакали з музикою в руках і робили все, що зазвичай роблять бенкетуючі, і насміхалися з душам грішних, яких вони призводили до поневірянь.
Митарство 5-е
Митарство лінощів, на якому людина дає відповідь за всі дні і години, проведені в неробстві. Тут же затримуються і дармоїди, які харчуються чужою працею, і ті, що бажають самі нічого робити, або беруть плату за невиконану роботу. Там же запитують звіт з тих, які не піклуються про славу імені Божого і лінуються в святкові та недільні дні ходити до Божественної Літургії та інших служб Божих. Тут же випробовуються недбалість і смуток, лінощі і недбальство про свою душу як мирських людей, так і духовних, і багато звідси відводяться в прірву.
Митарство 6-е
Митарство злодійства.
Митарство 7-е
Митарства сріблолюбства й скнарості.
Митарство 8-е
Митарство хабарництва, де випробовуються віддають в зростання свої гроші і через те отримують несправедливі надбання. Тут же віддають звіт ті, хто привласнює собі чуже.
Митарство 9-е
Митарство неправди, де катують всіх неправедних суддів, які свій суд ведуть за гроші, виправдовують винних, засуджують невинних; тут катуються ті, хто не віддає належної плати найманцям або при торгівлі вживає неправильну міру тощо.
Митарство 10-е
Митарство заздрості.
Митарство 11-е
Митарство гордості, де пишні та горді духи відчувають тих, хто пихатий, багато думає про себе і називається; особливо ж ретельно тут відчувають душі тих, хто нешанобливий до отця і матері, а також до поставлених від Бога владі: розглядаються випадки непокори їм, і інші справи гордості, і пихаті слова.
Митарство 12-е
Митарство гніву і люті.
Митарства 13-е
Митарство зла, на якому немилосердно мучаться ті, хто в серці своєму живить зло на ближнього і відплачує злом за зло.
Митарство 14-е
Митарство вбивства. Тут мучаться не одне тільки розбійництво, але вимагають звіту за всяку заподіяну кому-небудь кару, за всякий удар по плечах або по голові, по щоці або по шиї, або коли хто з гнівом відштовхує від себе ближнього.
Митарство 15-е
Митарство, де мучаться за чарування, чаклунство, чари, нашіптування, закликання демонів. Духи цього митарства за своїм видом схожі на чотириногих гадів, на скорпіонів, змій і жаб; одним словом, страшно і бридко дивитися на них.
Коли ми стали сходити вище, я запитала Янголів, що водили мене: "Господи мої, чи всі християни проходять ці митарства і чи немає для кого можливості пройти тут без катування і страху?" Святі Янголи відповідали мені: "Для душ віруючих, висхідних на небо, іншого шляху немає - всі йдуть тут, але не всі бувають так випробуванні на поневіряння, як ти, а тільки тобі подібні грішники, тобто ті, які з сорому не відчиняли щиро духовному отцю всіх своїх гріхів на сповіді. Якщо ж хто покається щиро в усіх гріхах, то гріхи по милосердя Божого, невидимо загладжуються, і коли така душа проходить тут, повітряні мучителі відкривають книги свої та нічого не знаходять записаного за нею, тоді вони вже не можуть налякати її, заподіє їй чогось неприємного, і душа в радості сходить до престолу благодаті. І ти, якби у всьому розкаялася перед духовним батьком і отримала від нього дозвіл, уникнула б жахів проходження по митарства, але допомагає тобі ще щось, що ти давно перестала творити смертні гріхи і вже багато років проводиш доброчесне життя, а головним чином допомагають тобі молитви святого Василя, з яким ти старанно служила на Землі ".
Митарство 16-е
Митарство названим блудним, де катуючи людей за будь-яку розпусту і за всілякі нечисті гріховні думки, за згоду на гріх, за кепські дотики і пристрасні дотики. Князь цього митарства сидів на престолі одягнений в смердючий поганий одяг, скроплений кривавою піною і замінював йому царську багряницю перед ним стояло безліч бісів.
Митарства 17-е
Наступне поневіряння було митарства перелюбу, де катуючи гріхи живуть в шлюбі: якщо хто не зберіг подружньої вірності, осквернив своє ложе - тут повинен дати звіт. Мучаться тут також і ті, хто грішний у викраденні для розпусти, в насильстві. Тут же відчувають осіб, які присвятили себе Богу і дали обітницю цнотливості, але не зберегли початкового стану свою обітницю і впали в блуд; муки цих особливо важкі.
Митарства 18-е
Після цього ми досягли митарства содомського, де катуючи гріхи, незгодні ні з чоловічим, ні з жіночим єством, а також злягання з бісами і тваринами, і кровозмішення, і інші таємні гріхи цього роду, про які соромно і згадати. Князь цього митарства, скверни з усіх бісів, його оточували, був весь покритий смердючими гноєм; неподобство його важко описати.
Митарства 19-е
Після блудних митарств ми прийшли до поневірянь єресей, де катують людей за неправильні думки про предмети віри, а також за відступництво від православної віри, недовіру до істинного вчення, сумнівів у вірі, блюзнірство тощо. Це поневіряння я пройшла без зупинки, і ми були вже недалеко від воріт небесних.
Митарства 20-е
Але перш, ніж ми досягли входу в Царство Небесне, нас зустріли злі духи останнього митарства, яке називається митарство немилосердя і жорстокосердості. Мучителі цього митарства особливо жорстокі, тим більше їх князь. А на вигляд він сухий, сумовитий і в люті душить немилосердним вогнем. У цьому митарстві без будь-якої пощади випробовуються душі немилосердних. І якщо хто вчинить багато подвигів, які дотримувалися строго посту, невсипущим в молитвах, що зберіг чистоту серця і умертвити плоть стриманістю, але був немилосердний, немилостивий, глухий до благань ближнього свого - той з цього митарства зводиться долу, опиняється в пекельній безодні і не отримує вибачення навіки.
Федора, за молитвами преподобного Василя, всі митарства пройшла безперешкодно.
На цьому скінчився ряд повітряних митарств, і ми з радістю наблизилися до брами небесної. Врата ці були світлі, мов кришталь, і кругом видно було сяйво, яке неможливо описати; в них сяяли сонцеподібні юнаки, які побачивши мене, провідну Янголами до небесних брам, справдилися радості від того, що я покриваюся милосердям Божим, пройшла всі повітряні митарства. Вони люб'язно зустріли нас і ввели всередину.
Що я там бачила і що чула, Григорій - це неможливо описати! Я приведена була до Престолу неприступною слави Божої, Який був оточений херувимами, Серафимами і безліччю військ небесних, вихваляли Бога невимовними піснями; я впала на коліна і вклонилася невидимому і недоступному для розуму людського Божеству. Тоді небесні сили оспівали пресолодку пісню, вихваляючи милосердя Боже, яке не можуть виснажити гріхи людей, і почувся голос, що звелів супроводжувати мене Янголам, щоб вони відвели мене дивитися обителі святих, а також всі муки грішних і потім заспокоїли мене в обителі, яку приготував для блаженного Василя. З цього велінням мене водили скрізь, і бачила я сповнені слави і благодаті селища і обителі, приготовані для люблячих Бога. Провідні мене показували мені окремо і обителі Апостолів, і обителі пророків, і обителі Мучеників, і обителі святительські, і обителі особливі для кожного чину святих. Кожна обитель відрізнялася незвичайною красою, а по довжині і ширині кожну я могла порівняти з Царгородом, якби тільки вони не були ще краще і не мали безлічі пресвітлих, не руками зроблених кімнат. Всі колишні там, бачачи мене, раділи моєму порятунку, зустрічали і цілували, прославляючи Бога, який позбавив мене від лукавого.
Коли ми обійшли ці обителі, мене звели в пекло, і там я бачила нестерпні страшні муки, які уготовані в пекло для грішників. Показуючи їх, Янголи, що водили мене, говорили мені: "Бачиш, Федора, від яких мук, по молитвам святого Василя, викупив тебе Господь". Я чула там крики і плач і гіркі ридання; одні стогнали, інші озлоблено вигукували: на жаль нам! Були й такі, які проклинали день свого народження, але не було нікого, хто б пошкодував їх. Закінчивши огляд місць мук, Ангели вивели мене звідти і привели в обитель преподобного Василя, сказавши мені: "Нині преподобний Василь робить по тобі пам'ять". Тоді я зрозуміла, що прийшла на це місце спокою через сорок днів після мого розлучення від тіла ".
Все це блаженна Теодора переказала Григорію в сонному баченні і показала йому красу тієї обителі і духовні багатства, які здобули великотрудні подвигами преподобного Василя; показала також Григорію Федора і насолоду, і славу, і різні золоті листі і рясні плодами сади, і взагалі все духовне радість праведних.
Re: Проповіді та питання віри
Чому ми православні.
Частина 6
Православний календар
На Першому Вселенському Соборі було встановлено канонічне правило, згідно з яким Православний Великдень ніколи не повинен збігатися з іудейською Пасхою. Тоді ж був складений Символ Віри і визначено порядок святкування Великодня.
В XVI столітті, в 1572 році, папа Григорій XIII організував спеціальну комісію. Вона працювала десять років і була проведена реформа календаря і створений так званий григоріанський календар.
Вчені того часу, перш за все, італійські, вирахували, що похибки, які дає класичний юліанський рік, приведуть до того, що через кілька тисяч років Великдень виявиться не навесні, а влітку. А ще через кілька десятків тисяч років він відбудеться восени, і тим самим будуть порушені якісь принципи. Комісія, яка після досить тривалих суперечок прийшла до висновку, що потрібно проводити реформу саме пасхалії, і заради реформи Пасхалії був реформований юліанський календар. У нього були введені поправки, які роблять рік трохи коротшим.
В слід за цим в Константинополі при патріархові Єремії II в 1583 році зібрався Православний Собор який зазначив: «Хто не дотримується звичаїв Церкви, як наказали сім Святих Вселенських Соборів про Святий Великодень і місяцеслів, хто з безбожними астрономами протидіє визначенням Святих Соборів і хоче їх змінити і послабити. Тим нехай буде прокляття, буде відлучений від Церкви Христової. Ви ж, православні і благочестиві християни перебувайте в тому, в чому навчилися, в чому народилися і виховалися, і коли виникне необхідність - і саму кров вашу пролийте, щоб зберегти Святих Отці віру і сповідування».
Постанови Собору, що відбувся в 1583 році в Константинополі, ніким ніколи не були скасовані, і під страшні його погрози і анафеми підпадають всі, хто бажає визнавати григоріанський календар.
«Ніхто в Церкві - ні патріарх, ні священик, ні мирянин не повинен вводити що-небудь нове, таке, що суперечить Святому Письму Старого і Нового Завітів і Повір’ю писаному і неписаному». Преподобний Серафим Саровський.
Довіра це означає - вірити, якщо ми будемо вірити католикам, які часто вводять до християнського життя нові помилкові зміни і вчення, змінюють навіть Закон Божий. То ми відповідно втратимо довіру до своєї Церкви, чого домагається Римська Церква, щоб православні визнали верховенство над ними Папа Римського і визнати його, як намісника Бога на землі, і який згідно з догматом Католицької Церкви являється вчителем всіх християн:
«Папа може змінити божественні закони, так як він наділений не людською, а божественною силою». Католицька енциклопедія за 1913 рік (Т. 6. стр. 48).
На Першому Ватиканському (католицькому) соборі, що проходив в Римі в 1869 - 1870 роках, був прийнятий догмат про непогрішимість Папи римського і про те, що його авторитет стоїть вище Слова Божого - Біблії. Це було підтверджено Другим Ватиканським собором (1962 - 1965 рр.).
В католицькому катехизмі написано: «Папа Римський є найпершим єпископом усього світу; він є намісником Христа на Землі; він керує усією Христовою Церквою; він є отцем усього світу; він є пастирем усіх християн; понад Ним, понад папою Римським, немає в усьому світі нікого першого між людьми, нікого старшого».
Тому римська Церква без вагань змінює і Заповіді Божі. Друга заповідь, яка говорить: «Не роби собі кумира і ніякого зображення того, що на небі вгорі, і що на землі внизу, і що у воді нижче землі; не поклоняйся їм і не служи їм». (Вихід 20, 4-6). Змінена на: «Не взивай марно Імені Господа Бога твого.». - Католицький катехизм.
Заповіді спрощені і переставлені, деякі перекручені, а десята заповідь розділена на дві, щоб зберегти загальне число заповідей.
Ось текст зі Святого Письма:
1 Господь, Бог твій, Який вивів тебе з землі Єгипетської, з дому рабства; нехай не буде в тебе інших богів перед лицем Моїм.
2 Не роби собі кумира і ніякого зображення того, що на небі вгорі, і що на землі внизу, і що у воді нижче землі; не поклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог ревнитель, що карає дітей за провину батьків до третього і четвертого роду тих, які ненавидять Мене, і творить милість до тисячі родів тим, що люблять Мене і дотримуються заповідей Моїх.
3 Не вимовляй імені Господа, Бога твого, марно, тому що Господь не залишить без покарання того, хто промовляє ім’я Його марно.
4 Пам’ятай день суботній, щоб святити його; шість днів працюй і виконуй [у них] усякі справи твої, а день сьомий – субота Господу, Богу твоєму: не роби в цей день ніякої справи ні ти, ні син твій, ні доч¬ка твоя, ні раб твій, ні рабиня твоя, ні [віл твій, ні осел твій, ні всяка] худоба твоя, ні прибулець, який в оселях твоїх; бо за шість днів створив Господь небо і землю, море й усе, що в них, а на день сьомий спочив; тому благословив Господь день суботній і освятив його.
5 Шануй батька твого і матір твою, [щоб тобі було добре і] щоб продовжилися дні твої на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі.
6 Не вбивай.
7 Не перелюбствуй.
8 Не кради.
9 Не говори неправдивого свідчення на ближнього твого.
10 Не бажай дому ближнього твого; не бажай дружини ближнього твого, [ні поля його,] ні раба його, ні рабині його, ні вола його, ні осла його, [ні всякої худоби його,] нічого, що у ближнього твого.
(Вихід 20,1-17).
А ось витяг з католицького народного катехизму надрукований видавництвом «Місіонер».
Я Господь Бог твій, що вивів тебе із землі єгипетської, з дому неволі.
1. Не знай інших богів окрім Мене.
2. Не взивай марно Імені Господа Бога твого.
3. Пам'ятай день святий святкувати.
4. Шануй отця твого і матір твою, то добре тобі буде і довго будеш
жити на землі.
5. Не убий.
6. Не чужолож.
7. Не кради.
8. Не свідчи ложно на ближнього свого.
9. Не пожадай жони ближнього свого.
10. Не пожадай ніякого добра, що є власністю ближнього твого.
Підписано до друку 10.06.97.
Франц Шпіраго
Змінений також у них догмат про Духа Святого. В Євангелії від Іоана 15/26 Спаситель свідчить: «Дух Святий, Котрий від Отця сходить». Вони через вимогу короля Карла Великого змінили текст «Символу віри», записавши «Що від Отця і Сина сходить».
Також католиками був введене помилкове вчення про індульгенцію. Людина купивши папірець з печаткою Папи, звільнялась від минулих і майбутніх гріхів.
Можна ще навести багато прикладів з історії їхньої церкви, які свідчать відхилення не тільки від Закону Божого, але й від християнства взагалі, такі як інквізиція, спалення людей живими.
Для православ'я григоріанський календар зовсім непридатний, тому що пасхалія григоріанського календаря зазеачена так, що Пасха в деякі роки в ньому співпадає з іудейською. Юліанський же календар виконує роль організатора літургійного життя, і ось в цьому своєму значенні календар вже вріс, вбрався в церковну традицію настільки міцно, що будь-які спроби його звідти вилучити обов'язково призводять до дуже серйозних порушень, до того, що образливо для людей, які звикли до цієї літургійної традиції. А літургійна традиція означає для християн набагато більше, ніж просто якийсь ритуал.
Провести календарну реформу в Церкві намагалися зробити не раз. Ті обставини, при яких вводився новий стиль і новий календар, виглядають вкрай підозрілими, якщо не сказати більше. Тому що на Балканах, в Греції, в Румунії, в Константинополі новий календар люто проштовхували в масонських колах.
Константинопольський Мелетій IV, скликавши в 1923 році в Константинополі нараду Православних Церков, мав зв'язок з міжнародним масонством, за свідченням деяких церковних істориків. Три східних патріарха суворо засудили цей незаконний, який назвав себе «Всеправославний» конгрес і відмовилися вяти в ньому участь.
У тому ж 1923 році, в Радянському Союзі було прийнято рішення перейти на новий (григоріанський) стиль. Але віруючі люди продовжували відзначати свята за юліанським календарем і не відвідували храми в святкові дні по-новому. Григоріанський стиль в народі не прижився. Незважаючи на примус більшовиків, Церква зберегла досі свій календар і тим самим Церковне Передання. Теж ми спостерігаємо і 2018 році, 25 грудня пройшов як звичайний день, працювали ринки і магазини, люди займалися звичайними своїми справами. Святкувати два рази Різдво в році означає роздвоюватися в вірі, не тримаючись визначеності люди втрачають особливість і цінність цього свята.
Що таке християнська Пасха? - Це спогад про Воскресіння Спасителя, а не сезонне свято. Воно ніякого відношення не має до астрономічних циклів.
Досить аргументовано і дотепно про це писав митрополит Інокентій Пекінський.
Лист митрополита Інокентія Пекінського всім вірним чадам Церкві Христової, дотримуючи Православного Календаря та Передання Святої Вселенської Церкви. (скорочено)
Нами отримано скорботні новини про те, наскільки жорстокі гоніння зазнають ті, що непорушно тримаються переказів Святої Церкви Православної від неправдивої братії, яка під захистом цивільної влади зневажає Божественні закони і глумиться над ними. Видаючи себе за мудреців і просвітителів, ці вовки в овечих шкурах насмілилися, зневаживши страх Божий, взятися за виправлення законів Церкви Христової; засліплені димним затуманенням світу цього, вони вважають себе вище Апостолів і святих Отців Церкви, вустами яких віщав Сам Господь. Але приборкав Бог всю мудрість їх. Вони навіть не знають, про що говорять, і не розуміють того, що хочуть виправляти. І за реформу календаря взялися вони, не відаючи, що творять. Вони стверджують, що наш Православний Календар далеко відступив від істини астрономічної, а тому давно пора перейти на календар григоріанський, визнаний вченими правильним і прийнятий всім боговідступним світом.
Важко сказати, брешуть вони, намагаючись ввести в оману малих сих в вірі, або ж в невіданні повторюють чужу брехня. Але хто розумів би ясно, що ні в одному з їхніх тверджень немає і сліду правди. Вони кажуть, що православний календар на 13 днів відстав від істинного календаря, чому рівнодення припадає на 8 березня, тоді як святі Отці Першого Вселенського Собору постановили назавжди вважати його 21 березня, що нібито і виправлено григоріанським календарем. Довести цього вони, однак, не можуть.
Не більше обґрунтовано та ствердження їх, ніби григоріанський календар правильний. Астрономи давно вже довели, що абсолютно правильний календар скласти взагалі неможливо. А григоріанський календар при цьому ще й так незручний, що вчені всього світу вже піднімають питання про заміну його. Багато з них визнали наш православний календар настільки простим і зручним, що висловлювалися за повернення до нього: Ньюкомб, Болотов та інші. Безпідставні і твердження реформаторів, ніби введення григоріанського календаря було викликано необхідністю виправлення календаря юліанського. Метою введення його було лише бажання єзуїтів, що набули до кінця XVI століття величезного впливу в католицькій церкві, остаточно порвати з візантійською спадщиною Святих Отців і Православним Сходом так, щоб навіть свята святкувати в різний час.
Твердо будемо пам'ятати, що нас змушують триматися православного календаря саме ті ж причини, які спонукали святих Апостолів і Отців Антіохійського Собору і зробили постанови про святкування Великодня, бо якщо ми підемо календарем григоріанським, то нам доведеться частенько святкувати наш Великдень до паски іудейської, часом і в один день з іудеями і з масонами, від чого нехай береже нас Господь. Мало цього, з переходом на новий стиль весь лад життя церковної буде порушений. Так, наприклад, в 1929 року зовсім зник би Петрів піст. За новим стилем 29 червня падає на суботу перед неділею Всіх Святих, - та й інші пости скоротяться. Все це прийнятне для неправдивої братії, так чому б їм разом з календарем католицьким чи не ввести і постів католицьких, і в святу Чотиридесятницю втішатись сирами і яйцями? Ми не перешкоджаємо реформаторам вводити у себе новий стиль. Нехай вони роблять, як хочуть. Нехай скасовують пости, святкують Великдень з іудеями, нехай порушують Божественні канони. Бог їм суддя!
Але навіщо вони намагаються і нас зробити співучасниками їх беззаконь і жорстокими гоніннями примушують нас відректися від переданих нам Отцями звичаїв, які не суперечать ні Святому Письму, ні Переданню? Жила ж вся Церква до 1583 р юліанським календарем і нікому це не заважало, чому ж тепер раптом стало заважати?
Та до того ж, строго кажучи, в основі нашого православного календаря лежить зовсім не юліанський і навіть не місячний календар, а тижневий відлік часу, що ясно бачимо з наших богослужбових книгах, де рахунок ведеться потижнево. З самого створення світу ми закінчуємо свої справи в шостий день, а сьомий день присвячуємо Богу. Нині і багато цивілізованих країн залишили місячний рахунок часу і всі розрахунки проводять потижнево. Не маючи ніяких доказів на користь реформи, реформатори насильством хочуть нас змусити повірити їх суєтному мудруванню і їхнім доводам на захист нового стилю. Вони тиснуть на те, що юліанський календар науково не так точний, як календар григоріанський. Але нехай буде їм відомо, що не личить православним в церковному житті керуватися не благодаттю, а наукою.
Але даремно ми будемо намагатися переконати впертих реформаторів. Якби ми привели і ще більш вагомі заперечення проти їх реформи, вони все-таки не почують слова правди. Так і повинно бути, бо вони тільки личину наділи на себе любові і ревнощів про благо Церкви. Насправді, ж вони керуються зовсім іншими, далеко не релігійними цілями, виконуючи веління тих, котрі вже багато століть підривають основу Церкви Христової. Не григоріанський календар важливо їм ввести, а скасувати наш православний календар і ввести цим розлад і смуту в середовище віруючих, зробити розкол і погасити братню любов. Вони підняли п'яту свою на всі наші звичаї церковні, Отцями передані, старовиною освячені, бо добре знають слуги князя світу цього, що саме звичаями і міцна наша Православна Церква. Відмінно знають вони, що святі й премудрі Божественні канони і що непоборну стіною захищають вони Святу Церкву від тлінного духу світу цього, від тих, хто взяв печатку антихриста; тому і докладають вони усіх зусиль, щоб скасувати канони, бо після цього Свята Церква залишиться без годувальника і зробиться грою вітрів світу цього. Невпинно і наполегливо підривали вороги Христові фундаменти Святий Його Церкви, щоб на її місці поставити іншу церкву, святилище божевільного людства, храм масонський, капище сатани.
А відтак хай не подумає ніхто, ніби ми сперечаємося заради часів, місяців і днів, і терпимо позбавлення і гоніння заради повень і рівнодення. Ми стоїмо за Церкву Святу, Її захищаємо від сил пекельних, повсталих на неї. Знають вороги Христові, яке величезне значення мають для життя нації і Церкви свята і пости в певний, для всіх обов'язковий час, знають вони, що це найсильніше скріплення для нації, держави, а тим більше для Церкви.
Та не спокусить нас тому, хто лестощами, ніби ми боремося з вітром! Ні, Господь сподобив нас воювати за Святу Церкву і страждати за ім'я Його. Честь і хвала тому, хто прийняв гоніння і позбавлення, вічна слава удостоєним від Господа вінця мученицької кончини! У Церкві Христової немає нічого малоцінного, немає нічого неважливого, бо в кожному звичаї втілився Дух Божий, яким Церква живе і дихає. Всякий, який зневажає звичаї і закони церковні, засновані на Священному Переданні і Писанні, повстає на Духа Божого і цим показує всім, хто має очі бачити, якого він духу. Достойно і праведно Свята Церква промовляє на таких анафему.
Молю Господа, нехай укріпить Він ослаблих, нехай оберне заблукалих і так утихомирить вірних Своїх миром Своїм; не тим, який дає цей світ, але світом вишнім!
Інокентій, Митрополит Пекінський і Китайська (1863 - 1931).
Не менш цікаве і аргументоване звернення до православних, на захист нашої Православної Віри, і Православного Передання, вимовляє ієросхимонах Феодосій Карульский з Афону:
Голос Святого Афона
Хто захищає правила і постанови святих Отців семи Вселенських Соборів, той все одно що захищає догмат. Якщо кому доведеться нести страждання за істину, то це зарахується йому, як мучеництво від Господа Бога. Будемо строго зберігати заповіти святих Отців, допомагаючи один одному охороняти нашу віру Православну, і з Божою допомогою відображати безбожне нововведення.
Ми переживаємо винятковий час, коли істинно віруючі становлять меншість, як за часів іконоборців і монофелітів. У той же час реформаторами нововведення проводиться в життя православних з поспішністю і насильством.
Святе Передання - просте, ясне, доступне і для простих віруючих вселенської церковної істини; по слову священомученика Кипріяна Карфагенського, «Душам благочестивим і простим легко уникнути помилки і знайти істину, бо як тільки звернуться до джерела Божественного Передання, омана зникне». Або, за словом святителя Іоанна Златоуста, «Передання є, нічого більше не шукай».
Священному Переданню, як і священному Письму, треба вірити і тлумачити його по Переданню ж - по розуму передавала нам Церква, а не за своїм висновком.
«Збереження священного Передання, - каже Патріарх Іоаким III, - ознака Православ'я».
Отці Собору при Патріархові Єремії вважали старий календар, разом з пасхалією, не тільки заснованим на звичаї церковному, а й узаконеними семи Вселенськими Соборами, а заступників нового календаря - противниками визначень всіх Соборів, а тому і винними клятв Соборним. Інакше сказати, Отці Собору вважають календарне питання канонічним.
Давня загальна церковна практика щодо церковного календаря рівносильна канонам. Сучасна латинська єресь не була засуджена на жодному Вселенському Соборі. Однак в силу усталеною загальної церковної практики, всі православні ставляться до латинян, як до єретиків. Також за силою такий же церковної практики ми повинні ставитися і до прихильників григоріанського календаря, як до розкольників.
Свята Гора Афон 1934 р
Ієросхимонах Феодосій Карульскій
Частина 6
Православний календар
На Першому Вселенському Соборі було встановлено канонічне правило, згідно з яким Православний Великдень ніколи не повинен збігатися з іудейською Пасхою. Тоді ж був складений Символ Віри і визначено порядок святкування Великодня.
В XVI столітті, в 1572 році, папа Григорій XIII організував спеціальну комісію. Вона працювала десять років і була проведена реформа календаря і створений так званий григоріанський календар.
Вчені того часу, перш за все, італійські, вирахували, що похибки, які дає класичний юліанський рік, приведуть до того, що через кілька тисяч років Великдень виявиться не навесні, а влітку. А ще через кілька десятків тисяч років він відбудеться восени, і тим самим будуть порушені якісь принципи. Комісія, яка після досить тривалих суперечок прийшла до висновку, що потрібно проводити реформу саме пасхалії, і заради реформи Пасхалії був реформований юліанський календар. У нього були введені поправки, які роблять рік трохи коротшим.
В слід за цим в Константинополі при патріархові Єремії II в 1583 році зібрався Православний Собор який зазначив: «Хто не дотримується звичаїв Церкви, як наказали сім Святих Вселенських Соборів про Святий Великодень і місяцеслів, хто з безбожними астрономами протидіє визначенням Святих Соборів і хоче їх змінити і послабити. Тим нехай буде прокляття, буде відлучений від Церкви Христової. Ви ж, православні і благочестиві християни перебувайте в тому, в чому навчилися, в чому народилися і виховалися, і коли виникне необхідність - і саму кров вашу пролийте, щоб зберегти Святих Отці віру і сповідування».
Постанови Собору, що відбувся в 1583 році в Константинополі, ніким ніколи не були скасовані, і під страшні його погрози і анафеми підпадають всі, хто бажає визнавати григоріанський календар.
«Ніхто в Церкві - ні патріарх, ні священик, ні мирянин не повинен вводити що-небудь нове, таке, що суперечить Святому Письму Старого і Нового Завітів і Повір’ю писаному і неписаному». Преподобний Серафим Саровський.
Довіра це означає - вірити, якщо ми будемо вірити католикам, які часто вводять до християнського життя нові помилкові зміни і вчення, змінюють навіть Закон Божий. То ми відповідно втратимо довіру до своєї Церкви, чого домагається Римська Церква, щоб православні визнали верховенство над ними Папа Римського і визнати його, як намісника Бога на землі, і який згідно з догматом Католицької Церкви являється вчителем всіх християн:
«Папа може змінити божественні закони, так як він наділений не людською, а божественною силою». Католицька енциклопедія за 1913 рік (Т. 6. стр. 48).
На Першому Ватиканському (католицькому) соборі, що проходив в Римі в 1869 - 1870 роках, був прийнятий догмат про непогрішимість Папи римського і про те, що його авторитет стоїть вище Слова Божого - Біблії. Це було підтверджено Другим Ватиканським собором (1962 - 1965 рр.).
В католицькому катехизмі написано: «Папа Римський є найпершим єпископом усього світу; він є намісником Христа на Землі; він керує усією Христовою Церквою; він є отцем усього світу; він є пастирем усіх християн; понад Ним, понад папою Римським, немає в усьому світі нікого першого між людьми, нікого старшого».
Тому римська Церква без вагань змінює і Заповіді Божі. Друга заповідь, яка говорить: «Не роби собі кумира і ніякого зображення того, що на небі вгорі, і що на землі внизу, і що у воді нижче землі; не поклоняйся їм і не служи їм». (Вихід 20, 4-6). Змінена на: «Не взивай марно Імені Господа Бога твого.». - Католицький катехизм.
Заповіді спрощені і переставлені, деякі перекручені, а десята заповідь розділена на дві, щоб зберегти загальне число заповідей.
Ось текст зі Святого Письма:
1 Господь, Бог твій, Який вивів тебе з землі Єгипетської, з дому рабства; нехай не буде в тебе інших богів перед лицем Моїм.
2 Не роби собі кумира і ніякого зображення того, що на небі вгорі, і що на землі внизу, і що у воді нижче землі; не поклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог ревнитель, що карає дітей за провину батьків до третього і четвертого роду тих, які ненавидять Мене, і творить милість до тисячі родів тим, що люблять Мене і дотримуються заповідей Моїх.
3 Не вимовляй імені Господа, Бога твого, марно, тому що Господь не залишить без покарання того, хто промовляє ім’я Його марно.
4 Пам’ятай день суботній, щоб святити його; шість днів працюй і виконуй [у них] усякі справи твої, а день сьомий – субота Господу, Богу твоєму: не роби в цей день ніякої справи ні ти, ні син твій, ні доч¬ка твоя, ні раб твій, ні рабиня твоя, ні [віл твій, ні осел твій, ні всяка] худоба твоя, ні прибулець, який в оселях твоїх; бо за шість днів створив Господь небо і землю, море й усе, що в них, а на день сьомий спочив; тому благословив Господь день суботній і освятив його.
5 Шануй батька твого і матір твою, [щоб тобі було добре і] щоб продовжилися дні твої на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі.
6 Не вбивай.
7 Не перелюбствуй.
8 Не кради.
9 Не говори неправдивого свідчення на ближнього твого.
10 Не бажай дому ближнього твого; не бажай дружини ближнього твого, [ні поля його,] ні раба його, ні рабині його, ні вола його, ні осла його, [ні всякої худоби його,] нічого, що у ближнього твого.
(Вихід 20,1-17).
А ось витяг з католицького народного катехизму надрукований видавництвом «Місіонер».
Я Господь Бог твій, що вивів тебе із землі єгипетської, з дому неволі.
1. Не знай інших богів окрім Мене.
2. Не взивай марно Імені Господа Бога твого.
3. Пам'ятай день святий святкувати.
4. Шануй отця твого і матір твою, то добре тобі буде і довго будеш
жити на землі.
5. Не убий.
6. Не чужолож.
7. Не кради.
8. Не свідчи ложно на ближнього свого.
9. Не пожадай жони ближнього свого.
10. Не пожадай ніякого добра, що є власністю ближнього твого.
Підписано до друку 10.06.97.
Франц Шпіраго
Змінений також у них догмат про Духа Святого. В Євангелії від Іоана 15/26 Спаситель свідчить: «Дух Святий, Котрий від Отця сходить». Вони через вимогу короля Карла Великого змінили текст «Символу віри», записавши «Що від Отця і Сина сходить».
Також католиками був введене помилкове вчення про індульгенцію. Людина купивши папірець з печаткою Папи, звільнялась від минулих і майбутніх гріхів.
Можна ще навести багато прикладів з історії їхньої церкви, які свідчать відхилення не тільки від Закону Божого, але й від християнства взагалі, такі як інквізиція, спалення людей живими.
Для православ'я григоріанський календар зовсім непридатний, тому що пасхалія григоріанського календаря зазеачена так, що Пасха в деякі роки в ньому співпадає з іудейською. Юліанський же календар виконує роль організатора літургійного життя, і ось в цьому своєму значенні календар вже вріс, вбрався в церковну традицію настільки міцно, що будь-які спроби його звідти вилучити обов'язково призводять до дуже серйозних порушень, до того, що образливо для людей, які звикли до цієї літургійної традиції. А літургійна традиція означає для християн набагато більше, ніж просто якийсь ритуал.
Провести календарну реформу в Церкві намагалися зробити не раз. Ті обставини, при яких вводився новий стиль і новий календар, виглядають вкрай підозрілими, якщо не сказати більше. Тому що на Балканах, в Греції, в Румунії, в Константинополі новий календар люто проштовхували в масонських колах.
Константинопольський Мелетій IV, скликавши в 1923 році в Константинополі нараду Православних Церков, мав зв'язок з міжнародним масонством, за свідченням деяких церковних істориків. Три східних патріарха суворо засудили цей незаконний, який назвав себе «Всеправославний» конгрес і відмовилися вяти в ньому участь.
У тому ж 1923 році, в Радянському Союзі було прийнято рішення перейти на новий (григоріанський) стиль. Але віруючі люди продовжували відзначати свята за юліанським календарем і не відвідували храми в святкові дні по-новому. Григоріанський стиль в народі не прижився. Незважаючи на примус більшовиків, Церква зберегла досі свій календар і тим самим Церковне Передання. Теж ми спостерігаємо і 2018 році, 25 грудня пройшов як звичайний день, працювали ринки і магазини, люди займалися звичайними своїми справами. Святкувати два рази Різдво в році означає роздвоюватися в вірі, не тримаючись визначеності люди втрачають особливість і цінність цього свята.
Що таке християнська Пасха? - Це спогад про Воскресіння Спасителя, а не сезонне свято. Воно ніякого відношення не має до астрономічних циклів.
Досить аргументовано і дотепно про це писав митрополит Інокентій Пекінський.
Лист митрополита Інокентія Пекінського всім вірним чадам Церкві Христової, дотримуючи Православного Календаря та Передання Святої Вселенської Церкви. (скорочено)
Нами отримано скорботні новини про те, наскільки жорстокі гоніння зазнають ті, що непорушно тримаються переказів Святої Церкви Православної від неправдивої братії, яка під захистом цивільної влади зневажає Божественні закони і глумиться над ними. Видаючи себе за мудреців і просвітителів, ці вовки в овечих шкурах насмілилися, зневаживши страх Божий, взятися за виправлення законів Церкви Христової; засліплені димним затуманенням світу цього, вони вважають себе вище Апостолів і святих Отців Церкви, вустами яких віщав Сам Господь. Але приборкав Бог всю мудрість їх. Вони навіть не знають, про що говорять, і не розуміють того, що хочуть виправляти. І за реформу календаря взялися вони, не відаючи, що творять. Вони стверджують, що наш Православний Календар далеко відступив від істини астрономічної, а тому давно пора перейти на календар григоріанський, визнаний вченими правильним і прийнятий всім боговідступним світом.
Важко сказати, брешуть вони, намагаючись ввести в оману малих сих в вірі, або ж в невіданні повторюють чужу брехня. Але хто розумів би ясно, що ні в одному з їхніх тверджень немає і сліду правди. Вони кажуть, що православний календар на 13 днів відстав від істинного календаря, чому рівнодення припадає на 8 березня, тоді як святі Отці Першого Вселенського Собору постановили назавжди вважати його 21 березня, що нібито і виправлено григоріанським календарем. Довести цього вони, однак, не можуть.
Не більше обґрунтовано та ствердження їх, ніби григоріанський календар правильний. Астрономи давно вже довели, що абсолютно правильний календар скласти взагалі неможливо. А григоріанський календар при цьому ще й так незручний, що вчені всього світу вже піднімають питання про заміну його. Багато з них визнали наш православний календар настільки простим і зручним, що висловлювалися за повернення до нього: Ньюкомб, Болотов та інші. Безпідставні і твердження реформаторів, ніби введення григоріанського календаря було викликано необхідністю виправлення календаря юліанського. Метою введення його було лише бажання єзуїтів, що набули до кінця XVI століття величезного впливу в католицькій церкві, остаточно порвати з візантійською спадщиною Святих Отців і Православним Сходом так, щоб навіть свята святкувати в різний час.
Твердо будемо пам'ятати, що нас змушують триматися православного календаря саме ті ж причини, які спонукали святих Апостолів і Отців Антіохійського Собору і зробили постанови про святкування Великодня, бо якщо ми підемо календарем григоріанським, то нам доведеться частенько святкувати наш Великдень до паски іудейської, часом і в один день з іудеями і з масонами, від чого нехай береже нас Господь. Мало цього, з переходом на новий стиль весь лад життя церковної буде порушений. Так, наприклад, в 1929 року зовсім зник би Петрів піст. За новим стилем 29 червня падає на суботу перед неділею Всіх Святих, - та й інші пости скоротяться. Все це прийнятне для неправдивої братії, так чому б їм разом з календарем католицьким чи не ввести і постів католицьких, і в святу Чотиридесятницю втішатись сирами і яйцями? Ми не перешкоджаємо реформаторам вводити у себе новий стиль. Нехай вони роблять, як хочуть. Нехай скасовують пости, святкують Великдень з іудеями, нехай порушують Божественні канони. Бог їм суддя!
Але навіщо вони намагаються і нас зробити співучасниками їх беззаконь і жорстокими гоніннями примушують нас відректися від переданих нам Отцями звичаїв, які не суперечать ні Святому Письму, ні Переданню? Жила ж вся Церква до 1583 р юліанським календарем і нікому це не заважало, чому ж тепер раптом стало заважати?
Та до того ж, строго кажучи, в основі нашого православного календаря лежить зовсім не юліанський і навіть не місячний календар, а тижневий відлік часу, що ясно бачимо з наших богослужбових книгах, де рахунок ведеться потижнево. З самого створення світу ми закінчуємо свої справи в шостий день, а сьомий день присвячуємо Богу. Нині і багато цивілізованих країн залишили місячний рахунок часу і всі розрахунки проводять потижнево. Не маючи ніяких доказів на користь реформи, реформатори насильством хочуть нас змусити повірити їх суєтному мудруванню і їхнім доводам на захист нового стилю. Вони тиснуть на те, що юліанський календар науково не так точний, як календар григоріанський. Але нехай буде їм відомо, що не личить православним в церковному житті керуватися не благодаттю, а наукою.
Але даремно ми будемо намагатися переконати впертих реформаторів. Якби ми привели і ще більш вагомі заперечення проти їх реформи, вони все-таки не почують слова правди. Так і повинно бути, бо вони тільки личину наділи на себе любові і ревнощів про благо Церкви. Насправді, ж вони керуються зовсім іншими, далеко не релігійними цілями, виконуючи веління тих, котрі вже багато століть підривають основу Церкви Христової. Не григоріанський календар важливо їм ввести, а скасувати наш православний календар і ввести цим розлад і смуту в середовище віруючих, зробити розкол і погасити братню любов. Вони підняли п'яту свою на всі наші звичаї церковні, Отцями передані, старовиною освячені, бо добре знають слуги князя світу цього, що саме звичаями і міцна наша Православна Церква. Відмінно знають вони, що святі й премудрі Божественні канони і що непоборну стіною захищають вони Святу Церкву від тлінного духу світу цього, від тих, хто взяв печатку антихриста; тому і докладають вони усіх зусиль, щоб скасувати канони, бо після цього Свята Церква залишиться без годувальника і зробиться грою вітрів світу цього. Невпинно і наполегливо підривали вороги Христові фундаменти Святий Його Церкви, щоб на її місці поставити іншу церкву, святилище божевільного людства, храм масонський, капище сатани.
А відтак хай не подумає ніхто, ніби ми сперечаємося заради часів, місяців і днів, і терпимо позбавлення і гоніння заради повень і рівнодення. Ми стоїмо за Церкву Святу, Її захищаємо від сил пекельних, повсталих на неї. Знають вороги Христові, яке величезне значення мають для життя нації і Церкви свята і пости в певний, для всіх обов'язковий час, знають вони, що це найсильніше скріплення для нації, держави, а тим більше для Церкви.
Та не спокусить нас тому, хто лестощами, ніби ми боремося з вітром! Ні, Господь сподобив нас воювати за Святу Церкву і страждати за ім'я Його. Честь і хвала тому, хто прийняв гоніння і позбавлення, вічна слава удостоєним від Господа вінця мученицької кончини! У Церкві Христової немає нічого малоцінного, немає нічого неважливого, бо в кожному звичаї втілився Дух Божий, яким Церква живе і дихає. Всякий, який зневажає звичаї і закони церковні, засновані на Священному Переданні і Писанні, повстає на Духа Божого і цим показує всім, хто має очі бачити, якого він духу. Достойно і праведно Свята Церква промовляє на таких анафему.
Молю Господа, нехай укріпить Він ослаблих, нехай оберне заблукалих і так утихомирить вірних Своїх миром Своїм; не тим, який дає цей світ, але світом вишнім!
Інокентій, Митрополит Пекінський і Китайська (1863 - 1931).
Не менш цікаве і аргументоване звернення до православних, на захист нашої Православної Віри, і Православного Передання, вимовляє ієросхимонах Феодосій Карульский з Афону:
Голос Святого Афона
Хто захищає правила і постанови святих Отців семи Вселенських Соборів, той все одно що захищає догмат. Якщо кому доведеться нести страждання за істину, то це зарахується йому, як мучеництво від Господа Бога. Будемо строго зберігати заповіти святих Отців, допомагаючи один одному охороняти нашу віру Православну, і з Божою допомогою відображати безбожне нововведення.
Ми переживаємо винятковий час, коли істинно віруючі становлять меншість, як за часів іконоборців і монофелітів. У той же час реформаторами нововведення проводиться в життя православних з поспішністю і насильством.
Святе Передання - просте, ясне, доступне і для простих віруючих вселенської церковної істини; по слову священомученика Кипріяна Карфагенського, «Душам благочестивим і простим легко уникнути помилки і знайти істину, бо як тільки звернуться до джерела Божественного Передання, омана зникне». Або, за словом святителя Іоанна Златоуста, «Передання є, нічого більше не шукай».
Священному Переданню, як і священному Письму, треба вірити і тлумачити його по Переданню ж - по розуму передавала нам Церква, а не за своїм висновком.
«Збереження священного Передання, - каже Патріарх Іоаким III, - ознака Православ'я».
Отці Собору при Патріархові Єремії вважали старий календар, разом з пасхалією, не тільки заснованим на звичаї церковному, а й узаконеними семи Вселенськими Соборами, а заступників нового календаря - противниками визначень всіх Соборів, а тому і винними клятв Соборним. Інакше сказати, Отці Собору вважають календарне питання канонічним.
Давня загальна церковна практика щодо церковного календаря рівносильна канонам. Сучасна латинська єресь не була засуджена на жодному Вселенському Соборі. Однак в силу усталеною загальної церковної практики, всі православні ставляться до латинян, як до єретиків. Також за силою такий же церковної практики ми повинні ставитися і до прихильників григоріанського календаря, як до розкольників.
Свята Гора Афон 1934 р
Ієросхимонах Феодосій Карульскій
Re: Проповіді та питання віри
ЧОМУ МИ ПРАВОСЛАВНІ
Зміна закону - дорогу Содому і Гоморру.
Частина 8
Коли час наблизиться до пришестя антихриста, розум людей затьмариться від пристрастей плотських, і все більш посилюватиметься безбожність і беззаконня. Світ тоді стане невпізнанним, зміниться вигляд людей і не можна буде ясно розрізняти чоловіків від жінок, завдяки безстидству в одязі і формі волосся голови. Ці люди здичавіють і будуть жорстокими, подібно звірам, через спокуси антихриста. Не буде поваги до батьків і старших, любов зникне. Пастирі ж християнські, єпископи і священики, стануть чоловіками марнославними, зовсім не будуть відрізняти правого від лівого. Тоді мораль і звичаї християн і Церкви зміняться. Скромність і цнотливість зникнуть у людей і будуть панувати розпуста та розбещеність. Брехня і грошолюбство досягнуть вищої межі, і горе нагромадженим скарбам. Блуд, перелюбство, розбещеність між чоловіками , таємні справи, крадіжка і вбивство стануть панувати в суспільстві.
(Преп. Ніл Афонський Мироточивий XVI століття).
Ми часто думаємо про нашу мізерність до всього, що до нас ніякого діла не мають і що ми нікому не потрібні, що нам самому всього доводиться досягати в житті. Насправді це не так, кожна людина дорога в очах Господа, вона має велику цінність для Нього і Він бореться за неї, стараючись вивести її на праведний шлях. Проходячи земний шлях, людина повинна робити свій вибір між добром і злом. Господь завжди рядом, щоб допомогти їй. Вибираючи добро, душа людини проходить преображення, набуває властивості і спосібності щоб розпізнавати добро і зло, через що вона починає думати духовно, бачите те, що вона раніше не помічала, розуміти те, що раніше для неї було не зрозуміле, входити в двері, які раніше для неї були зачинені. Тим самим людина відкриває собі шлях в входження в Царство Боже.
Все це можливо але потрібен вибір самої людини, Бог не може змусити людину йти цим шляхом, він не може змусити людину щоб вона любила Його. Бог хоче щоб людина не була Його рабом, яка бездумно, наче робот виконує Його накази і Заповіді, Бог хоче, щоб людина називала Бога своїм Отцем і любила Його як Отця, вважаючи себе сином. І лиш той, хто має страх Божий чує голос Божий і йде за ним, бо любов до Отця Небесного йому найдорожче всього в світі.
Але шлях цей, який веде в Царство Боже не є легким, він тернистий, гіркий і повний різних спокус і оман, якщо бісам не вдається спокусити людину на початку, то багато падають на спокусах слави, неправдивої святості, оману. Впадаючи в оману неправдивої святості, людина починає дозволяти собі те, що вважається великими гріхами, поклоняючись кумирам і, впадаючи в розбещеність через перелюб.
Господь казав вивчати Закон а не міняти Його, а католики гоняться за масовістю, тому в Законі другу Заповідь « Не сотвори собі кумира» і сьому Заповідь «Не чини перелюб» вони відмінили.
Закон не можна відміняти бо цей Закон отримав Мойсей від Бога. Зміна будь якого Закону є зневажання Бога, і приведе до ще більшого беззаконня, до ще більшого блуду чим переповняється пекло. Бо в законі не чини перелюб говориться, про смертні гріхи, які гублять душі людей.
Коли ми виправдовуємо гріхи, то ми не розкаємось в своїх злочинах, тоді немає розкаяння і покаяння, яке веде до очищення душі.
Друга Заповідь «Не сотвори собі кумира».
Для всіх людей, живущих на Землі, католицькою церквою нав’язується кумир папи римського, як намісника Бога на землі. Тому, щоб вірні католики церкви не вагалися і не роздумували над кумирством папи римського, друга заповідь Бога була відмінена.
В католицькому катехизмі написано: «Папа Римський є найпершим єпископом усього світу; він є намісником Христа на Землі; він керує усією Христовою Церквою; він є отцем усього світу; він є пастирем усіх християн; понад Ним, понад папою Римським, немає в усьому світі нікого першого між людьми, нікого старшого».
Очевидно що друга Заповідь Бога – Отця « Не сотвори собі кумира» заважає плану католицької церкви.
Сьома заповідь «Не перелюбствуй».
В останні часи гріх перелюбу став найпоширеніший в світі, його спокуси рекламуються у фільмах, піснях, книжках та майже в всіх сферах життя, рекламах, радіо, телебачення, інтернет.
Все частіше в новинах оповіщають скандали сексуального насильства в католицькій церкві такі як:
« В Німеччині з 1946 по 2014 рік жертвами сексуальних домагань з боку священнослужителів католицької церкви стали понад 3600 осіб. Про це пишуть журнал Der Spiegel і газета Die Zeit, з посиланням на результати дослідження, які перебувають в їхньому розпорядженні, проведеному за дорученням Конференції католицьких єпископів, передає Deutsche Welle».
«Дві колишні католицькі черниці покинули монастир, щоб одружитися. Їх звела віра, проте саме любов надала їм мужності для того, жінки прийняли непросте для себе рішення відректися від богопосвячених».
«Польський священик католицької церкви і теолог Кшиштоф Харамса, публічно заявив про свою гомосексуальність, виступив з гнівною критикою на адресу Ватикану. У листі до папи римського Франциску Харамса звинувачує католицьку церкву в тому, що вона зробила життя мільйонів католиків-геїв пеклом. Він критикує Ватикан за лицемірство при засудженні гомосексуальності, посилаючись на те, що серед самих католицьких священиків чимало геїв. (ВВС NEWS)».
«Один з головних католицьких екзорцистів (священик, який виганяє диявола з людини) – отець Габріель Аморт – стверджує, що у Ватикані оселився диявол.
Як повідомляє Times, екзорцист зазначає, що у Ватикані розгорнулася боротьба за владу, "кардинали не вірують в Ісуса Христа, а єпископи мають зв'язок із дияволом", наслідок цього час від часу відбуваються скандальні випадки про розтління і розпусти у Католицькій церкві.».
«Якщо людина гей вона шукає Бога і має добру волю, то хто я такий, щоб його судити?» (Папа Франциск)
Кардинал Джордж Пелл, визнаний винним у педофілії повідомляє Вільний Світ «Vrije Wereld». (Kardinaal George Pell schuldig bevonden aan pedofilie).
12 грудня 2018 кардинал Джордж Пелл в Австралії був визнаний винним в сексуальному насильстві над двома неповнолітніми хлопчиками.
Як зазначалося раніше, Ватикан є найбільшим посередником (педофільних) злочинів у світі.
Цей список повідомлень можна продовжити і він буде досить великим, та не будемо углиблятись і насміхатись над людьми, які по суті гинуть. Йдеться мова не про осудження грішників, а про осудження самого гріха.
Коли ми лояльно будемо відноситись до того чи іншого гріха, то гріх в нашому житті вже не буде мати статусу такого. А через деякий час він захопить наш розум і наше серце і ми і наші діти, внуки будуть рабами цього гріха.
І гріхи не будуть осуджуватись і люди не будуть боротись з ними, а навпаки будуть вихвалятись ними як достоїнствами, як в Содомі і Гоморрі.
«І побачив Господь [Бог], що велике розбещення людей на землі». (Буття 6/5).
«По плодах їхніх пізнаєте їх». (Матфія 7/16).
Інквізиція, індульгенція, непогрішимість папи – все це омана яка привела до втрати істини і християнкою віри і правильного вчення. І в угоду грішникам, які не хочуть боротись зі своїм гріхом міняють Заповіді Божі.
Це свідчить не тільки порушення Закону а свідчить про утрати віри у тих хто вирішив змінити підмінити Христа на антихриста.
Це закономірність, один гріх відкриває двері іншим гріхам і зупинити, стримати напір буде важко.
Людство не помічає як впадає в спокуси і підміняються пріоритети, тільки тоді коли гріх захоплює розум і серце, коли приходять війни, хвороби і смерть, лиш тоді люди починають розуміти що значить гріх, і до чого він приводить.
«Господь є Істина, а істину неможна змінити»
«Господь є Життя і коли ми віддаляємось від Господа ми віддаляємось від власного життя в безодню»
Фізична близькість осіб, які не перебувають у законному шлюбі називається перелюбом і блудом.
Уже в Старому Завіті було сказано: «Не чини перелюбу» (Вих. 20:14; Втор. 5:18).
І Господь Ісус Христос казав: «Я говорю вам, що всякий, хто дивиться на жінку з пожаданням, той вже вчинив перелюб з нею в своїм серці» (Мт. 5:28).
Навіть бажання перелюбу вважається гріхом, а тут відміна цілої заповіді. Закон треба вивчати а не відміняти, не минати а ні крапки, а ні коми, як писав Тарас Шевченко.
Всім відомий приклад де в залежності стоїть кома, речення міняє протилежне значення:
- Стратити не можна, помилувати.
- Стратити, не можна помилувати.
Якщо одна кома таке витворяє то, що можна сказати про відміну цілої Заповіді?
Хтось може заперечити, що сьома Заповідь «Не перелюбствуй» була вставлена в дев’ятій заповідь католицького народного катехизму «Не пожадай жони ближнього свого».
Але це зовсім інша десята Заповідь «Не бажай дому ближнього твого; не бажай дружини ближнього твого, [ні поля його,] ні раба його, ні рабині його, ні вола його, ні осла його, [ні всякої худоби його,] нічого, що у ближнього твого».
Перелюб це гріх не тільки з дружиною ближнього, він включає Содомські гріхи; перелюб з однією статі, з тваринами, з малолітніми дітьми.
Опираючись на Заповідь Нового Завіту, «Не осуджуй», католики відмінили другу Заповідь Старого Завіту, «Не створи собі кумира» і сьому «Не чини перелюб».
Очевидно це не спроста, щоб виправдати злочин треба всього-на-всього змінити Закон.
Духовні закони не писані; ні католиками, ні православними, ні іудеями. Вони встановлені Богом, який Вдосконалений і знає цінність цього Закону. Це не бажання обмежити людину а структура яка скріплює фундамент Всесвіту, ніхто навіть Янголи не можуть порушувати його, бо на цьому стоїть Світ, який створив Бог. Порядок і виконання кожного своїх обов’язків, інакше світ стане темрявою і буде знищений самим собою. Тобто людина ознайомлена з цим законом фізично через Мойсея, і духовно через свою совість. Вибираючи Закон, людина оберігає свою душу і робиться наслідником Царства Божого.
Дитина народжена сліпо довіряється своїй матері і батькові, які оберігають її життя, лиш згодом вона починає розуміти, що не все корисно їй те, що їй хотілось, що могло привести до її загибелі.
Дорослі люди часто забувають, що вони духовні і богоподібні, і що їх відрізняє від тварин. І нехтуючи духовними Законами, вони робляться подібно тваринам, тому Закон Божий тільки попереджає про небезпеку, пастку, яку приготовили, ті що штовхають людину в протидію або виправдовуючи той чи інший гріх.
На землі люди народжуються, і тому необхідна ця енергія для продовження життя на землі. Чому акцент в християнстві робиться про непорочність Діви Марії?
Тому що при чистоті народжуються сини і доньки божі, які спосібні пізнавати Закон Божий і його тлумачити.
Якщо забруднити похіттю, блудом і перелюбом людину, то звідси ми не зможемо народжувати духовних дітей, а гріх похіть і блуд будуть передаватись з покоління в покоління. Честь і совість, чистота душі, цнотливість, милосердя все це вже не стає достойним поваги, а матюки і словоблуд, осквернення, блуд, перелюб, пихатість, надмірність все це входить в наше життя як норма нашої поведінки. Тому не слід звинувачувати Бога в тому, що ми нещасні, що наші керівники нас обманюють, сини попадають в рабство, а доньки робляться повіями.
Якщо і ходять до храму але через свої забруднені помисли ніколи не очищаються і не находять Бога в своєму серці.
Одна жінка вважала себе дуже віруючою людиною, ходить в греко-католицьку церкву, читає молитви щодня, ходить на прощу. Але вона, будучи віруючою отримувала свого брата інваліда, і для нього наймає куртизанок, чиї гріхи потім вимолює в церкві, і знову повторює цей гріх, бо природа брата вимагає своє. Не знаю чи її наставник так напоумив, чи вона сама так вважає, що таким чином очищує гріхи повій, себе і брата.
Люди хочуть мати Бога на Землі, чути Його, бачити Його, керуватись Ним. Але досягнути такої висоти могли тільки великі православні святі, вірніше кажучи Богоугодники. Часто буває так, що демони являються людям в вигляді світлих янголів і Христа, тільки досвідченні духовні особи можуть розпізнати істинного Христа від неправдивого. Тому православне вчення наставляє віруючих не шукати явних ознак святості і явлень, бо це спокуси диявола, все що потрібно віруючому - це його хрест, бачити свої гріхи, смирення і покаяння.
В католиків навпаки, вони шукають святості, і тому багато віруючих попадають в оману. А коли вони самі в омані, той не дивно що вони вірять в оманливу святість інших, тому легко довіряють постановам католицької церкви, які суперечать Закону Божому.
Був такий старець Микола Гур’янов, до нього приїжджало багато людей за духовною порадою і підтримкою. Часто приїжджали і такі, які хотіли очиститись від бісівської влади, одержимі бісами.
Під час молитов біс з однієї жінки почав кричати:
«Ненавиджу православних!
Ненавиджу!
Сама противна віра православна, інші всі віри в пекло підуть!
Нехай в пекло ідуть, нетреба їм знати правди.
Нехай гинуть, в пекло їх, в пекло.
Чоловічу одежу носять жінки і думають красиві.
Всі підете в пекло, всі відповісте перед Богом».
Слід зазначити що Православне Передання часто основується на одкровеннях які були відкриті Господом духовним старцями і святими, передається як письмово так і усно. Більшість з них мали духовний дар прозорливості, це особливий дар божий. І, звісно, пропустити оманливе вчення, або його передавати іншим як одкровення вони не могли, бо все пропускалось і просіювалось через дар іншими духовниками. Адже йде мова про спасіння душі, як своєї так і тих кого вели старці. Легковажність і байдужість по цих питання приводить тільки до загибелі.
В католиках відкинуті одкровення старців, а вся увага направлена на постанови і рішення папа римського як наступника бога на землі. Очевидно, в дійсності, не маючи дару прозорливості, і не будучи святими, папи римські приймали не духовні постанови і рішення, а правильно буде сказати політичні, щоб утримати владу свою і вплив на людей і королів. Тому і звідси все вчення католицької церкви і постанови є світськими і оманливими.
Папа римський Франциск нагрудний свій хрест ховає його при зустрічі з равинами в спеціальну кишеню, видно не хоче Христом образити іудеїв. Він належить до ордену єзуїтів, як він сам про себе свідчив. Орден єзуїтів скоріше шахрайська організація, ніж духовна. Вона займається тим, що під виглядом християнського милосердя входить в довіру королівських і приближених до них заможних людей, та багатих вдів, щоб здирати з них гроші, а коли гроші в них закінчаться, то безпощадно проганяти їх. Це все записано в їх статуті, за що вони переслідувались і виганялись з різних країн.
В бесіді з журналістом-атеїстом Еудженіо Скальфаро папа римський Франциск заявив, що пекла не існує. Про це повідомляє газета La Repubblica.
«Ті, хто покаявся, отримують від Бога прощення (...). Ті ж, хто не покаявся, не можуть отримати прощення [гріхів] і просто зникають. Ада не існує, існує лише зникнення грішних душ », - наводить журналіст видання слова понтифіка.
До нього Павло II заявляв про теж саме:
Під час свого щотижневого звернення у Ватикані до аудиторії в 8500 людей 28 липня 1999 року папа Іван Павло відкинув існування буквального фізичного пекла як місця вічного вогню і вічних мук. Папа сказав, що пекло - це, скоріше, відділення, навіть в цьому житті, від радісного спілкування з Богом.
«Папа може змінити божественні закони, так як він наділений не людською, а божественною силою». Католицька енциклопедія за 1913 рік (Т. 6. стр. 48).
Одже католицькою церквою ставиться під сумнів Святе Письмо, про існування пекла, а значить і немає бісів і демонів. Про це заявляли більшовики реформатори нової анти христової релігії, які масово розстрілювали людей, священиків і монахів. Про це Служба новин релігії повідомила, що, схвалена Ватиканом стаття, опублікована в єзуїтському журналі «Civilta Cattolica», висловила згоду з цією заявою папи.
Для бісів і демонів влаштовує така позиція, якщо їх немає, то не слід боятись пекла і можна собі дозволяти все що душі завгодно а потім покаятись і очиститись.
Душа забруднена нечестю робиться неспосібна розкаятись і покаятись, тому така позиція може влаштувати тільки бісів, які мають владу над людьми через ті, чи інші гріхи. Коли людській розум засліплений неправдою, то він не спосібний відрізнити істини, від неправдивого вчення, він буде стверджувати те, що потрібно ворогу людини для її загибелі, а не спасіння.
По всьому світу в останні часи є воскресіння мертвих в різних народах і різних віросповідань. Вони свідчать про існування пекла та Царства Божого, що їм показував Господь і наказував свідчити, щоб люди на землі не грішили а покаялись, щоб не попадати в пекло. Бо гріхи переповнили землю і пекло вже переповнилось грішниками.
Одне з таких одкровень отримала і Анжеліка Замбрано:
«Потім Господь відніс мене в те місце, де була дуже відома людина. Раніше я була двоєдушності християнкою і думала, що після смерті людина потрапляє на небеса; що той, хто проповідує перед натовпом, також відправиться на небеса, але я помилялася. Коли помер папа Іван Павло II, мої друзі і родичі говорили мені, що він на небесах. По всіх телевізійних каналах, газетах і в інших джерелах інформації говорилося: «Папа Іван Павло II помер і спочиває з миром. Зараз він радіє разом з Господом і ангелами на небесах », і я все це вірила. Але я тільки обманювала себе, тому що побачила цю людину в пеклі. Я подивилася на його обличчя, і зрозуміла, що це Іван Павло II! Господь сказав мені: «Поглянь, Дочка, це папа Іоанн Павло II. Він знаходиться в пеклі і мучиться, бо не розкаявся».
Але я запитала: «Господь, чому він тут? Адже він проповідував в церкві ». Ісус відповів: «Дочка, жоден розпусник, чи нечистий, або зажерливий, що він ідолянин, або брехун не має спадщини в Моєму Царстві». (Еф 5: 5). Я відповіла: «Вірю, що він осуджений справедливо, але я хочу знати, чому Іоанн Павло II тут, адже він вчив безліч людей!» Ісус відповів: «Так, Дочка, він розповідав багато про що, але ніколи не говорив правду; таку, яка вона є насправді. І пастор, і його паства знали цю правду. Замість порятунку він вибирав гроші і не вчив тому, що пекло існує. І тепер він тут ».
Передання Православної Церкви передає нам безцінний досвід, щоб ми не в падали в сіті які приготовили нам біси, що ловлять душі людські щоб ними переповнити своє пекло. Одним з таких прикладів Православного Передання є записано в Києво-Печерському Патерику про життя преподобного Ісакія Печерника.
Чернець Ісакій, хоч був багатим але роздав своє майно і поступив в Коєво-Печерский монастир,де став затворником і проводив суворе постриг. Зачинився в печері, в невеликій келії, на чотири лікті, і тут молив Бога зі сльозами. Їжею ж йому була одна просфора, і то через день, і пив мало води.
Приносив ж це йому великий Антоній і подавав у віконце, куди рука ледь проходила, і так брав він їжу. І в такому житії провів сім років Ісакій, не виходячи назовні, не лягав на бік, але сидячи спав, потроху.
Одного разу, як завжди, коли настав вечір, він став класти поклони і співати псалми, і так до півночі, і, втомившись, сів на сидіння своє. І коли він сидів так, як завжди, свічку погасивши, раптово засяяло світло в печері, як від сонця, такий, що міг засліпити людину. І підійшли до нього двоє юнаків прекрасних з обличчями осяяні, як сонце, і сказали йому: «Ісакій, ми - ангели, а ось іде до тебе Христос з ангелами». Ісакій встав і побачив натовп, і обличчя їх були яскравіше сонця, а один серед них світився яскравіше всіх, і від нього промені виходили. І сказали йому: «Ісакій, це Христос, впади, вклонися йому». Ісакій же не зрозумів бісівського мани і, забувши перехреститися, вийшов з келії і вклонився, як Христу. Тоді біси вигукнули і сказали: «Тепер ти наш, Ісакій!»
Ввели вони його в келію, посадили і самі стали сідати навколо нього. І вся келія і прохід печерний наповнилися бісами. І сказав один із бісів, той, що називався Христом: «Візьміть сопілки, і бубни, і гуслі і грайте, а Ісакій нам затанцює». І гримнули вони в сопілки, і в гуслі, і в бубни, і почали ним забавляться. І, змучивши його, залишили його ледве живого, і пішли, поглумившись над ним.
Протягом двох років не брав він в рот ніякої їжі, нічого не говорив і лежав німим і глухим два роки.
Феодосій же молився Богу за нього і молитву творив над ним день і ніч, поки хворий на третій рік не заговорив, і попросив підняти його на ноги, як немовля, і почав ходити. Але не прагнув він до церкви піти, і його насильно тягали до церкви, і так мало-помалу став він ходити до церкви. Після цього почав він ходити в трапезну, але не їв цілий тиждень, а потім потроху озирнувся, і став пробувати хліб, і так привчився їсти. Так позбавив його великий Феодосій від підступу диявола і від омани його. І знову віддався Ісакій великій стриманості. Він почав допомагати кухарям і працювати на братію, і на ранкову службу приходив він раніше всіх. І після ранішньої йшов він на кухню, розводив вогонь, приносив дрова і воду, після чого приходили інші кухарі з братії.
Один з кухарів, також на ім'я Ісакій, як-то сказав, насміхаючись: «Ісакій, ось сидить ворон чорний, - піди, візьми його». Він же вклонився до землі, пішов, взяв ворона і приніс його на очах у всіх кухарів. І жахнулися всі вони, бачачи це, і повідали ігумену і всій братії, і після цього братія стала почитати його.
І таку силу взяв він над бісами, що як мухи були вони йому, не боявся він їх залякування і омани. Він говорив їм: «Якщо ви і спокусили мене в перший раз, тому що не розумів я підступів ваших і лукавства, то сьогодні зо мною Господь Ісус Христос, Бог мій, і на молитви отця мого Феодосія сподіваюся, і переможу над вами». Багато разів капості робили йому біси і говорили: «Наш ти, Ісакій, тому що старійшині нашому поклонився». Він же казав: «Ваш старійшина антихрист, а ви - біси», і осинив обличчя своє хресним знаменням, і від того зникали біси.
Читаючи Передання Православної Церкви одні не вірять, інші ставляться до цього байдуже, а інші відкладають в своє серце, як скарби для свого спасіння, як Одкровення Бога для його душі. Тим здобувається досвід і в подальшому душі ці знання служать оберегами для її душі для спасіння.
Тому віра в різних різна одні вірують і спасаються інші не вірують і гинуть.
Господь все робить для пробудження душі, для її спасіння, щоб зберегти її в чистоті.
Що необхідно людині для її спасіння?
Душа потребує правдиве вчення, потребує молитов, потребує часу для роздумів над Святим Письмом і Переданням православних старців.
Старці по цьому питанню казали що треба примушувати себе, будити свою душу до читання православних духовних книг, до молитов, до того щоб ходити до церкви, сповідатись, приймати Святих Дарів.
https://youtu.be/TsVPvyezOBg?t=12
Зміна закону - дорогу Содому і Гоморру.
Частина 8
Коли час наблизиться до пришестя антихриста, розум людей затьмариться від пристрастей плотських, і все більш посилюватиметься безбожність і беззаконня. Світ тоді стане невпізнанним, зміниться вигляд людей і не можна буде ясно розрізняти чоловіків від жінок, завдяки безстидству в одязі і формі волосся голови. Ці люди здичавіють і будуть жорстокими, подібно звірам, через спокуси антихриста. Не буде поваги до батьків і старших, любов зникне. Пастирі ж християнські, єпископи і священики, стануть чоловіками марнославними, зовсім не будуть відрізняти правого від лівого. Тоді мораль і звичаї християн і Церкви зміняться. Скромність і цнотливість зникнуть у людей і будуть панувати розпуста та розбещеність. Брехня і грошолюбство досягнуть вищої межі, і горе нагромадженим скарбам. Блуд, перелюбство, розбещеність між чоловіками , таємні справи, крадіжка і вбивство стануть панувати в суспільстві.
(Преп. Ніл Афонський Мироточивий XVI століття).
Ми часто думаємо про нашу мізерність до всього, що до нас ніякого діла не мають і що ми нікому не потрібні, що нам самому всього доводиться досягати в житті. Насправді це не так, кожна людина дорога в очах Господа, вона має велику цінність для Нього і Він бореться за неї, стараючись вивести її на праведний шлях. Проходячи земний шлях, людина повинна робити свій вибір між добром і злом. Господь завжди рядом, щоб допомогти їй. Вибираючи добро, душа людини проходить преображення, набуває властивості і спосібності щоб розпізнавати добро і зло, через що вона починає думати духовно, бачите те, що вона раніше не помічала, розуміти те, що раніше для неї було не зрозуміле, входити в двері, які раніше для неї були зачинені. Тим самим людина відкриває собі шлях в входження в Царство Боже.
Все це можливо але потрібен вибір самої людини, Бог не може змусити людину йти цим шляхом, він не може змусити людину щоб вона любила Його. Бог хоче щоб людина не була Його рабом, яка бездумно, наче робот виконує Його накази і Заповіді, Бог хоче, щоб людина називала Бога своїм Отцем і любила Його як Отця, вважаючи себе сином. І лиш той, хто має страх Божий чує голос Божий і йде за ним, бо любов до Отця Небесного йому найдорожче всього в світі.
Але шлях цей, який веде в Царство Боже не є легким, він тернистий, гіркий і повний різних спокус і оман, якщо бісам не вдається спокусити людину на початку, то багато падають на спокусах слави, неправдивої святості, оману. Впадаючи в оману неправдивої святості, людина починає дозволяти собі те, що вважається великими гріхами, поклоняючись кумирам і, впадаючи в розбещеність через перелюб.
Господь казав вивчати Закон а не міняти Його, а католики гоняться за масовістю, тому в Законі другу Заповідь « Не сотвори собі кумира» і сьому Заповідь «Не чини перелюб» вони відмінили.
Закон не можна відміняти бо цей Закон отримав Мойсей від Бога. Зміна будь якого Закону є зневажання Бога, і приведе до ще більшого беззаконня, до ще більшого блуду чим переповняється пекло. Бо в законі не чини перелюб говориться, про смертні гріхи, які гублять душі людей.
Коли ми виправдовуємо гріхи, то ми не розкаємось в своїх злочинах, тоді немає розкаяння і покаяння, яке веде до очищення душі.
Друга Заповідь «Не сотвори собі кумира».
Для всіх людей, живущих на Землі, католицькою церквою нав’язується кумир папи римського, як намісника Бога на землі. Тому, щоб вірні католики церкви не вагалися і не роздумували над кумирством папи римського, друга заповідь Бога була відмінена.
В католицькому катехизмі написано: «Папа Римський є найпершим єпископом усього світу; він є намісником Христа на Землі; він керує усією Христовою Церквою; він є отцем усього світу; він є пастирем усіх християн; понад Ним, понад папою Римським, немає в усьому світі нікого першого між людьми, нікого старшого».
Очевидно що друга Заповідь Бога – Отця « Не сотвори собі кумира» заважає плану католицької церкви.
Сьома заповідь «Не перелюбствуй».
В останні часи гріх перелюбу став найпоширеніший в світі, його спокуси рекламуються у фільмах, піснях, книжках та майже в всіх сферах життя, рекламах, радіо, телебачення, інтернет.
Все частіше в новинах оповіщають скандали сексуального насильства в католицькій церкві такі як:
« В Німеччині з 1946 по 2014 рік жертвами сексуальних домагань з боку священнослужителів католицької церкви стали понад 3600 осіб. Про це пишуть журнал Der Spiegel і газета Die Zeit, з посиланням на результати дослідження, які перебувають в їхньому розпорядженні, проведеному за дорученням Конференції католицьких єпископів, передає Deutsche Welle».
«Дві колишні католицькі черниці покинули монастир, щоб одружитися. Їх звела віра, проте саме любов надала їм мужності для того, жінки прийняли непросте для себе рішення відректися від богопосвячених».
«Польський священик католицької церкви і теолог Кшиштоф Харамса, публічно заявив про свою гомосексуальність, виступив з гнівною критикою на адресу Ватикану. У листі до папи римського Франциску Харамса звинувачує католицьку церкву в тому, що вона зробила життя мільйонів католиків-геїв пеклом. Він критикує Ватикан за лицемірство при засудженні гомосексуальності, посилаючись на те, що серед самих католицьких священиків чимало геїв. (ВВС NEWS)».
«Один з головних католицьких екзорцистів (священик, який виганяє диявола з людини) – отець Габріель Аморт – стверджує, що у Ватикані оселився диявол.
Як повідомляє Times, екзорцист зазначає, що у Ватикані розгорнулася боротьба за владу, "кардинали не вірують в Ісуса Христа, а єпископи мають зв'язок із дияволом", наслідок цього час від часу відбуваються скандальні випадки про розтління і розпусти у Католицькій церкві.».
«Якщо людина гей вона шукає Бога і має добру волю, то хто я такий, щоб його судити?» (Папа Франциск)
Кардинал Джордж Пелл, визнаний винним у педофілії повідомляє Вільний Світ «Vrije Wereld». (Kardinaal George Pell schuldig bevonden aan pedofilie).
12 грудня 2018 кардинал Джордж Пелл в Австралії був визнаний винним в сексуальному насильстві над двома неповнолітніми хлопчиками.
Як зазначалося раніше, Ватикан є найбільшим посередником (педофільних) злочинів у світі.
Цей список повідомлень можна продовжити і він буде досить великим, та не будемо углиблятись і насміхатись над людьми, які по суті гинуть. Йдеться мова не про осудження грішників, а про осудження самого гріха.
Коли ми лояльно будемо відноситись до того чи іншого гріха, то гріх в нашому житті вже не буде мати статусу такого. А через деякий час він захопить наш розум і наше серце і ми і наші діти, внуки будуть рабами цього гріха.
І гріхи не будуть осуджуватись і люди не будуть боротись з ними, а навпаки будуть вихвалятись ними як достоїнствами, як в Содомі і Гоморрі.
«І побачив Господь [Бог], що велике розбещення людей на землі». (Буття 6/5).
«По плодах їхніх пізнаєте їх». (Матфія 7/16).
Інквізиція, індульгенція, непогрішимість папи – все це омана яка привела до втрати істини і християнкою віри і правильного вчення. І в угоду грішникам, які не хочуть боротись зі своїм гріхом міняють Заповіді Божі.
Це свідчить не тільки порушення Закону а свідчить про утрати віри у тих хто вирішив змінити підмінити Христа на антихриста.
Це закономірність, один гріх відкриває двері іншим гріхам і зупинити, стримати напір буде важко.
Людство не помічає як впадає в спокуси і підміняються пріоритети, тільки тоді коли гріх захоплює розум і серце, коли приходять війни, хвороби і смерть, лиш тоді люди починають розуміти що значить гріх, і до чого він приводить.
«Господь є Істина, а істину неможна змінити»
«Господь є Життя і коли ми віддаляємось від Господа ми віддаляємось від власного життя в безодню»
Фізична близькість осіб, які не перебувають у законному шлюбі називається перелюбом і блудом.
Уже в Старому Завіті було сказано: «Не чини перелюбу» (Вих. 20:14; Втор. 5:18).
І Господь Ісус Христос казав: «Я говорю вам, що всякий, хто дивиться на жінку з пожаданням, той вже вчинив перелюб з нею в своїм серці» (Мт. 5:28).
Навіть бажання перелюбу вважається гріхом, а тут відміна цілої заповіді. Закон треба вивчати а не відміняти, не минати а ні крапки, а ні коми, як писав Тарас Шевченко.
Всім відомий приклад де в залежності стоїть кома, речення міняє протилежне значення:
- Стратити не можна, помилувати.
- Стратити, не можна помилувати.
Якщо одна кома таке витворяє то, що можна сказати про відміну цілої Заповіді?
Хтось може заперечити, що сьома Заповідь «Не перелюбствуй» була вставлена в дев’ятій заповідь католицького народного катехизму «Не пожадай жони ближнього свого».
Але це зовсім інша десята Заповідь «Не бажай дому ближнього твого; не бажай дружини ближнього твого, [ні поля його,] ні раба його, ні рабині його, ні вола його, ні осла його, [ні всякої худоби його,] нічого, що у ближнього твого».
Перелюб це гріх не тільки з дружиною ближнього, він включає Содомські гріхи; перелюб з однією статі, з тваринами, з малолітніми дітьми.
Опираючись на Заповідь Нового Завіту, «Не осуджуй», католики відмінили другу Заповідь Старого Завіту, «Не створи собі кумира» і сьому «Не чини перелюб».
Очевидно це не спроста, щоб виправдати злочин треба всього-на-всього змінити Закон.
Духовні закони не писані; ні католиками, ні православними, ні іудеями. Вони встановлені Богом, який Вдосконалений і знає цінність цього Закону. Це не бажання обмежити людину а структура яка скріплює фундамент Всесвіту, ніхто навіть Янголи не можуть порушувати його, бо на цьому стоїть Світ, який створив Бог. Порядок і виконання кожного своїх обов’язків, інакше світ стане темрявою і буде знищений самим собою. Тобто людина ознайомлена з цим законом фізично через Мойсея, і духовно через свою совість. Вибираючи Закон, людина оберігає свою душу і робиться наслідником Царства Божого.
Дитина народжена сліпо довіряється своїй матері і батькові, які оберігають її життя, лиш згодом вона починає розуміти, що не все корисно їй те, що їй хотілось, що могло привести до її загибелі.
Дорослі люди часто забувають, що вони духовні і богоподібні, і що їх відрізняє від тварин. І нехтуючи духовними Законами, вони робляться подібно тваринам, тому Закон Божий тільки попереджає про небезпеку, пастку, яку приготовили, ті що штовхають людину в протидію або виправдовуючи той чи інший гріх.
На землі люди народжуються, і тому необхідна ця енергія для продовження життя на землі. Чому акцент в християнстві робиться про непорочність Діви Марії?
Тому що при чистоті народжуються сини і доньки божі, які спосібні пізнавати Закон Божий і його тлумачити.
Якщо забруднити похіттю, блудом і перелюбом людину, то звідси ми не зможемо народжувати духовних дітей, а гріх похіть і блуд будуть передаватись з покоління в покоління. Честь і совість, чистота душі, цнотливість, милосердя все це вже не стає достойним поваги, а матюки і словоблуд, осквернення, блуд, перелюб, пихатість, надмірність все це входить в наше життя як норма нашої поведінки. Тому не слід звинувачувати Бога в тому, що ми нещасні, що наші керівники нас обманюють, сини попадають в рабство, а доньки робляться повіями.
Якщо і ходять до храму але через свої забруднені помисли ніколи не очищаються і не находять Бога в своєму серці.
Одна жінка вважала себе дуже віруючою людиною, ходить в греко-католицьку церкву, читає молитви щодня, ходить на прощу. Але вона, будучи віруючою отримувала свого брата інваліда, і для нього наймає куртизанок, чиї гріхи потім вимолює в церкві, і знову повторює цей гріх, бо природа брата вимагає своє. Не знаю чи її наставник так напоумив, чи вона сама так вважає, що таким чином очищує гріхи повій, себе і брата.
Люди хочуть мати Бога на Землі, чути Його, бачити Його, керуватись Ним. Але досягнути такої висоти могли тільки великі православні святі, вірніше кажучи Богоугодники. Часто буває так, що демони являються людям в вигляді світлих янголів і Христа, тільки досвідченні духовні особи можуть розпізнати істинного Христа від неправдивого. Тому православне вчення наставляє віруючих не шукати явних ознак святості і явлень, бо це спокуси диявола, все що потрібно віруючому - це його хрест, бачити свої гріхи, смирення і покаяння.
В католиків навпаки, вони шукають святості, і тому багато віруючих попадають в оману. А коли вони самі в омані, той не дивно що вони вірять в оманливу святість інших, тому легко довіряють постановам католицької церкви, які суперечать Закону Божому.
Був такий старець Микола Гур’янов, до нього приїжджало багато людей за духовною порадою і підтримкою. Часто приїжджали і такі, які хотіли очиститись від бісівської влади, одержимі бісами.
Під час молитов біс з однієї жінки почав кричати:
«Ненавиджу православних!
Ненавиджу!
Сама противна віра православна, інші всі віри в пекло підуть!
Нехай в пекло ідуть, нетреба їм знати правди.
Нехай гинуть, в пекло їх, в пекло.
Чоловічу одежу носять жінки і думають красиві.
Всі підете в пекло, всі відповісте перед Богом».
Слід зазначити що Православне Передання часто основується на одкровеннях які були відкриті Господом духовним старцями і святими, передається як письмово так і усно. Більшість з них мали духовний дар прозорливості, це особливий дар божий. І, звісно, пропустити оманливе вчення, або його передавати іншим як одкровення вони не могли, бо все пропускалось і просіювалось через дар іншими духовниками. Адже йде мова про спасіння душі, як своєї так і тих кого вели старці. Легковажність і байдужість по цих питання приводить тільки до загибелі.
В католиках відкинуті одкровення старців, а вся увага направлена на постанови і рішення папа римського як наступника бога на землі. Очевидно, в дійсності, не маючи дару прозорливості, і не будучи святими, папи римські приймали не духовні постанови і рішення, а правильно буде сказати політичні, щоб утримати владу свою і вплив на людей і королів. Тому і звідси все вчення католицької церкви і постанови є світськими і оманливими.
Папа римський Франциск нагрудний свій хрест ховає його при зустрічі з равинами в спеціальну кишеню, видно не хоче Христом образити іудеїв. Він належить до ордену єзуїтів, як він сам про себе свідчив. Орден єзуїтів скоріше шахрайська організація, ніж духовна. Вона займається тим, що під виглядом християнського милосердя входить в довіру королівських і приближених до них заможних людей, та багатих вдів, щоб здирати з них гроші, а коли гроші в них закінчаться, то безпощадно проганяти їх. Це все записано в їх статуті, за що вони переслідувались і виганялись з різних країн.
В бесіді з журналістом-атеїстом Еудженіо Скальфаро папа римський Франциск заявив, що пекла не існує. Про це повідомляє газета La Repubblica.
«Ті, хто покаявся, отримують від Бога прощення (...). Ті ж, хто не покаявся, не можуть отримати прощення [гріхів] і просто зникають. Ада не існує, існує лише зникнення грішних душ », - наводить журналіст видання слова понтифіка.
До нього Павло II заявляв про теж саме:
Під час свого щотижневого звернення у Ватикані до аудиторії в 8500 людей 28 липня 1999 року папа Іван Павло відкинув існування буквального фізичного пекла як місця вічного вогню і вічних мук. Папа сказав, що пекло - це, скоріше, відділення, навіть в цьому житті, від радісного спілкування з Богом.
«Папа може змінити божественні закони, так як він наділений не людською, а божественною силою». Католицька енциклопедія за 1913 рік (Т. 6. стр. 48).
Одже католицькою церквою ставиться під сумнів Святе Письмо, про існування пекла, а значить і немає бісів і демонів. Про це заявляли більшовики реформатори нової анти христової релігії, які масово розстрілювали людей, священиків і монахів. Про це Служба новин релігії повідомила, що, схвалена Ватиканом стаття, опублікована в єзуїтському журналі «Civilta Cattolica», висловила згоду з цією заявою папи.
Для бісів і демонів влаштовує така позиція, якщо їх немає, то не слід боятись пекла і можна собі дозволяти все що душі завгодно а потім покаятись і очиститись.
Душа забруднена нечестю робиться неспосібна розкаятись і покаятись, тому така позиція може влаштувати тільки бісів, які мають владу над людьми через ті, чи інші гріхи. Коли людській розум засліплений неправдою, то він не спосібний відрізнити істини, від неправдивого вчення, він буде стверджувати те, що потрібно ворогу людини для її загибелі, а не спасіння.
По всьому світу в останні часи є воскресіння мертвих в різних народах і різних віросповідань. Вони свідчать про існування пекла та Царства Божого, що їм показував Господь і наказував свідчити, щоб люди на землі не грішили а покаялись, щоб не попадати в пекло. Бо гріхи переповнили землю і пекло вже переповнилось грішниками.
Одне з таких одкровень отримала і Анжеліка Замбрано:
«Потім Господь відніс мене в те місце, де була дуже відома людина. Раніше я була двоєдушності християнкою і думала, що після смерті людина потрапляє на небеса; що той, хто проповідує перед натовпом, також відправиться на небеса, але я помилялася. Коли помер папа Іван Павло II, мої друзі і родичі говорили мені, що він на небесах. По всіх телевізійних каналах, газетах і в інших джерелах інформації говорилося: «Папа Іван Павло II помер і спочиває з миром. Зараз він радіє разом з Господом і ангелами на небесах », і я все це вірила. Але я тільки обманювала себе, тому що побачила цю людину в пеклі. Я подивилася на його обличчя, і зрозуміла, що це Іван Павло II! Господь сказав мені: «Поглянь, Дочка, це папа Іоанн Павло II. Він знаходиться в пеклі і мучиться, бо не розкаявся».
Але я запитала: «Господь, чому він тут? Адже він проповідував в церкві ». Ісус відповів: «Дочка, жоден розпусник, чи нечистий, або зажерливий, що він ідолянин, або брехун не має спадщини в Моєму Царстві». (Еф 5: 5). Я відповіла: «Вірю, що він осуджений справедливо, але я хочу знати, чому Іоанн Павло II тут, адже він вчив безліч людей!» Ісус відповів: «Так, Дочка, він розповідав багато про що, але ніколи не говорив правду; таку, яка вона є насправді. І пастор, і його паства знали цю правду. Замість порятунку він вибирав гроші і не вчив тому, що пекло існує. І тепер він тут ».
Передання Православної Церкви передає нам безцінний досвід, щоб ми не в падали в сіті які приготовили нам біси, що ловлять душі людські щоб ними переповнити своє пекло. Одним з таких прикладів Православного Передання є записано в Києво-Печерському Патерику про життя преподобного Ісакія Печерника.
Чернець Ісакій, хоч був багатим але роздав своє майно і поступив в Коєво-Печерский монастир,де став затворником і проводив суворе постриг. Зачинився в печері, в невеликій келії, на чотири лікті, і тут молив Бога зі сльозами. Їжею ж йому була одна просфора, і то через день, і пив мало води.
Приносив ж це йому великий Антоній і подавав у віконце, куди рука ледь проходила, і так брав він їжу. І в такому житії провів сім років Ісакій, не виходячи назовні, не лягав на бік, але сидячи спав, потроху.
Одного разу, як завжди, коли настав вечір, він став класти поклони і співати псалми, і так до півночі, і, втомившись, сів на сидіння своє. І коли він сидів так, як завжди, свічку погасивши, раптово засяяло світло в печері, як від сонця, такий, що міг засліпити людину. І підійшли до нього двоє юнаків прекрасних з обличчями осяяні, як сонце, і сказали йому: «Ісакій, ми - ангели, а ось іде до тебе Христос з ангелами». Ісакій встав і побачив натовп, і обличчя їх були яскравіше сонця, а один серед них світився яскравіше всіх, і від нього промені виходили. І сказали йому: «Ісакій, це Христос, впади, вклонися йому». Ісакій же не зрозумів бісівського мани і, забувши перехреститися, вийшов з келії і вклонився, як Христу. Тоді біси вигукнули і сказали: «Тепер ти наш, Ісакій!»
Ввели вони його в келію, посадили і самі стали сідати навколо нього. І вся келія і прохід печерний наповнилися бісами. І сказав один із бісів, той, що називався Христом: «Візьміть сопілки, і бубни, і гуслі і грайте, а Ісакій нам затанцює». І гримнули вони в сопілки, і в гуслі, і в бубни, і почали ним забавляться. І, змучивши його, залишили його ледве живого, і пішли, поглумившись над ним.
Протягом двох років не брав він в рот ніякої їжі, нічого не говорив і лежав німим і глухим два роки.
Феодосій же молився Богу за нього і молитву творив над ним день і ніч, поки хворий на третій рік не заговорив, і попросив підняти його на ноги, як немовля, і почав ходити. Але не прагнув він до церкви піти, і його насильно тягали до церкви, і так мало-помалу став він ходити до церкви. Після цього почав він ходити в трапезну, але не їв цілий тиждень, а потім потроху озирнувся, і став пробувати хліб, і так привчився їсти. Так позбавив його великий Феодосій від підступу диявола і від омани його. І знову віддався Ісакій великій стриманості. Він почав допомагати кухарям і працювати на братію, і на ранкову службу приходив він раніше всіх. І після ранішньої йшов він на кухню, розводив вогонь, приносив дрова і воду, після чого приходили інші кухарі з братії.
Один з кухарів, також на ім'я Ісакій, як-то сказав, насміхаючись: «Ісакій, ось сидить ворон чорний, - піди, візьми його». Він же вклонився до землі, пішов, взяв ворона і приніс його на очах у всіх кухарів. І жахнулися всі вони, бачачи це, і повідали ігумену і всій братії, і після цього братія стала почитати його.
І таку силу взяв він над бісами, що як мухи були вони йому, не боявся він їх залякування і омани. Він говорив їм: «Якщо ви і спокусили мене в перший раз, тому що не розумів я підступів ваших і лукавства, то сьогодні зо мною Господь Ісус Христос, Бог мій, і на молитви отця мого Феодосія сподіваюся, і переможу над вами». Багато разів капості робили йому біси і говорили: «Наш ти, Ісакій, тому що старійшині нашому поклонився». Він же казав: «Ваш старійшина антихрист, а ви - біси», і осинив обличчя своє хресним знаменням, і від того зникали біси.
Читаючи Передання Православної Церкви одні не вірять, інші ставляться до цього байдуже, а інші відкладають в своє серце, як скарби для свого спасіння, як Одкровення Бога для його душі. Тим здобувається досвід і в подальшому душі ці знання служать оберегами для її душі для спасіння.
Тому віра в різних різна одні вірують і спасаються інші не вірують і гинуть.
Господь все робить для пробудження душі, для її спасіння, щоб зберегти її в чистоті.
Що необхідно людині для її спасіння?
Душа потребує правдиве вчення, потребує молитов, потребує часу для роздумів над Святим Письмом і Переданням православних старців.
Старці по цьому питанню казали що треба примушувати себе, будити свою душу до читання православних духовних книг, до молитов, до того щоб ходити до церкви, сповідатись, приймати Святих Дарів.
https://youtu.be/TsVPvyezOBg?t=12
Re: Проповіді та питання віри
ЧОМУ МИ ПРАВОСЛАВНІ
Частина 9
УНІЯ МІЖ МОСКВОЮ І ВАТИКАНОМ
«Ще як були ми козаками,
А унії не чуть було,
Отам-то весело жилось!
… Аж поки іменем Христа
Прийшли ксьондзи і запалили
Наш тихий рай. І розлили
Широке море сльоз і крові,
А сирот іменем Христовим
Замордували, розп’яли.
Поникли голови козачі,
Неначе стоптана трава.
Украйна плаче, стогне-плаче!
За головою голова
Додолу пада. Кат лютує,
А ксьондз скаженим язиком
Кричить: “Te deum! алілуя!»
«Аж ось ведуть гайдамаки
Ксьондза-єзуїта
І двох хлопців. “Ґонто, Ґонто!
Оце твої діти.»
(Т.Г. Шевченко.)
Головним знаряддям католицької віри було "Товариство Ісуса" - бойовий загін войовничої церкви. Це суспільство більш знайоме як орден Єзуїтів.
З установою нового суспільства Павло III проголосив і його основну місію. Католицька церква всіма силами намагалася повернути собі занепалу могутність, яка опинилася під питанням з початком 1517 року епохи Реформації. Саме тоді Мартін Лютер оголосив свої «95 тез», які викривають католицтво в неправомірності її дій, - зокрема, розповідають про зловживання священнослужителів, в тому числі, продажем індульгенцій. Послання Лютера здобуло чимало прихильників, які відмовлялись від католицтва, адже сама інквізиція, яка наводила страх, спалюючи людей живцем, щоб люди під тим острахом і не думали не тільки щось робити, але й боялися говорити ось те, що підриває авторитет папи римського. Тому папа Павло III побачив у новому ордені союзників в справі збереження католицької церкви, а головною метою оголосив «повернути заблудлі маси в лоно церкви.
Єзуїти почали з великої місіонерської діяльності, поширюючи славу про свої добрі справи. Як тільки позитивна репутація була напрацьована, орден переходив до основної роботи підкорити собі королів і феодалів, використовуючи їх, щоб установити одну віру католицьку в країнах ліквідувавши інші.
На початку місії, при проникненні в певну місцевість, єзуїти використовують місіонерські способи поширення католицької віри; благодійність, допомога бідним і хворим, все це робиться не як наслідування Христа як вони про це свідчать, а для здобуття довіри громадян, щоб вони потім щедро і охоче жертвували їм.
Єзуїти виконували обов'язки католицького духовенства, керували книжковою цензурою, становили перелік заборонених книг. Єзуїти замінили інквізиторів, католицька церква довіряла їм семінарії, друкарні, місця духівників і спостерігачів за поведінкою духовенства.
Орден в будь-якій місцевості повинен був мати відданого лікаря, який дбав би про те, щоб саме єзуїтських священиків запрошувати до багатих хворих або помираючих.
Орден був прихильником монархії. «Таємні настанови» наказували впливати на королів за допомогою духівників, щоб заохочувати плани королів (в тому числі військові), потурати звичкам і захопленням, вселяти потрібні ідеї, хвалити орден, вчили використовувати владних осіб для придушення повстань. Члени ордена мали вплив на королів Речі Посполитої. Особливих успіхів досягли єзуїти у впливі на Сигізмунда III (1587-1632 рр.). Король завжди допомагав ордену в складних ситуаціях. Саме при ньому було прийнято Брестську унію 1596 року, підготовки та затвердження якої орден взяв активну участь.
Король неодноразово використовував єзуїтів як шпигунів і спостерігачів, наприклад, за діяльністю Петра Сагайдачного та Іова Борецького. Наприклад, єзуїт Я. Оборніцкий стежив за рухом козаків в 1620 році з Фастівського Колегіуму і писав Сигізмунду звідти по ходу справи. Єзуїти допомагали Сигізмунду III поширювати польську мову і культуру, тому, що полонізація служила засобом поневолення іновірців і введенню католицтва.
Особливо орден піклується про кар’єру своїх членів, використовуючи інтриги вони звільняли з посад осіб, які їх не підтримували. Так, після смерті (в 1597 році) полоцького воєводи Миколи Дорогостайського, кальвініста (напрямок протестантизму) і відкритого противника єзуїтів, його син Христофор, не отримав цю посаду, як було прийнято, у спадок. Новим воєводою став ставленик єзуїтів - Андрій Сапега.
Час від часу виникали скандали в різних державах, де викривали тайні справи ордена та через підкуп і вплив своїх прихильників вони продовжували своє існування. Так, в 1606 році на Польському сеймі були представлені артикули, в яких єзуїтів звинувачували у втручанні в світські справи, вплив на владу. Зокрема, звучало прохання до короля віддалити від двору А.Боболю, як відданого слугу єзуїтів. Сейм 1607 року дозволив читання цих артикулів, але не прийняв їх. Більш того, було вирішено відновити деякі права ордена, надати право надзвичайно недоторканності для його майна.
XVI століття ознаменоване Реформацією в Європі.
Насіння Реформації були посіяні завдяки масовому поширенню перекладів Біблії на національні мови. Жителі Європи, читаючи Біблію, бачили явні протиріччя між істиною Святого Письма і діями католицизму і не хотіли миритися з цим.
Так з'явилися перші плоди Реформації в Європі: німецькі лютерани, англійські пуритани, шотландські ковенантери і французькі гугеноти, вони підривали довіру до католицької віри і їхнього престолу папи римського. Розділення в суспільстві через віру, підривало не тільки авторитет папи, алей в слід за цим до правлячих королів, які в боротьбі за свій престол боялись втратити свою владу, і вслід виникали масові вбивства і війни.
Масштабні інтриги розвели єзуїти в Англії. Дочка короля Генріха VII (колишнього затятим противником католицизму) і його другої дружини Анни Болейн Єлизавета, що зійшла на престол в 1558 році, мало цікавилася питаннями релігії. Єзуїти, які хотіли подальшої роботи над зміцненням позицій церкви а Анлії, і активного знищення конкурентів, почали боротьбу за вплив на королівський престол. Папа Павло IV оголосив шлюб Генріха і Анни поза законом, і, як наслідок, - незаконним присутність на троні їх дочки Єлизавети. У 1581 році в єзуїтських школах в Реймсі і Дуе починала зріти змова проти королеви Єлизавети, вона дізналась про це і змовників стратила.
Була ще не одна спроба її повалення, мета виправдовує будь-які засоби, тому, зрозуміло, королеву повинні були вбити. За допомогою тонких психологічних маніпуляцій отці-єзуїти вселили молодому англійцеві Ентоні Бабінгтон почуття закоханості в правнучку Генріха VII королеву Шотландії Марію Стюарт. Марія претендувала на англійський престол, що було дуже на руку ордену: підтримати конкурентку і прибрати ненависну Єлизавету. Наївний Бабінгтон добре підходив для цієї ролі. Але ця змова також був розкрита. Він сам, його соратники, а пізніше і його заочна кохана Марія Стюарт були страчені. Головні тіньові організатори, діючи чужими руками, знову вийшли сухими з води.
Однією жертв мало не став німецький імператор, вихованець єзуїтів Леопольд I, який вступив на престол в 1657 році і став правителем в Австрії, Угорщини і Богемії, а в наступному році - і Римської імперії. Брати ордена зажадали, щоб імператор звернув Угорщину, де на той час панував протестантизм, в католицтво. Відмовившись порушити релігійну свободу, Леопольд I ледь не підписав собі смертний вирок.
У 1670 році імператор захворів на якусь дивну хворобу, і жоден придворний лікар не міг його вилікувати. І тільки проїжджий лікар, запрошений, практично, до смертної одру правителя звернув увагу на неприродне, зайве червоне полум'я з білим випаровуванням, яким палахкотіли численні свічки в покоях. Кожна з них, як виявилося, була просякнута отрутою і повільно, але вірно, вбивала Леопольда.
Брати ордена, однак, не злякавшись викриття, привітали імператора з дивним порятунком і поклали всю провину за замах на інших. Зрозумів все лицемірство найближчого оточення, Леопольд I, боячись за власне життя, змушений був прийняти умови і скасувати релігійну свободу в Угорщині.
Застосовувані орденом прийоми мали особливості в залежності від конфесії, на яку вони були спрямовані. Якщо на початку орден працював проти протестантів, то, в подальшому, зосередився на роботі з православними, оскільки домігся послаблення впливу протестантів в Європі.
Орден єзуїтів вважав православних заблудлими, бо їх повели по невірному шляху. Православні мали тверду основу своєї її віри, вона закріплювалась історичною і культурною традицією. Тому орденом до православних були застосовані особливості методи, перш за все, це особливість проявилася у виданні полемічної літератури, за допомогою якої єзуїти вселяли освічених верств суспільства ідеї, вигідні ордену та Папі Римському. Наприклад, ідею унії. У книзі П.Скарги «Про єдність церкви божої» обґрунтовується теза про те, що Русь (по автору - землі українців і білорусів) тільки через необізнаність йдуть за «греками».
В 1599 році у Вільно був з’їзд православних і лютеран де вони зобов’язалися чинити опір єзуїтам і польському уряду, коли вони будуть примушувати переходити православних в унію або протестантів в католицтво. Єзуїти використовуючи свої методи і вплив зруйнували цей союз.
Важливим для ордена було залучення до католицтва великих земельних землевласників, тому що саме на їх фінансової потужності базувалося вплив на населення. Головним в досягненні цієї мети було залучення до католицтва сімей Юрія Слуцького і Костянтина-Василя Острозького.
Дієвість роботи єзуїтської методики доводиться тим, що результатом її були прихильники ордена і лояльні до католицької церкви представники вищих верств суспільства. Орден надавав великого значення впливу на жінок. У «Таємних настановах» пропонувалося вселяти жінкам любов до ордену. Орден цікавився багатими вдовами. Вдовам вселяли переконання не одружуватись вдруге, щоб не ризикувати лояльністю жінки і не втратити великі пожертвування. Єзуїти впливали на Анну Костко (вдову Олександра Острозького), яка після смерті чоловіка виганяла православних священиків, садила в тюрму не згідних прийняти католицтво. Єзуїт Б.Гербест привернув до католицтва Е.Мелецкую, яка допомогла звернути до католицької церкви свого чоловіка-кальвініста Миколу Мелецького, подільського воєводу. У той час як П.Скаргу, який звернувся до воєводи безпосередньо, ледь не скинули з моста. Отже, орден починав роботу із залучення до католицтва сім'ї з жіночої половини.
Довірливість жінок і легковажність давали можливість проникнути в зради і сімейні тайни, через які вони самі і їх чоловіки попадали в єзуїтську павутину. В цій павутині люди робилися рабами, боячись оголоси вони виконували все, що їм радили духовники – єзуїти.
Донька Олександра Острозького і Анни Костко - Анна-Алоїза перевершила свою матір і всіх інших жінок в підпорядкуванні єзуїтам. Анна-Алоїза Церкву Святої Трійці в Острозі і лікарню передала ордену. Про величезний вплив на Анну-Алоїзу говорять розміри пожертвувань єзуїтам: крім нерухомого майна (палаців, сіл, фільварків та т. д.) - 30000 злотих в 1624 році, а в 1630 г. - ще кілька сіл.
Анна-Алоїза Ходкевич-Острозька (1600-1654) - українка, натхненна єзуїтами, здійснювала гоніння на православ'я, жорстоко розправлялася з острозькими міщанами і стала, за висловом літописця, «гнобителькою». Передала греко-католикам православну церкву в Турові. Перепоховала останки свого батька - князя Олександра Васильовича Острозького, який помер в православ'ї, перехрестивши їх за латинським обрядом.
Не варто думати, що орден єзуїтів - це давня історія, яка закінчилася з закінченням епохи Реформації. Документи XX століття дають чимало свідчень, що представники ордена активно брали участь у політичному житті Європи. Так, в 1922-1924 роках Беніто Муссоліні в Італії не зміг би обійтися без підтримки єзуїтів та католицької церкви. Явна підтримка Ватикану і регулярні пропагандистські публікації в єзуїтських виданнях дозволили йому набрати необхідну політичну вагу, обійти італійську народну партію і прийти до влади.
Папа Римський Пій XI підтримав Муссоліні який йшов назустріч церкви, повернув до шкіл релігійне виховання, а в армію - військових священиків. Ватикан відмовився від моральних принципів на догоду фашизму, щоб підтримати католицьку церкву. Муссоліні цитував папу Пія: «У системі фашистського вчення, що робить акцент на принципи порядку, авторитету і дисципліни, я не бачу нічого, що могло б суперечити католицьким вченням».
Також цей орден працює і на Україні веде далі свою роботу по впровадженню католицької ідеї верховенства папа над всіма людьми. Про це свідчать недавні події коли папа римський Франциск - єзуїт, як він сам про себе свідчив про належність до цього ордену, викликав до себе посла України в Ватикані по поводу захисту московської церкви:
«Ватикан стурбований можливістю прийняття 4128 і 4511. Викликали нашого посла України при Ватикані. Ватикан повністю солідарний з позицією, висловленою римсько-католицьким єпископом Станіславом Широкорадюк на цю тему», з посиланням на клірика Української православної церкви протоієрея Миколи Данилевича, який написав про це на своїй сторінці він Facebook.
18 травня Верховна Рада України відклала розгляд резонансних церковних законів, згідно з якими церква фактично відходить під управління держави, а церкву московського патріархату можуть заборонити. 19 травня 2017 р.
Унія Ватикану і Москви була підписана папою римським Франциском і російським патріархом Кирилом 12 лютого 2016 року в Гавані (Куба).
В ній зокрема говориться: «28…Католики і православні покликані братерські співпрацювати…».
«Римсько-католицька і Російська православна церкви можуть створити спільну комісію для вирішення проблем, пов'язаних з унією - Української греко-католицькою церквою (УГКЦ)».
Про це заявив голова Відділу зовнішніх церковних зв'язків РПЦ митрополит Волоколамський Іларіон, який є головним організатором зустрічі Папи Римського і Патріарха Кирила з православної сторони, повідомляє РІА Новини.
Своє ставлення до єретиків Православна Церква висловила в канонах або церковних законах, згідно з якими не можна православним молитися з єретиками:
«Якщо хто з відлученим від спілкування церковного помолиться, хоча б то було в будинку: такий має бути відлучений». (Правило 10-е Святих Апостолів).
З історії Православної Церкви були випадки коли православні митрополити які зрадили православних і вступили в змову з католиками помирали прямо при зустрічі з папою.
10 серпня 1978 р всупереч найсуворішому забороні Святих Апостолів митрополит Никодим відслужив панахиду на гробі Папи Римського Павла VI. 12 серпня так само всупереч канонам він брав участь в його відспівуванні. А 5 вересня в Ватикані він раптово помер на прийомі у Папи Івана Павла I. Збулося пророцтво блаженної Пелагії Рязанської, яка напророкувала екуменісту страшну і ганебну смерть: «Як собака здохнеш біля ніг свого папи». Уже після смерті Ротова «Радіо Ватикану» оголосило, що він був таємним католицьким кардиналом.
Теорія виправдання
Головні успіхи ордена єзуїтів в їх боротьбі проти протестантизму були пов'язані з їх діяльністю в якості духівників-сповідників впливових представників світської влади. Без цього нечисленне і маленьке суспільство ніколи б не змогло здійснювати такого впливу. Керуючись принципом «чия влада, того і віра», вони поставили перед собою завдання завоювати повну довіру вищих класів, проникнути в королівські і князівські двори і зайняти там місце радників, проводячи і відстоюючи за допомогою дипломатії і інтриг інтереси папства.
Сповідь була найсильнішим засобом впливу, тому заволодіти заповітним місцем духівника було головним в єзуїтській стратегії, і інші священики і монахи звідси витіснялися. Нововведенням єзуїтів стало тут введення так званої милостивої сповіді. Для залучення і встановлення контролю за совістю упокореного вони проявляли крайню поблажливість до гріхів, придбавши славу поступливих духівників. Єзуїтський богослов Суарес в зв'язку з цим повчав: «Якщо духівник наклав важку епідемію і, незважаючи на прохання розкаяного, не захоче змінити її, останній має право піти без відпущення і підшукати собі більш поблажливого духівника».
Це вчення було сприятливим для багатьох людей адже без особливих докорів совісті в них оправдовувались неправомірні дії, прощення гріхів і досягнення (оманливої) святості. Повіривши в цей оман на протязі довгого часу через свого духовника людина починала вірити в те, що через свої пожертвування і вірність єзуїтському духовнику їй відкриті ворота царства божого. Тому раді своєї святості, наставлені своїми духовниками, вони ревно захищали престол і честь папи римського і проявляли неабияку жорстокість до тих, які посягали на це. Таким чином, єзуїти досягали своїх успіхів в боротьбі з своїми ворогами як лютеранами так і православними.
Застосувавши схоластичний метод доказів, вони створили положення що не всякий гріх можна було не розглядати як злочин, тобто визнати морально-неосудним. Це була так звана «теорія виправдання», відповідно до якої будь-яка дія може бути оправдана. Єзуїти запропонували ретельно розроблену теорію правдоподібності або пробабілізма (від лат. Probabilis - ймовірний, правдоподібний).
В кінцевому своєму результаті пробабілізм скасовував всякий внутрішній голос совісті і веління моральності, замінюючи їх судженнями визнаних авторитетів, в якості яких виступали єзуїтські богослови. Моральні принципи християнства не тільки перестали бути для них керівною нормою, але вони самі їх і творили, виходячи з прийнятих серед них традицій і звичаїв. Єзуїти називали свою систему морального богослов'я пристосувальною теологією, тобто пристосованим до поглядів і звичаїв людей певного часу і місця.
Мораліст Альфонс Ліґорі, автор 8 томів «Морального богослов'я», не був єзуїтом, але в канонізації якого орден вбачав прикладом свого вчення, стверджував наступне. Якщо великосвітський чоловік спокусив дівчину з небагатої сім'ї, він не вчинив гріх і не зобов'язаний на ній одружитися, тому що вона сама винна в тому що повірила обіцянці одружитися.
Найчастіший гріх є перелюб, і щоб виправдати його в угоду міщан і не позбавитись благодійників був створений компроміс. Ліґорі пише: «Хто насолоджується злочинним зв'язком із заміжньою жінкою, але не як із заміжньою, а просто як з красунею, той грішить не перелюбством, а простим блудом» (а його спокутувати зовсім легко). А єзуїт Мілле пише: «Хто зґвалтував або спокусив дівчину, не зобов'язаний відшкодовувати їй шкоди, якщо він залишився таємним».
Мета виправдовує засоби, стало одним з головних керівних принципів єзуїтів. Для виправдання гріхів і виключення навіть необхідність покаяння єзуїти вдавалися до так званої «уявного застереження» (reservation mentalis) або «очисного застереження». Наприклад, не можна бажати гріховного і не можна говорити «з яким би задоволенням я вбив би цю людину», але якщо до цих слів додати хоча б подумки «якби Бог це дозволив» або «якби це не було грішно», то гріха в цьому немає. В іншому випадку на питання, запропоноване вбивці, він чи вбив такого-то? - скоїв вбивство може сміливо відповідати: ні, маючи на увазі про себе, що він не зазіхав на життя убитого ним чоловіка «до його народження». Якщо чоловік запитає перелюбницю, чи не порушила вона шлюбу, вона сміливо може сказати: «Не порушила», тому що шлюб продовжує ще існувати. А якщо чоловік все ще продовжує підозрювати, вона може заспокоїти його, заявивши: «Я не зробила перелюбства», думаючи при цьому: «перелюб, в якому я повинна була б тобі зізнатися».
Таким чином, саме в системі моралі єзуїтів, які виховали цілі покоління представників європейської католицької (і не тільки - згадаємо просвітителів) еліти, можна знайти витоки тієї «подвійної моралі», яка стала одним з ключових принципів західної дипломатії і зручною зброєю відстоювання інтересів західних правлячих кіл в світовій політиці.
Тому час від часу ми отримуємо шокуючі повідомлення, такі як папа римський заявив що пекло не існує, воно існує тільки в людській уяві. Що сексуальні меншини потребують поваги і неможна осуджувати їх, при цьому замовчуються і приховуються і інші злочини, а деколи і оправдовуються зґвалтування дітей, посилаючись на те що Бог любить грішників.
Бог любить всіх людей і всі люди згрішили в малій чи великій значимості, але Бог є суддя, а Ісус Христос є Спасителем, щоб навернути грішників на праведне життя щоб спасти їх. Він опустився на Землю, щоб не оправдувати грішників, а щоб викрити їх, які люди через своє самовиправдання продовжують їх робити. Од-же «Спаситель» - Ім’я попереджує про небезпеку і що людство потребує спасіння. А коли створюють теорію виправдання, вона послаблює позицію самої ідеї християнства про спасіння, ставитись до Святого Письма не упорядковано а з припущеннями, тому без особливих докорів католицька церква змінює текст Біблії, міняючи Заповіді Божі, відмінивши другу і сьому заповідь.
Багато книг написано про єзуїтів, в яких описується шахрайські дії цього ордену гаслом якого було «Мета визначає засоби»; інтриги, шпигунство, вбивства, шантаж, політичні ігри, маніпулювання, все це робилось щоб зберегти владу папи римського над людьми. Хоч орден є таємним, закритим товариством, але своїми великими скандалами став відомий багатьом людям. Та коли суспільство гониться за збагаченням і світськими утіхами, хоче поєднати небесне і земне, цей орден буде ще довго вводити в оману обдурених людей.
Ми не можемо судити єзуїтів за ці чи інші вчинки, бо кожен з нас міг бути обманутим, або робив щось незаконне і неправедне, але судячи гріх і неправедні дії, нам треба остерігатись тих гріхів, щоб самому не впасти в оману і остерегти інших. Не довіряти тим, хто сам живе оманою і спокушує інших. І ті, хто називає себе православними, в сучасні часи, можуть жити по єзуїтські, повіривши в неправдиву святість потім людині важко зректись від неї.
Під впливом єзуїтського впливу людина допускає в своє серце ідолів, теорії і повчання, через які вона не може прийняти істину, бо осліплена оманою вона через неї, через її окуляри, не може побачити її. Так і Святому письмі записано:
«Якщо хто з дому Ізраїлевого впустить ідолів своїх у серце своє і поставить спокусу нечестя свого перед лицем своїм, і прийде до пророка, – то Я, Господь, чи можу, при безлічі ідолів його, дати йому відповідь?». (Єзекиїля 14/4).
Неправдивими діями і виправдовуючи себе ми віддаляємось від Бога, тому судити себе треба більш за все, за свої думки, бажання мати, мати і мати, те чи інше добро і забувати про Страшний Суд і Царство Боже. Нехай врозумить нас Господь і проявить нам милосердя, відкриваючи нам наші гріхи, викриваючи їх так, щоб нам було соромно і ми розкаялись і виправили свої пристрасті. Амінь!
ТАЄМНІ ПОВЧАННЯ ДЛЯ КЕРІВНИЦТВА В ТОВАРИСТВІ ІСУСА
(MONITA PRIVATA SOCIETATIS JESU)
Переклад Ю.Ф. Самаріна з латині
(скорочено)
Керівники зобов'язані ретельно зберігати у себе ці особливі інструкції і повідомляти їх тільки деяким обраним посвяченим.
У якому вигляді має Суспільство виставляти себе на новому місці?
Для того щоб розташувати і залучити до товариства жителів місцевості, недавно зайнятої: «дбати про порятунок ближнього не менше ніж про свій власний». Для цього слід виконувати найскромніші служби: відвідувати лежачих прочан в будинках, що сидять на гноїщі, відправлятися навіть у віддалені місця для прийняття чиєї б то не було сповіді, збирати і роздавати милостиню бідним, але на виду інших, щоб вони робилися потім щедрішими, навчені нашими вчинками. Не виконуючі хоча б в одного цього питання повинні бути виключені з нашого товариства.
Як треба чинити, щоб привернути до себе душевну довіру государя і наставників?
До цього має додаватися найбільше старання. Досвід навчає, що духовники входять в довіру до государів, коли вони не засуджують явно їх негожі вчинки, але намагаються пояснити їх в сприятливих для них рації. Це особливо стосується у випадків укладення шлюбів государем з особами їм рідними; подібні шлюби мають великі труднощі через неприхильність до них громадської думки. Тому, коли государі спрямовуються бажанням до таких і подібних цілей, то слід живити в них надію на досягнення бажаного. Нехай викладають їм доводи, що можуть посилити їх бажання, наприклад такі, що цей шлюб може послужити до найтіснішого зближення з Богом, на превелике прославляння Його. Рівномірно, якщо государ замишляє зробити щось, не всім урядовим особам однаково приємне (напр. почати війну), то в такому випадку треба заохочувати його бажання і підтримувати в ньому твердість духу; а найважливішим сановникам в державі вселяти і пояснювати, що слід коритися волі государя. Але при цьому не треба вдаватися в подробиці, щоб не наразити себе на відповідальність. Якщо б стали від нас вимагати цього (тобто обговорення подробиць), то посилатися на загальні правила, що забороняють нам це.
Для здобуття розташування государів корисно також приймати доручення у справах для них приємним; викликати прихильність до себе подаруночками осіб, близьких з государем, щоб вони в точності повідомляли нашим, які звички і характер їх государя, якими предметами він тішиться і яким способом можна йому догоджати, не порушуючи, зрозуміло, законів правди і совісті, і таким чином вкрадатися при кожній нагоді в душу государів і сановників… Таким чином, ми залучимо до себе за допомогою жінок особи, які без того були б нам чужі. Навчили ж цього досвіду, проведені за допомогою Австрійського будинку, в державах польською, французькою та інших герцогствах і областях.
А для того, щоб через мінливість жінок не позбутися їх розташування, має строго вселяти їм любов до нашого суспільства, як через наших, таки за посередництвом тих з них служниць, які віддані нашим, дружбу яких треба зберігати різними послугами і подаруночки. Таким чином, вони будуть відкривати нашим найзаповітніші таємниці своєї пані і все те, що нашим знадобилося б знати.
При неприхильності з боку кого-небудь з сановників до нас слід вживати заходів. Так напр. якщо у монарха, відданого нам, знаходиться на службі якась важлива особа, неприхильна до нас, то треба обіцяти йому, що ми для нього виклопочемо різні знаки монаршої милості і пошани. Потім треба клопотати про те, щоб государі і важливі панове, а так само і прелати, до такої міри віддалися Суспільству, щоб були готовими діяти заради нього, навіть проти близьких і дорогих собі осіб, і ні в якому разі не чинили б допомоги особам, виключених з Товариства. Нехай загрожують сановникам позбавленням почестей, і коли вони будуть оббрехані, то доручати нашим прислужникам зустрічати їх глузливими віршами, при вході в те місце, де проводитиметься буде над ними суд.
Що повинні для нас робити панове, які, хоча і не мають коштів, однак користуються владою в державі і можуть в інших відносинах сприяти нам?
Якщо це особи світські, то треба користуватися їх розташуванням для сприяння наших супротивників, поблажливістю їх в справах судових, впливом їх і владою для купівлі полів, будинків, садів і пустирів, для побудови приміщень для нашого Товариства; переважно ж в тих містах, які не бажають мати нас у себе. Тих же самих осіб треба розташовувати до того, щоб вони заспокоювали, а в разі навіть і придушували буйство людей нижчого розряду без нашого сприяння.
Вимоги від духовних (єпископів, архієпископів та інших), внаслідок відмінності народностей, повинні узгоджуватися з обставинами. У деяких країнах треба піклуватися про те, щоб наші користувалися повагою з боку прелатів і підвідомчого їм парафіяльного духовенства, і щоб вони не перешкоджали нам виправляти треби. В інших же країнах треба вимагати більшого, бо в Німеччині і Польщі влада єпископів дуже велика, і вони без великих труднощів, за згодою государя, можуть передавати нам монастирі, парафії та інші різними способами засновані церкви, вступивши, звичайно, в деякі змагання зі світськими священиками. Того ж самого ми можемо домагатися в таких місцях, де єретики і схизматики перемішані з католиками. Єпископам ж слід пояснювати, що вони через це принесуть велику користь, так як від світського духовенства і ченців, крім знання служби, нічого очікувати не можна. Треба хвалити їх релігійну ревність і запевняти, що назавжди збережеться пам'ять про їхні дії.
Що слід вселяти проповідникам і духівників государів і поважних осіб?
Для цього часто вселяти государям, що роздача почестей і відзнак в державі повинна бути заснована на справедливості, і що порушення її завдає тим образу самому Богу; самим же нам повинно відмовлятися приймати будь-яку участь в адміністрації і стверджувати притому, що ми все це говоримо неохоче, а тільки з обов'язку свого звання. Коли ж государі засвоять все це, нехай пояснять їм тоді, якими саме якостями повинні відрізнятися ті особи, яких слід закликати до державних посад. Особи, що можуть бути рекомендованими, повинні обиратися з середовища прихильників нашого Товариства або з тих, яких потрібно висунути для користі Товариства; але вказівки на них государю не повинна брати на себе, а надати цей обов'язок особам, близьким як до Товариства, так і до государя. Для цього духівники і проповідники (государя) повинні мати відомості від наших, які в якому місці знаходяться люди, які їхні якості, влада, багатство і щедрість до нас; список їхніх імен вони повинні мати при собі і при слушній нагоді нагадувати про них государю з похвалою, щоб він, коли на то з'явиться випадок, швидше закликав тих, про яких колись чув похвали від своїх духівників і проповідників. Та не забувають духівники і проповідники государів, що з ними треба звертатися ласкаво і ні в якому разі не налягати на них в проповідях, ні в інтимних бесідах. Цукерки, різні напої приймати помірно, тільки для свого вжитку, і задовольнятися малим вмістом. Перебуваючи в палаці, сідати на найскромніші місця, але (в той же час) обережно вселяти своїм государям, щоб вони ні на волосину не ухилялися від порад своїх духовних отців.
Має дбати про те, щоб якомога швидше повідомляти про смерть державних сановників; при заміщенні ж їх діяти обдумано, щоб не піддатися підозрою у втручанні в зовнішні справи і не брати на себе клопотань у Государя за своїх друзів, але доручати цю справу іншим.
Що робити з монахами, які, змагаючись з нами у багатьох заняттях, значно нам цим шкодять?
На нас лежить обов'язок ревно служити на користь людського роду. По цьому має вселяти думку людям, що наш Орден укладає в себе всі досконалості інших чернечих орденів і що навіть в тому, що становить спеціальність кожного ордена порізно, наше Товариство має першість за своїм значенням для церкви Божої.
З особливим же завзяттям має діяти проти тих ченців, які задумали б влаштовувати школи для виховання юнаків у місцях, де цим наше Товариство вже займається з гідністю і користю. Слід пояснювати государям, що подібні люди завдають тільки один розлад в державі, світським ж професорам вказувати на те, що ці монахи більш зашкодять їм, ніж ми. Тим часом в цей час наші повинні намагатися всіма силами посувати вперед заняття і влаштовувати публічні випробування, для того щоб викликати похвалу від сторонніх осіб.
Про те, як прив'язувати до Товариства багатих вдів?
Для цієї справи має вибрати отців, вже літніх років, але зі свіжим кольором обличчя, і змушувати наших якомога частіше відвідувати вдів. Якщо ж яка з них надасть прихильність Суспільству нашому, тоТовариству, зі свого боку, слід пропонувати їй свої послуги. Якщо вона буде приймати їх і почне відвідувати наші церкви, то дати їй такого духівника, який добре управляв би нею і затвердив би її в намірі дотримуватися своє вдівство, викладаючи їй все гідності одного, за допомогою яких вона може досягти високої досконалості. Щоб справа успішніше йшла, треба переконувати її зменшити число своїх служниць, самим же набирати її домашній штат, і наказати керуючому її маєтком все те, що стосується до управління будинком, взявши до уваги всі умови місця і особи. Перш за все духівник повинен досягти того, щоб вдова слухалася його порад і слідувала його наказам, приймаючи їх за основу свого майбутнього духовного блага. Пропонувати їй часте прийняття Св. Таїн, відвідування служби. Два або три рази на тиждень повинні відбуватися умовляння про благо вдівства, про шкоду другого шлюбу, і про ті небезпеки і нових тягарі, які воно тягне за собою. У розмові жартома згадувати про тих благородних осіб, з якими згадана вдова не проти була б вступити в шлюб; але разом з тим, розповіддю про їхні звичаї і пороках, доводити вдову до того, щоб вона зовсім відмовилася від самої думки про шлюб з ним. Потім, коли вдова настільки зріднитися з думкою про вдівство, то перш за все пропонувати їй вимовити чернечу обітницю, для того щоб, одного разу вимовивши обітницю цнотливості, вона тим самим закрила б собі всілякий доступ до другого шлюбу; в той же час треба всіляко переконувати її, щоб вона відіслала зі свого будинку юнаків, які не помірних в жартах, щоб приймала якомога менше гостей і щоб пригощала їх якомога гірше. Керуючий маєтком, скарбники та інші службовці повинні бути взяті або за нашим бажанням, або повинні від нас цілком залежати. Досягнувши такого результату, потроху слід викликати вдову на здійснення добрих справ, але з тим щоб вона здійснювала їх за вказівкою свого духовного батька.
Про засоби зберігати вдів у вдівстві і про управлінні їх доходами.
Що стосується до управління доходами, які мають вдови, то треба їм пропонувати як зразок то похвальний досконалий стан святих мужів, коли вони, забуваючи друзів, роздавали своє майно бідним заради Ісуса Христа; наводити приклади вдів, які, діючи таким чином, незабаром потрапили під святі. Тому, коли вдови віддають себе в наші руки, з готовністю підкорятися управління отцям духовним, то треба строго їм вселяти, що їх дії матимуть велике значення перед Господом, якщо вони не будуть роздавати милостині без відома духівника, навіть ченцям, які не записавши тих, кому зважилися подати милостиню; представлятимуть цей список духівникові, який має право викреслити з нього або додати кого хоче.
Так остерігаються духівники давати іншим монахам можливість частого доступу до вдовам, щоб вони за собою не захопили жінок. Щоб вдів не підштовхнули до другого шлюбу надлишком багатств, духівники повинні пропонувати їм і навіть переконувати, щоб вони використовували свої гроші на пристрій риз і церковних прикрас, які після смерті вдів можуть служити для наших храмів. Слід викладати перед вдовами недоліки наших храмів і незакінчених споруди колегії і спонукати їх робити витрати на предмети, що можуть навіки прославити їх, які храми, судини і будівлі; такі ж треба навмисно швидше закладати, щоб вони мали, на чому вкладати свої пожертви. Те ж саме треба робити і з благодійними особами і государями, щоб спонукати їх побудувати для нас якісь чудові будівлі.
Якщо подарунки складаються з каменів і якщо дають їх вдови до трун наших Римських святих, то треба переконувати, що ці речі зберігаються недоторканними навіки, і доводити це прикладами пожертвувань, зроблених у попередні часи іншими жінками. Слід теж пояснити їм, що цим способом вони досягнуть вищої досконалості, так як, відрікаючись від прихильності до земних предметів, вони тим самим віддають їх у володіння самого Господа Ісуса, в особі слуг Його власного Товариства.
Однак треба більш помірковано брати від вдів, які готують своїх синів і дочок до світського життя.
Вдова ж повинна на якийсь час обмежувати сина навіть в необхідному. Якщо ж вони підуть в інші області, науки заради, то нехай мати не балує їх там в грошовому відношенні, щоб, втомлені сумом на чужій стороні, вони серйозно подумали про вступ в Орден.
Кого з членів Товариства слід зберігати і заохочувати?
Між ними перше місце займають ті діячі, які жертвують Товариству не тільки духовні, але і тимчасові блага, такі напр. духівники багатих вдів. Коли такі досягнутий старезної старості, слід їх від вдів видаляти і підставляти інших, свіжих силами і молодістю.
Про піклування до багатств.
Щоб позбутися від докору в надмірній любові до багатств, корисно буде не приймати дрібні подаяння за звичайні треби, виконувані нами; не давати місць для поховання в наших храмах; різко поводитися з вдовами, які виснажили свій маєток пожертвами для нас; так само треба поступати і з тими з наших членів, які вже зробили зречення в нашу користь. У разі ж виключення їх не слід нічого їм повертати, або принаймні вирахувати з них велику суму за витрати, зроблені для них Товариством.
(Таємні повчання товариства Ісуса)
Частина 9
УНІЯ МІЖ МОСКВОЮ І ВАТИКАНОМ
«Ще як були ми козаками,
А унії не чуть було,
Отам-то весело жилось!
… Аж поки іменем Христа
Прийшли ксьондзи і запалили
Наш тихий рай. І розлили
Широке море сльоз і крові,
А сирот іменем Христовим
Замордували, розп’яли.
Поникли голови козачі,
Неначе стоптана трава.
Украйна плаче, стогне-плаче!
За головою голова
Додолу пада. Кат лютує,
А ксьондз скаженим язиком
Кричить: “Te deum! алілуя!»
«Аж ось ведуть гайдамаки
Ксьондза-єзуїта
І двох хлопців. “Ґонто, Ґонто!
Оце твої діти.»
(Т.Г. Шевченко.)
Головним знаряддям католицької віри було "Товариство Ісуса" - бойовий загін войовничої церкви. Це суспільство більш знайоме як орден Єзуїтів.
З установою нового суспільства Павло III проголосив і його основну місію. Католицька церква всіма силами намагалася повернути собі занепалу могутність, яка опинилася під питанням з початком 1517 року епохи Реформації. Саме тоді Мартін Лютер оголосив свої «95 тез», які викривають католицтво в неправомірності її дій, - зокрема, розповідають про зловживання священнослужителів, в тому числі, продажем індульгенцій. Послання Лютера здобуло чимало прихильників, які відмовлялись від католицтва, адже сама інквізиція, яка наводила страх, спалюючи людей живцем, щоб люди під тим острахом і не думали не тільки щось робити, але й боялися говорити ось те, що підриває авторитет папи римського. Тому папа Павло III побачив у новому ордені союзників в справі збереження католицької церкви, а головною метою оголосив «повернути заблудлі маси в лоно церкви.
Єзуїти почали з великої місіонерської діяльності, поширюючи славу про свої добрі справи. Як тільки позитивна репутація була напрацьована, орден переходив до основної роботи підкорити собі королів і феодалів, використовуючи їх, щоб установити одну віру католицьку в країнах ліквідувавши інші.
На початку місії, при проникненні в певну місцевість, єзуїти використовують місіонерські способи поширення католицької віри; благодійність, допомога бідним і хворим, все це робиться не як наслідування Христа як вони про це свідчать, а для здобуття довіри громадян, щоб вони потім щедро і охоче жертвували їм.
Єзуїти виконували обов'язки католицького духовенства, керували книжковою цензурою, становили перелік заборонених книг. Єзуїти замінили інквізиторів, католицька церква довіряла їм семінарії, друкарні, місця духівників і спостерігачів за поведінкою духовенства.
Орден в будь-якій місцевості повинен був мати відданого лікаря, який дбав би про те, щоб саме єзуїтських священиків запрошувати до багатих хворих або помираючих.
Орден був прихильником монархії. «Таємні настанови» наказували впливати на королів за допомогою духівників, щоб заохочувати плани королів (в тому числі військові), потурати звичкам і захопленням, вселяти потрібні ідеї, хвалити орден, вчили використовувати владних осіб для придушення повстань. Члени ордена мали вплив на королів Речі Посполитої. Особливих успіхів досягли єзуїти у впливі на Сигізмунда III (1587-1632 рр.). Король завжди допомагав ордену в складних ситуаціях. Саме при ньому було прийнято Брестську унію 1596 року, підготовки та затвердження якої орден взяв активну участь.
Король неодноразово використовував єзуїтів як шпигунів і спостерігачів, наприклад, за діяльністю Петра Сагайдачного та Іова Борецького. Наприклад, єзуїт Я. Оборніцкий стежив за рухом козаків в 1620 році з Фастівського Колегіуму і писав Сигізмунду звідти по ходу справи. Єзуїти допомагали Сигізмунду III поширювати польську мову і культуру, тому, що полонізація служила засобом поневолення іновірців і введенню католицтва.
Особливо орден піклується про кар’єру своїх членів, використовуючи інтриги вони звільняли з посад осіб, які їх не підтримували. Так, після смерті (в 1597 році) полоцького воєводи Миколи Дорогостайського, кальвініста (напрямок протестантизму) і відкритого противника єзуїтів, його син Христофор, не отримав цю посаду, як було прийнято, у спадок. Новим воєводою став ставленик єзуїтів - Андрій Сапега.
Час від часу виникали скандали в різних державах, де викривали тайні справи ордена та через підкуп і вплив своїх прихильників вони продовжували своє існування. Так, в 1606 році на Польському сеймі були представлені артикули, в яких єзуїтів звинувачували у втручанні в світські справи, вплив на владу. Зокрема, звучало прохання до короля віддалити від двору А.Боболю, як відданого слугу єзуїтів. Сейм 1607 року дозволив читання цих артикулів, але не прийняв їх. Більш того, було вирішено відновити деякі права ордена, надати право надзвичайно недоторканності для його майна.
XVI століття ознаменоване Реформацією в Європі.
Насіння Реформації були посіяні завдяки масовому поширенню перекладів Біблії на національні мови. Жителі Європи, читаючи Біблію, бачили явні протиріччя між істиною Святого Письма і діями католицизму і не хотіли миритися з цим.
Так з'явилися перші плоди Реформації в Європі: німецькі лютерани, англійські пуритани, шотландські ковенантери і французькі гугеноти, вони підривали довіру до католицької віри і їхнього престолу папи римського. Розділення в суспільстві через віру, підривало не тільки авторитет папи, алей в слід за цим до правлячих королів, які в боротьбі за свій престол боялись втратити свою владу, і вслід виникали масові вбивства і війни.
Масштабні інтриги розвели єзуїти в Англії. Дочка короля Генріха VII (колишнього затятим противником католицизму) і його другої дружини Анни Болейн Єлизавета, що зійшла на престол в 1558 році, мало цікавилася питаннями релігії. Єзуїти, які хотіли подальшої роботи над зміцненням позицій церкви а Анлії, і активного знищення конкурентів, почали боротьбу за вплив на королівський престол. Папа Павло IV оголосив шлюб Генріха і Анни поза законом, і, як наслідок, - незаконним присутність на троні їх дочки Єлизавети. У 1581 році в єзуїтських школах в Реймсі і Дуе починала зріти змова проти королеви Єлизавети, вона дізналась про це і змовників стратила.
Була ще не одна спроба її повалення, мета виправдовує будь-які засоби, тому, зрозуміло, королеву повинні були вбити. За допомогою тонких психологічних маніпуляцій отці-єзуїти вселили молодому англійцеві Ентоні Бабінгтон почуття закоханості в правнучку Генріха VII королеву Шотландії Марію Стюарт. Марія претендувала на англійський престол, що було дуже на руку ордену: підтримати конкурентку і прибрати ненависну Єлизавету. Наївний Бабінгтон добре підходив для цієї ролі. Але ця змова також був розкрита. Він сам, його соратники, а пізніше і його заочна кохана Марія Стюарт були страчені. Головні тіньові організатори, діючи чужими руками, знову вийшли сухими з води.
Однією жертв мало не став німецький імператор, вихованець єзуїтів Леопольд I, який вступив на престол в 1657 році і став правителем в Австрії, Угорщини і Богемії, а в наступному році - і Римської імперії. Брати ордена зажадали, щоб імператор звернув Угорщину, де на той час панував протестантизм, в католицтво. Відмовившись порушити релігійну свободу, Леопольд I ледь не підписав собі смертний вирок.
У 1670 році імператор захворів на якусь дивну хворобу, і жоден придворний лікар не міг його вилікувати. І тільки проїжджий лікар, запрошений, практично, до смертної одру правителя звернув увагу на неприродне, зайве червоне полум'я з білим випаровуванням, яким палахкотіли численні свічки в покоях. Кожна з них, як виявилося, була просякнута отрутою і повільно, але вірно, вбивала Леопольда.
Брати ордена, однак, не злякавшись викриття, привітали імператора з дивним порятунком і поклали всю провину за замах на інших. Зрозумів все лицемірство найближчого оточення, Леопольд I, боячись за власне життя, змушений був прийняти умови і скасувати релігійну свободу в Угорщині.
Застосовувані орденом прийоми мали особливості в залежності від конфесії, на яку вони були спрямовані. Якщо на початку орден працював проти протестантів, то, в подальшому, зосередився на роботі з православними, оскільки домігся послаблення впливу протестантів в Європі.
Орден єзуїтів вважав православних заблудлими, бо їх повели по невірному шляху. Православні мали тверду основу своєї її віри, вона закріплювалась історичною і культурною традицією. Тому орденом до православних були застосовані особливості методи, перш за все, це особливість проявилася у виданні полемічної літератури, за допомогою якої єзуїти вселяли освічених верств суспільства ідеї, вигідні ордену та Папі Римському. Наприклад, ідею унії. У книзі П.Скарги «Про єдність церкви божої» обґрунтовується теза про те, що Русь (по автору - землі українців і білорусів) тільки через необізнаність йдуть за «греками».
В 1599 році у Вільно був з’їзд православних і лютеран де вони зобов’язалися чинити опір єзуїтам і польському уряду, коли вони будуть примушувати переходити православних в унію або протестантів в католицтво. Єзуїти використовуючи свої методи і вплив зруйнували цей союз.
Важливим для ордена було залучення до католицтва великих земельних землевласників, тому що саме на їх фінансової потужності базувалося вплив на населення. Головним в досягненні цієї мети було залучення до католицтва сімей Юрія Слуцького і Костянтина-Василя Острозького.
Дієвість роботи єзуїтської методики доводиться тим, що результатом її були прихильники ордена і лояльні до католицької церкви представники вищих верств суспільства. Орден надавав великого значення впливу на жінок. У «Таємних настановах» пропонувалося вселяти жінкам любов до ордену. Орден цікавився багатими вдовами. Вдовам вселяли переконання не одружуватись вдруге, щоб не ризикувати лояльністю жінки і не втратити великі пожертвування. Єзуїти впливали на Анну Костко (вдову Олександра Острозького), яка після смерті чоловіка виганяла православних священиків, садила в тюрму не згідних прийняти католицтво. Єзуїт Б.Гербест привернув до католицтва Е.Мелецкую, яка допомогла звернути до католицької церкви свого чоловіка-кальвініста Миколу Мелецького, подільського воєводу. У той час як П.Скаргу, який звернувся до воєводи безпосередньо, ледь не скинули з моста. Отже, орден починав роботу із залучення до католицтва сім'ї з жіночої половини.
Довірливість жінок і легковажність давали можливість проникнути в зради і сімейні тайни, через які вони самі і їх чоловіки попадали в єзуїтську павутину. В цій павутині люди робилися рабами, боячись оголоси вони виконували все, що їм радили духовники – єзуїти.
Донька Олександра Острозького і Анни Костко - Анна-Алоїза перевершила свою матір і всіх інших жінок в підпорядкуванні єзуїтам. Анна-Алоїза Церкву Святої Трійці в Острозі і лікарню передала ордену. Про величезний вплив на Анну-Алоїзу говорять розміри пожертвувань єзуїтам: крім нерухомого майна (палаців, сіл, фільварків та т. д.) - 30000 злотих в 1624 році, а в 1630 г. - ще кілька сіл.
Анна-Алоїза Ходкевич-Острозька (1600-1654) - українка, натхненна єзуїтами, здійснювала гоніння на православ'я, жорстоко розправлялася з острозькими міщанами і стала, за висловом літописця, «гнобителькою». Передала греко-католикам православну церкву в Турові. Перепоховала останки свого батька - князя Олександра Васильовича Острозького, який помер в православ'ї, перехрестивши їх за латинським обрядом.
Не варто думати, що орден єзуїтів - це давня історія, яка закінчилася з закінченням епохи Реформації. Документи XX століття дають чимало свідчень, що представники ордена активно брали участь у політичному житті Європи. Так, в 1922-1924 роках Беніто Муссоліні в Італії не зміг би обійтися без підтримки єзуїтів та католицької церкви. Явна підтримка Ватикану і регулярні пропагандистські публікації в єзуїтських виданнях дозволили йому набрати необхідну політичну вагу, обійти італійську народну партію і прийти до влади.
Папа Римський Пій XI підтримав Муссоліні який йшов назустріч церкви, повернув до шкіл релігійне виховання, а в армію - військових священиків. Ватикан відмовився від моральних принципів на догоду фашизму, щоб підтримати католицьку церкву. Муссоліні цитував папу Пія: «У системі фашистського вчення, що робить акцент на принципи порядку, авторитету і дисципліни, я не бачу нічого, що могло б суперечити католицьким вченням».
Також цей орден працює і на Україні веде далі свою роботу по впровадженню католицької ідеї верховенства папа над всіма людьми. Про це свідчать недавні події коли папа римський Франциск - єзуїт, як він сам про себе свідчив про належність до цього ордену, викликав до себе посла України в Ватикані по поводу захисту московської церкви:
«Ватикан стурбований можливістю прийняття 4128 і 4511. Викликали нашого посла України при Ватикані. Ватикан повністю солідарний з позицією, висловленою римсько-католицьким єпископом Станіславом Широкорадюк на цю тему», з посиланням на клірика Української православної церкви протоієрея Миколи Данилевича, який написав про це на своїй сторінці він Facebook.
18 травня Верховна Рада України відклала розгляд резонансних церковних законів, згідно з якими церква фактично відходить під управління держави, а церкву московського патріархату можуть заборонити. 19 травня 2017 р.
Унія Ватикану і Москви була підписана папою римським Франциском і російським патріархом Кирилом 12 лютого 2016 року в Гавані (Куба).
В ній зокрема говориться: «28…Католики і православні покликані братерські співпрацювати…».
«Римсько-католицька і Російська православна церкви можуть створити спільну комісію для вирішення проблем, пов'язаних з унією - Української греко-католицькою церквою (УГКЦ)».
Про це заявив голова Відділу зовнішніх церковних зв'язків РПЦ митрополит Волоколамський Іларіон, який є головним організатором зустрічі Папи Римського і Патріарха Кирила з православної сторони, повідомляє РІА Новини.
Своє ставлення до єретиків Православна Церква висловила в канонах або церковних законах, згідно з якими не можна православним молитися з єретиками:
«Якщо хто з відлученим від спілкування церковного помолиться, хоча б то було в будинку: такий має бути відлучений». (Правило 10-е Святих Апостолів).
З історії Православної Церкви були випадки коли православні митрополити які зрадили православних і вступили в змову з католиками помирали прямо при зустрічі з папою.
10 серпня 1978 р всупереч найсуворішому забороні Святих Апостолів митрополит Никодим відслужив панахиду на гробі Папи Римського Павла VI. 12 серпня так само всупереч канонам він брав участь в його відспівуванні. А 5 вересня в Ватикані він раптово помер на прийомі у Папи Івана Павла I. Збулося пророцтво блаженної Пелагії Рязанської, яка напророкувала екуменісту страшну і ганебну смерть: «Як собака здохнеш біля ніг свого папи». Уже після смерті Ротова «Радіо Ватикану» оголосило, що він був таємним католицьким кардиналом.
Теорія виправдання
Головні успіхи ордена єзуїтів в їх боротьбі проти протестантизму були пов'язані з їх діяльністю в якості духівників-сповідників впливових представників світської влади. Без цього нечисленне і маленьке суспільство ніколи б не змогло здійснювати такого впливу. Керуючись принципом «чия влада, того і віра», вони поставили перед собою завдання завоювати повну довіру вищих класів, проникнути в королівські і князівські двори і зайняти там місце радників, проводячи і відстоюючи за допомогою дипломатії і інтриг інтереси папства.
Сповідь була найсильнішим засобом впливу, тому заволодіти заповітним місцем духівника було головним в єзуїтській стратегії, і інші священики і монахи звідси витіснялися. Нововведенням єзуїтів стало тут введення так званої милостивої сповіді. Для залучення і встановлення контролю за совістю упокореного вони проявляли крайню поблажливість до гріхів, придбавши славу поступливих духівників. Єзуїтський богослов Суарес в зв'язку з цим повчав: «Якщо духівник наклав важку епідемію і, незважаючи на прохання розкаяного, не захоче змінити її, останній має право піти без відпущення і підшукати собі більш поблажливого духівника».
Це вчення було сприятливим для багатьох людей адже без особливих докорів совісті в них оправдовувались неправомірні дії, прощення гріхів і досягнення (оманливої) святості. Повіривши в цей оман на протязі довгого часу через свого духовника людина починала вірити в те, що через свої пожертвування і вірність єзуїтському духовнику їй відкриті ворота царства божого. Тому раді своєї святості, наставлені своїми духовниками, вони ревно захищали престол і честь папи римського і проявляли неабияку жорстокість до тих, які посягали на це. Таким чином, єзуїти досягали своїх успіхів в боротьбі з своїми ворогами як лютеранами так і православними.
Застосувавши схоластичний метод доказів, вони створили положення що не всякий гріх можна було не розглядати як злочин, тобто визнати морально-неосудним. Це була так звана «теорія виправдання», відповідно до якої будь-яка дія може бути оправдана. Єзуїти запропонували ретельно розроблену теорію правдоподібності або пробабілізма (від лат. Probabilis - ймовірний, правдоподібний).
В кінцевому своєму результаті пробабілізм скасовував всякий внутрішній голос совісті і веління моральності, замінюючи їх судженнями визнаних авторитетів, в якості яких виступали єзуїтські богослови. Моральні принципи християнства не тільки перестали бути для них керівною нормою, але вони самі їх і творили, виходячи з прийнятих серед них традицій і звичаїв. Єзуїти називали свою систему морального богослов'я пристосувальною теологією, тобто пристосованим до поглядів і звичаїв людей певного часу і місця.
Мораліст Альфонс Ліґорі, автор 8 томів «Морального богослов'я», не був єзуїтом, але в канонізації якого орден вбачав прикладом свого вчення, стверджував наступне. Якщо великосвітський чоловік спокусив дівчину з небагатої сім'ї, він не вчинив гріх і не зобов'язаний на ній одружитися, тому що вона сама винна в тому що повірила обіцянці одружитися.
Найчастіший гріх є перелюб, і щоб виправдати його в угоду міщан і не позбавитись благодійників був створений компроміс. Ліґорі пише: «Хто насолоджується злочинним зв'язком із заміжньою жінкою, але не як із заміжньою, а просто як з красунею, той грішить не перелюбством, а простим блудом» (а його спокутувати зовсім легко). А єзуїт Мілле пише: «Хто зґвалтував або спокусив дівчину, не зобов'язаний відшкодовувати їй шкоди, якщо він залишився таємним».
Мета виправдовує засоби, стало одним з головних керівних принципів єзуїтів. Для виправдання гріхів і виключення навіть необхідність покаяння єзуїти вдавалися до так званої «уявного застереження» (reservation mentalis) або «очисного застереження». Наприклад, не можна бажати гріховного і не можна говорити «з яким би задоволенням я вбив би цю людину», але якщо до цих слів додати хоча б подумки «якби Бог це дозволив» або «якби це не було грішно», то гріха в цьому немає. В іншому випадку на питання, запропоноване вбивці, він чи вбив такого-то? - скоїв вбивство може сміливо відповідати: ні, маючи на увазі про себе, що він не зазіхав на життя убитого ним чоловіка «до його народження». Якщо чоловік запитає перелюбницю, чи не порушила вона шлюбу, вона сміливо може сказати: «Не порушила», тому що шлюб продовжує ще існувати. А якщо чоловік все ще продовжує підозрювати, вона може заспокоїти його, заявивши: «Я не зробила перелюбства», думаючи при цьому: «перелюб, в якому я повинна була б тобі зізнатися».
Таким чином, саме в системі моралі єзуїтів, які виховали цілі покоління представників європейської католицької (і не тільки - згадаємо просвітителів) еліти, можна знайти витоки тієї «подвійної моралі», яка стала одним з ключових принципів західної дипломатії і зручною зброєю відстоювання інтересів західних правлячих кіл в світовій політиці.
Тому час від часу ми отримуємо шокуючі повідомлення, такі як папа римський заявив що пекло не існує, воно існує тільки в людській уяві. Що сексуальні меншини потребують поваги і неможна осуджувати їх, при цьому замовчуються і приховуються і інші злочини, а деколи і оправдовуються зґвалтування дітей, посилаючись на те що Бог любить грішників.
Бог любить всіх людей і всі люди згрішили в малій чи великій значимості, але Бог є суддя, а Ісус Христос є Спасителем, щоб навернути грішників на праведне життя щоб спасти їх. Він опустився на Землю, щоб не оправдувати грішників, а щоб викрити їх, які люди через своє самовиправдання продовжують їх робити. Од-же «Спаситель» - Ім’я попереджує про небезпеку і що людство потребує спасіння. А коли створюють теорію виправдання, вона послаблює позицію самої ідеї християнства про спасіння, ставитись до Святого Письма не упорядковано а з припущеннями, тому без особливих докорів католицька церква змінює текст Біблії, міняючи Заповіді Божі, відмінивши другу і сьому заповідь.
Багато книг написано про єзуїтів, в яких описується шахрайські дії цього ордену гаслом якого було «Мета визначає засоби»; інтриги, шпигунство, вбивства, шантаж, політичні ігри, маніпулювання, все це робилось щоб зберегти владу папи римського над людьми. Хоч орден є таємним, закритим товариством, але своїми великими скандалами став відомий багатьом людям. Та коли суспільство гониться за збагаченням і світськими утіхами, хоче поєднати небесне і земне, цей орден буде ще довго вводити в оману обдурених людей.
Ми не можемо судити єзуїтів за ці чи інші вчинки, бо кожен з нас міг бути обманутим, або робив щось незаконне і неправедне, але судячи гріх і неправедні дії, нам треба остерігатись тих гріхів, щоб самому не впасти в оману і остерегти інших. Не довіряти тим, хто сам живе оманою і спокушує інших. І ті, хто називає себе православними, в сучасні часи, можуть жити по єзуїтські, повіривши в неправдиву святість потім людині важко зректись від неї.
Під впливом єзуїтського впливу людина допускає в своє серце ідолів, теорії і повчання, через які вона не може прийняти істину, бо осліплена оманою вона через неї, через її окуляри, не може побачити її. Так і Святому письмі записано:
«Якщо хто з дому Ізраїлевого впустить ідолів своїх у серце своє і поставить спокусу нечестя свого перед лицем своїм, і прийде до пророка, – то Я, Господь, чи можу, при безлічі ідолів його, дати йому відповідь?». (Єзекиїля 14/4).
Неправдивими діями і виправдовуючи себе ми віддаляємось від Бога, тому судити себе треба більш за все, за свої думки, бажання мати, мати і мати, те чи інше добро і забувати про Страшний Суд і Царство Боже. Нехай врозумить нас Господь і проявить нам милосердя, відкриваючи нам наші гріхи, викриваючи їх так, щоб нам було соромно і ми розкаялись і виправили свої пристрасті. Амінь!
ТАЄМНІ ПОВЧАННЯ ДЛЯ КЕРІВНИЦТВА В ТОВАРИСТВІ ІСУСА
(MONITA PRIVATA SOCIETATIS JESU)
Переклад Ю.Ф. Самаріна з латині
(скорочено)
Керівники зобов'язані ретельно зберігати у себе ці особливі інструкції і повідомляти їх тільки деяким обраним посвяченим.
У якому вигляді має Суспільство виставляти себе на новому місці?
Для того щоб розташувати і залучити до товариства жителів місцевості, недавно зайнятої: «дбати про порятунок ближнього не менше ніж про свій власний». Для цього слід виконувати найскромніші служби: відвідувати лежачих прочан в будинках, що сидять на гноїщі, відправлятися навіть у віддалені місця для прийняття чиєї б то не було сповіді, збирати і роздавати милостиню бідним, але на виду інших, щоб вони робилися потім щедрішими, навчені нашими вчинками. Не виконуючі хоча б в одного цього питання повинні бути виключені з нашого товариства.
Як треба чинити, щоб привернути до себе душевну довіру государя і наставників?
До цього має додаватися найбільше старання. Досвід навчає, що духовники входять в довіру до государів, коли вони не засуджують явно їх негожі вчинки, але намагаються пояснити їх в сприятливих для них рації. Це особливо стосується у випадків укладення шлюбів государем з особами їм рідними; подібні шлюби мають великі труднощі через неприхильність до них громадської думки. Тому, коли государі спрямовуються бажанням до таких і подібних цілей, то слід живити в них надію на досягнення бажаного. Нехай викладають їм доводи, що можуть посилити їх бажання, наприклад такі, що цей шлюб може послужити до найтіснішого зближення з Богом, на превелике прославляння Його. Рівномірно, якщо государ замишляє зробити щось, не всім урядовим особам однаково приємне (напр. почати війну), то в такому випадку треба заохочувати його бажання і підтримувати в ньому твердість духу; а найважливішим сановникам в державі вселяти і пояснювати, що слід коритися волі государя. Але при цьому не треба вдаватися в подробиці, щоб не наразити себе на відповідальність. Якщо б стали від нас вимагати цього (тобто обговорення подробиць), то посилатися на загальні правила, що забороняють нам це.
Для здобуття розташування государів корисно також приймати доручення у справах для них приємним; викликати прихильність до себе подаруночками осіб, близьких з государем, щоб вони в точності повідомляли нашим, які звички і характер їх государя, якими предметами він тішиться і яким способом можна йому догоджати, не порушуючи, зрозуміло, законів правди і совісті, і таким чином вкрадатися при кожній нагоді в душу государів і сановників… Таким чином, ми залучимо до себе за допомогою жінок особи, які без того були б нам чужі. Навчили ж цього досвіду, проведені за допомогою Австрійського будинку, в державах польською, французькою та інших герцогствах і областях.
А для того, щоб через мінливість жінок не позбутися їх розташування, має строго вселяти їм любов до нашого суспільства, як через наших, таки за посередництвом тих з них служниць, які віддані нашим, дружбу яких треба зберігати різними послугами і подаруночки. Таким чином, вони будуть відкривати нашим найзаповітніші таємниці своєї пані і все те, що нашим знадобилося б знати.
При неприхильності з боку кого-небудь з сановників до нас слід вживати заходів. Так напр. якщо у монарха, відданого нам, знаходиться на службі якась важлива особа, неприхильна до нас, то треба обіцяти йому, що ми для нього виклопочемо різні знаки монаршої милості і пошани. Потім треба клопотати про те, щоб государі і важливі панове, а так само і прелати, до такої міри віддалися Суспільству, щоб були готовими діяти заради нього, навіть проти близьких і дорогих собі осіб, і ні в якому разі не чинили б допомоги особам, виключених з Товариства. Нехай загрожують сановникам позбавленням почестей, і коли вони будуть оббрехані, то доручати нашим прислужникам зустрічати їх глузливими віршами, при вході в те місце, де проводитиметься буде над ними суд.
Що повинні для нас робити панове, які, хоча і не мають коштів, однак користуються владою в державі і можуть в інших відносинах сприяти нам?
Якщо це особи світські, то треба користуватися їх розташуванням для сприяння наших супротивників, поблажливістю їх в справах судових, впливом їх і владою для купівлі полів, будинків, садів і пустирів, для побудови приміщень для нашого Товариства; переважно ж в тих містах, які не бажають мати нас у себе. Тих же самих осіб треба розташовувати до того, щоб вони заспокоювали, а в разі навіть і придушували буйство людей нижчого розряду без нашого сприяння.
Вимоги від духовних (єпископів, архієпископів та інших), внаслідок відмінності народностей, повинні узгоджуватися з обставинами. У деяких країнах треба піклуватися про те, щоб наші користувалися повагою з боку прелатів і підвідомчого їм парафіяльного духовенства, і щоб вони не перешкоджали нам виправляти треби. В інших же країнах треба вимагати більшого, бо в Німеччині і Польщі влада єпископів дуже велика, і вони без великих труднощів, за згодою государя, можуть передавати нам монастирі, парафії та інші різними способами засновані церкви, вступивши, звичайно, в деякі змагання зі світськими священиками. Того ж самого ми можемо домагатися в таких місцях, де єретики і схизматики перемішані з католиками. Єпископам ж слід пояснювати, що вони через це принесуть велику користь, так як від світського духовенства і ченців, крім знання служби, нічого очікувати не можна. Треба хвалити їх релігійну ревність і запевняти, що назавжди збережеться пам'ять про їхні дії.
Що слід вселяти проповідникам і духівників государів і поважних осіб?
Для цього часто вселяти государям, що роздача почестей і відзнак в державі повинна бути заснована на справедливості, і що порушення її завдає тим образу самому Богу; самим же нам повинно відмовлятися приймати будь-яку участь в адміністрації і стверджувати притому, що ми все це говоримо неохоче, а тільки з обов'язку свого звання. Коли ж государі засвоять все це, нехай пояснять їм тоді, якими саме якостями повинні відрізнятися ті особи, яких слід закликати до державних посад. Особи, що можуть бути рекомендованими, повинні обиратися з середовища прихильників нашого Товариства або з тих, яких потрібно висунути для користі Товариства; але вказівки на них государю не повинна брати на себе, а надати цей обов'язок особам, близьким як до Товариства, так і до государя. Для цього духівники і проповідники (государя) повинні мати відомості від наших, які в якому місці знаходяться люди, які їхні якості, влада, багатство і щедрість до нас; список їхніх імен вони повинні мати при собі і при слушній нагоді нагадувати про них государю з похвалою, щоб він, коли на то з'явиться випадок, швидше закликав тих, про яких колись чув похвали від своїх духівників і проповідників. Та не забувають духівники і проповідники государів, що з ними треба звертатися ласкаво і ні в якому разі не налягати на них в проповідях, ні в інтимних бесідах. Цукерки, різні напої приймати помірно, тільки для свого вжитку, і задовольнятися малим вмістом. Перебуваючи в палаці, сідати на найскромніші місця, але (в той же час) обережно вселяти своїм государям, щоб вони ні на волосину не ухилялися від порад своїх духовних отців.
Має дбати про те, щоб якомога швидше повідомляти про смерть державних сановників; при заміщенні ж їх діяти обдумано, щоб не піддатися підозрою у втручанні в зовнішні справи і не брати на себе клопотань у Государя за своїх друзів, але доручати цю справу іншим.
Що робити з монахами, які, змагаючись з нами у багатьох заняттях, значно нам цим шкодять?
На нас лежить обов'язок ревно служити на користь людського роду. По цьому має вселяти думку людям, що наш Орден укладає в себе всі досконалості інших чернечих орденів і що навіть в тому, що становить спеціальність кожного ордена порізно, наше Товариство має першість за своїм значенням для церкви Божої.
З особливим же завзяттям має діяти проти тих ченців, які задумали б влаштовувати школи для виховання юнаків у місцях, де цим наше Товариство вже займається з гідністю і користю. Слід пояснювати государям, що подібні люди завдають тільки один розлад в державі, світським ж професорам вказувати на те, що ці монахи більш зашкодять їм, ніж ми. Тим часом в цей час наші повинні намагатися всіма силами посувати вперед заняття і влаштовувати публічні випробування, для того щоб викликати похвалу від сторонніх осіб.
Про те, як прив'язувати до Товариства багатих вдів?
Для цієї справи має вибрати отців, вже літніх років, але зі свіжим кольором обличчя, і змушувати наших якомога частіше відвідувати вдів. Якщо ж яка з них надасть прихильність Суспільству нашому, тоТовариству, зі свого боку, слід пропонувати їй свої послуги. Якщо вона буде приймати їх і почне відвідувати наші церкви, то дати їй такого духівника, який добре управляв би нею і затвердив би її в намірі дотримуватися своє вдівство, викладаючи їй все гідності одного, за допомогою яких вона може досягти високої досконалості. Щоб справа успішніше йшла, треба переконувати її зменшити число своїх служниць, самим же набирати її домашній штат, і наказати керуючому її маєтком все те, що стосується до управління будинком, взявши до уваги всі умови місця і особи. Перш за все духівник повинен досягти того, щоб вдова слухалася його порад і слідувала його наказам, приймаючи їх за основу свого майбутнього духовного блага. Пропонувати їй часте прийняття Св. Таїн, відвідування служби. Два або три рази на тиждень повинні відбуватися умовляння про благо вдівства, про шкоду другого шлюбу, і про ті небезпеки і нових тягарі, які воно тягне за собою. У розмові жартома згадувати про тих благородних осіб, з якими згадана вдова не проти була б вступити в шлюб; але разом з тим, розповіддю про їхні звичаї і пороках, доводити вдову до того, щоб вона зовсім відмовилася від самої думки про шлюб з ним. Потім, коли вдова настільки зріднитися з думкою про вдівство, то перш за все пропонувати їй вимовити чернечу обітницю, для того щоб, одного разу вимовивши обітницю цнотливості, вона тим самим закрила б собі всілякий доступ до другого шлюбу; в той же час треба всіляко переконувати її, щоб вона відіслала зі свого будинку юнаків, які не помірних в жартах, щоб приймала якомога менше гостей і щоб пригощала їх якомога гірше. Керуючий маєтком, скарбники та інші службовці повинні бути взяті або за нашим бажанням, або повинні від нас цілком залежати. Досягнувши такого результату, потроху слід викликати вдову на здійснення добрих справ, але з тим щоб вона здійснювала їх за вказівкою свого духовного батька.
Про засоби зберігати вдів у вдівстві і про управлінні їх доходами.
Що стосується до управління доходами, які мають вдови, то треба їм пропонувати як зразок то похвальний досконалий стан святих мужів, коли вони, забуваючи друзів, роздавали своє майно бідним заради Ісуса Христа; наводити приклади вдів, які, діючи таким чином, незабаром потрапили під святі. Тому, коли вдови віддають себе в наші руки, з готовністю підкорятися управління отцям духовним, то треба строго їм вселяти, що їх дії матимуть велике значення перед Господом, якщо вони не будуть роздавати милостині без відома духівника, навіть ченцям, які не записавши тих, кому зважилися подати милостиню; представлятимуть цей список духівникові, який має право викреслити з нього або додати кого хоче.
Так остерігаються духівники давати іншим монахам можливість частого доступу до вдовам, щоб вони за собою не захопили жінок. Щоб вдів не підштовхнули до другого шлюбу надлишком багатств, духівники повинні пропонувати їм і навіть переконувати, щоб вони використовували свої гроші на пристрій риз і церковних прикрас, які після смерті вдів можуть служити для наших храмів. Слід викладати перед вдовами недоліки наших храмів і незакінчених споруди колегії і спонукати їх робити витрати на предмети, що можуть навіки прославити їх, які храми, судини і будівлі; такі ж треба навмисно швидше закладати, щоб вони мали, на чому вкладати свої пожертви. Те ж саме треба робити і з благодійними особами і государями, щоб спонукати їх побудувати для нас якісь чудові будівлі.
Якщо подарунки складаються з каменів і якщо дають їх вдови до трун наших Римських святих, то треба переконувати, що ці речі зберігаються недоторканними навіки, і доводити це прикладами пожертвувань, зроблених у попередні часи іншими жінками. Слід теж пояснити їм, що цим способом вони досягнуть вищої досконалості, так як, відрікаючись від прихильності до земних предметів, вони тим самим віддають їх у володіння самого Господа Ісуса, в особі слуг Його власного Товариства.
Однак треба більш помірковано брати від вдів, які готують своїх синів і дочок до світського життя.
Вдова ж повинна на якийсь час обмежувати сина навіть в необхідному. Якщо ж вони підуть в інші області, науки заради, то нехай мати не балує їх там в грошовому відношенні, щоб, втомлені сумом на чужій стороні, вони серйозно подумали про вступ в Орден.
Кого з членів Товариства слід зберігати і заохочувати?
Між ними перше місце займають ті діячі, які жертвують Товариству не тільки духовні, але і тимчасові блага, такі напр. духівники багатих вдів. Коли такі досягнутий старезної старості, слід їх від вдів видаляти і підставляти інших, свіжих силами і молодістю.
Про піклування до багатств.
Щоб позбутися від докору в надмірній любові до багатств, корисно буде не приймати дрібні подаяння за звичайні треби, виконувані нами; не давати місць для поховання в наших храмах; різко поводитися з вдовами, які виснажили свій маєток пожертвами для нас; так само треба поступати і з тими з наших членів, які вже зробили зречення в нашу користь. У разі ж виключення їх не слід нічого їм повертати, або принаймні вирахувати з них велику суму за витрати, зроблені для них Товариством.
(Таємні повчання товариства Ісуса)
Re: Проповіді та питання віри
Правило поведінки православних християн
"Жодному чоловікові не одягатись в жіночий одяг, ні дружині в одяг чоловіка ... тому ті, які відтепер, знаючи це, ризикнуть робити що-небудь з вищесказаного, якщо це клірики, потрібно відлучати з священного чину, якщо ж миряни, відлучати від спілкування церковного ".
(VI Вселенський Собор, правило 62).
Про жіночий одяг, косметику і стрижку волосся
« На жінці не повинно бути чоловічого одягу, і чоловік не повинен вдягатися в жіноче вбрання, бо мер¬зенний перед Господом Богом твоїм усякий, що робить це.».
(Второзаконня 22: 5).
«Скоро ці прикрашання приведуть до того, що жінки будуть подібні бісам! Настає час антихриста, коли народ остаточно позбудеться того самого розуму, без якого душу не врятувати. ».
Блаженна Пелагія.
«Прихильники антихриста будуть ходити роздягненими. Християни ж будуть одягнені пристойно. За церковними канонами жінка не повинна носити чоловічий одяг. По одягу людини видно його духовний стан ».
Архімандрит Гавриїл Ургебадзе.
Зі скорботою говорила схимонахиня Ніла про жінок і дівчат, які ходять в штанах:
« Не можна жінкам одягати чоловічий одяг, а чоловікам - жіночий. За це доведеться відповідати перед Господом. Самі не носіть і іншим сповіщайте". Коли матінка вимовляла ці слова, одна з присутніх подумала: «А що поганого, якщо я на городі працюю в штанах, але ж це зручніше». Матінка тут же відреагувала на цей помисел: - і ти на городі ходиш в штанях, не роби цього, найперше відповідати будеш! ».
Схимонахиня Ніла.
«Чому кожна друга, третя, четверта жінка не може народити, молока у них немає? - Це тому, що жінки одягли на себе чоловічий одяг ».
Старець Ігумен Гурій.
Говорив схиархимандрит Христофор, що люди одягатися будуть по-іншому, особливо жінки, жінки будуть чоловічі голови носити, стригтися будуть, - це все буде вороже, не Боже. До жінок в штанах ставився дуже погано.
Схиархимандрит Христофор говорив, що зараз йде такий гнів Божий на землю, що люди спиваються, гуляють, курять, жінки влізли в чоловічий одяг, і старі і малі стали штани носити. Всі вони, - отець якось так висловлювався, - ну, з глузду з'їхали, це, говорив, дуже погано, не можна цього робити, жінка повинна бути жіночною, в спідничці або платті. Це - смертний гріх, не можна цього робити. Такі великі міста, як Москва, Пітер, загинуть і все благословляв йти з міст у село ».
З книги Схиархимандрит Христофор.
З повчань старця Самсона (Сіверса). Про красу.
- Отець, губи малювати можна?
Це ображає Образ Божий і Образ Божої Матері. Гріх, гріх! Чому священику ні в якому разі не дозволено, щоб він пускав би таких в Церкву і підпускав би таких до Святого Причастя. Бачиш в чому справа? Малювати губи - це ознака духовного блуду. Є духовний блуд, ви називаєте «флірт». Всякий флірт (заманювання своєю красою чоловіків є флірт) - це духовний блуд, ставиться в гріх блуду. Ось чому фліртувати очима, губами розмальованими, цієї штукатуркою, фарбами різними - це є блуд! І в день суду вони будуть засуджені як розпусники, як спокусники чоловічої статі. А що ви приманкою хочете бути чоловіків? Це хіба не блуд? Чиста дівчина, яка збирається бути черницею або жити заради Бога, вона хіба буде примазуватимуться? Вона буде, як вона є. А всі гарні по-своєму! Некрасивих немає! Повірте мені: навіть якщо з кінським обличчям, вона по-своєму красива.
Сумно, але факт: в переважній більшості жінки вже давно перестали носити одяг, який споконвіку вважався властивою їх жіночості. Жінки в штанах сьогодні все частіше з'являються навіть в православних храмах.
Деякі жінки, коли їх починають критикувати за носіння штанів, волають: «Залиште нам хоча б цей маленький гріх!». Але біда в тому, що малий гріх тягне за собою більший. Спочатку жіночі штани, потім одностатеві шлюби, а потім діти повстають на батьків і вбивають їх. Гріх з покоління в покоління зростає. Якщо діти бачать, що їхні близькі допускають порушення, хоча і малі, то вони вважають за можливе дозволити собі ще більші відхилення. Зараз вже нерідко трапляється, що діти б'ють матерів, бачачи в них чоловіче начало і джерело гріха. А жінки при цьому не розуміють, що відбувається.
З падінням віри в Європі розхитувалися і моральні підвалини. Набирає сили рух феміністок, які прагнули в усьому бути схожими на чоловіків і в першу чергу зовнішнім виглядом.
Раніше поява жінок в громадських місцях в чоловічому одязі вважалося непристойним. У 1931 році, наприклад, мер Парижа зажадав, щоб німецька актриса Марлен Дітріх негайно покинула місто, оскільки вона розгулювала по вулицях в чоловічому одязі. До кінця 70-х років жінок в штанах на Заході не пускали в установи та ресторани.
Жінки почали забувати про своє справжнє призначення, про те, що їх обов'язок - бути зразками скромності і лагідності, вірними дружинами і люблячими матерями, берегинями сімейного вогнища, вчити дітей вірі, побожності, моральній чистоті.
Вид жінки в штанах які щільно облягають фігуру, спокусливий для оточуючих. Жінка повинна боятися спокушати ближнього своїм виглядом.
Багато людей вважають себе православними, з них ті хто регулярно ходить до церкви всього 6-7 відсотків. Багато, на жаль, навіть не знають, як потрібно себе вести в православному храмі.
Жінка в церкві
«Hехай буде прикрасою вашою не зовнiшнє – заплiтання волосся, золоте вбрання або наряднiсть в одязi, а потаємна людина серця в нетлiннiй красi ла¬гiдного i мовчазного духу, що дорогоцiнне перед Богом». (1 Петра. 3; 3,4).
При відвідуванні храму, як під час богослужіння, так і після, слід дотримуватися певних правил. Розумність їх повинна бути зрозуміла для кожної віруючої людини, адже храм - ніщо інше, як місце особливої присутності Бога, і неблагоговійна поведінка в церкві показує відсутність в нас живої віри в Бога і прагнення до Його шанування.
Так, існує ряд вимог, що стосуються і поведінки жінки в храмі. Відвідування церкви вимагає дотримання деяких правил у виборі одягу.
Загальновідомо, що жінка повинна перебувати в храмі з покритою головою (в хустці). У холодну пору року допустимі і зимові шапки; проте, в них занадто жарко, та й носіння їх може спокусити деяких парафіян (особливо людей похилого віку), тому входячи в церкву потрібно знімати зимові шапки і пов'язувати хустки. Необхідно пам'ятати, що хустка - символ духовної краси жінки, що підкреслює її скромність, смиренність і прагнення до Бога. Саме тому святитель Феофан Затворник говорив, що для жінки носіння хустки - особливий вид чину і дотримання його - строго обов'язково і корисно для душі. Штани як суто чоловічий одяг взагалі повинний бути виключений навіть з повсякденного одягу кожної православної християнки (згадаємо, що в Святому Письмі кожен, що носить одяг протилежної статі - проклинається). Неприпустимі і міні-спідниці (вище колін) або спідниці з дуже високим розрізом. Жінці, яка збирається до церкви, не слід використовувати косметику і, особливо, губну помаду, адже в храмі всі православні християни прикладаються до ікон, хреста і дуже не благочестиво залишати на святинях сліди помади. Священик таку жінку не зможе причастити Святих Христових Таїнств. Яскраво нафарбовані нігті також будуть виглядати в храмі дуже недоречно.
Навіть в жарку пору бажано приходити в церкву в одязі з щільної, непрозорі тканини, з довгими рукавами.
Говорячи про прикраси, слід зауважити, що і тут необхідно проявити почуття міри і відмовитися від занадто великих, які звертають на себе увагу сережок, перснів, браслетів і кольє.
Використання ж хреста в якості прикраси ні в якому разі неприпустимо. Справа в тому, що кожен православний носить на собі натільний хрестик, який є наочним символом віри, "знаменням духовного безсмертя" (за словами авви Ісаї) і найбільшої християнською святинею, освячує нас. Шанування його часто виражається в багатстві та розмаїтті прикраси. Але хрест - це не медальйон, і не талісман, і не дорогоцінна прикраса, право носити його поверх одягу довгий час мали тільки єпископи, а в наш час і священики. Тому всі християни повинні носити натільний хрестик на тілі, під одягом, не соромлячись його, але й не виставляючи напоказ. Слід також зауважити, що натільний хрестик повинен бути обов'язково освячений в православному храмі.
У той же час, якщо ви бачите в храмі людину, вигляд якої не є належним чином, не слід звертатися до нього зі словами обвинувачення або зарозумілого повчання, адже так ми можемо збентежити людину, яка, можливо, тільки починає своє життя в Церкві Христовій і просто не встигла дізнатися про те, який зовнішній вигляд личить християнину. В цьому випадку, потрібно тактовно, доброзичливо, а головне, зі смиренням пояснити їй, що в такому вигляді церкву відвідувати не слід; причому краще зробити це тихо і наодинці, не привертаючи уваги оточуючих. Не треба забувати і слів апостола Павла: " Жiнки вашi у церквах нехай мовчать, бо не дозволено їм говорити, а коритися, як i закон говорить. " (1 Кор.,14/ 34), це звернені до всіх порушницям порядку під час богослужіння.
Увійшовши в храм, треба перехреститися, молячись: "Боже, очисти мене грішного і помилуй мене", "Боже, буди милостивий до мене грішного", "Пресвята Богородице, моли Бога за мене, грішного", "Всі Святі, моліть Бога про мене грішного ". Якщо з якихось дуже важливих причин ви запізнилися, проходити потрібно обережно, щоб не перешкодити молитві інших.
Слід пам'ятати, що в певні моменти служби (коли ми підходимо до помазання, або йдемо причащатися на Літургії) наші руки повинні бути вільні.
Існує також правило, за яким в храмі під час служби чоловіки стоять з правого боку, а жінки - з лівої, дотримується і черговість в підході до хреста, до причастя - спочатку діти, потім чоловіки, а після - жінки.
Під час богослужіння не слід озиратися по сторонах, розглядати оточуючих або звертатися до них із запитаннями, прикладатися до ікон, набирати Святу воду. Щоб не заважати оточуючим, все це краще зробити до або після служби.
Сидіти в храмі дозволено тільки хворим, при крайній втомі або в літньому віці, при цьому в найважливіші моменти богослужіння необхідно стояти.
Під час богослужіння без крайньої потреби не можна виходити з храму. Адже з церкви нас жене ніхто інший, як сатана і відхід зі служби до її закінчення без будь-якої причини - гріх, який може звести нанівець відвідування храму.
Виходячи після закінчення служби, слід також перехреститися і вклонитися, як і при вході.
Треба пам'ятати, що обов'язком кожної матері є привчання дитини до відвідування храму з самого раннього віку. Тут не варто занадто соромитися безпосередності поведінки дітей під час служби. Якщо дитина занадто голосно заплакала, її слід на деякий час вивести з церкви. Діти до семи років можуть причащатися без сповіді під час кожної Літургії. Немовлят до Чаші слід підносити на правій руці - так священику буде зручніше його причастити. Якщо дітям неохоче відвідувати храм – найчастіше це результат духовних проблем батьків, негараздів у сім'ї, які сильно впливають і на сприйнятливу дитячу душу.
Взагалі ж в правилах поведінки в храмі немає нічого складного, всі вони прості і легко засвоюються буквально за кілька перших відвідин, тим більше що в церкві завжди знайдуться чуйні люди, готові відповісти на всі ваші запитання до або після служби.
"Жодному чоловікові не одягатись в жіночий одяг, ні дружині в одяг чоловіка ... тому ті, які відтепер, знаючи це, ризикнуть робити що-небудь з вищесказаного, якщо це клірики, потрібно відлучати з священного чину, якщо ж миряни, відлучати від спілкування церковного ".
(VI Вселенський Собор, правило 62).
Про жіночий одяг, косметику і стрижку волосся
« На жінці не повинно бути чоловічого одягу, і чоловік не повинен вдягатися в жіноче вбрання, бо мер¬зенний перед Господом Богом твоїм усякий, що робить це.».
(Второзаконня 22: 5).
«Скоро ці прикрашання приведуть до того, що жінки будуть подібні бісам! Настає час антихриста, коли народ остаточно позбудеться того самого розуму, без якого душу не врятувати. ».
Блаженна Пелагія.
«Прихильники антихриста будуть ходити роздягненими. Християни ж будуть одягнені пристойно. За церковними канонами жінка не повинна носити чоловічий одяг. По одягу людини видно його духовний стан ».
Архімандрит Гавриїл Ургебадзе.
Зі скорботою говорила схимонахиня Ніла про жінок і дівчат, які ходять в штанах:
« Не можна жінкам одягати чоловічий одяг, а чоловікам - жіночий. За це доведеться відповідати перед Господом. Самі не носіть і іншим сповіщайте". Коли матінка вимовляла ці слова, одна з присутніх подумала: «А що поганого, якщо я на городі працюю в штанах, але ж це зручніше». Матінка тут же відреагувала на цей помисел: - і ти на городі ходиш в штанях, не роби цього, найперше відповідати будеш! ».
Схимонахиня Ніла.
«Чому кожна друга, третя, четверта жінка не може народити, молока у них немає? - Це тому, що жінки одягли на себе чоловічий одяг ».
Старець Ігумен Гурій.
Говорив схиархимандрит Христофор, що люди одягатися будуть по-іншому, особливо жінки, жінки будуть чоловічі голови носити, стригтися будуть, - це все буде вороже, не Боже. До жінок в штанах ставився дуже погано.
Схиархимандрит Христофор говорив, що зараз йде такий гнів Божий на землю, що люди спиваються, гуляють, курять, жінки влізли в чоловічий одяг, і старі і малі стали штани носити. Всі вони, - отець якось так висловлювався, - ну, з глузду з'їхали, це, говорив, дуже погано, не можна цього робити, жінка повинна бути жіночною, в спідничці або платті. Це - смертний гріх, не можна цього робити. Такі великі міста, як Москва, Пітер, загинуть і все благословляв йти з міст у село ».
З книги Схиархимандрит Христофор.
З повчань старця Самсона (Сіверса). Про красу.
- Отець, губи малювати можна?
Це ображає Образ Божий і Образ Божої Матері. Гріх, гріх! Чому священику ні в якому разі не дозволено, щоб він пускав би таких в Церкву і підпускав би таких до Святого Причастя. Бачиш в чому справа? Малювати губи - це ознака духовного блуду. Є духовний блуд, ви називаєте «флірт». Всякий флірт (заманювання своєю красою чоловіків є флірт) - це духовний блуд, ставиться в гріх блуду. Ось чому фліртувати очима, губами розмальованими, цієї штукатуркою, фарбами різними - це є блуд! І в день суду вони будуть засуджені як розпусники, як спокусники чоловічої статі. А що ви приманкою хочете бути чоловіків? Це хіба не блуд? Чиста дівчина, яка збирається бути черницею або жити заради Бога, вона хіба буде примазуватимуться? Вона буде, як вона є. А всі гарні по-своєму! Некрасивих немає! Повірте мені: навіть якщо з кінським обличчям, вона по-своєму красива.
Сумно, але факт: в переважній більшості жінки вже давно перестали носити одяг, який споконвіку вважався властивою їх жіночості. Жінки в штанах сьогодні все частіше з'являються навіть в православних храмах.
Деякі жінки, коли їх починають критикувати за носіння штанів, волають: «Залиште нам хоча б цей маленький гріх!». Але біда в тому, що малий гріх тягне за собою більший. Спочатку жіночі штани, потім одностатеві шлюби, а потім діти повстають на батьків і вбивають їх. Гріх з покоління в покоління зростає. Якщо діти бачать, що їхні близькі допускають порушення, хоча і малі, то вони вважають за можливе дозволити собі ще більші відхилення. Зараз вже нерідко трапляється, що діти б'ють матерів, бачачи в них чоловіче начало і джерело гріха. А жінки при цьому не розуміють, що відбувається.
З падінням віри в Європі розхитувалися і моральні підвалини. Набирає сили рух феміністок, які прагнули в усьому бути схожими на чоловіків і в першу чергу зовнішнім виглядом.
Раніше поява жінок в громадських місцях в чоловічому одязі вважалося непристойним. У 1931 році, наприклад, мер Парижа зажадав, щоб німецька актриса Марлен Дітріх негайно покинула місто, оскільки вона розгулювала по вулицях в чоловічому одязі. До кінця 70-х років жінок в штанах на Заході не пускали в установи та ресторани.
Жінки почали забувати про своє справжнє призначення, про те, що їх обов'язок - бути зразками скромності і лагідності, вірними дружинами і люблячими матерями, берегинями сімейного вогнища, вчити дітей вірі, побожності, моральній чистоті.
Вид жінки в штанах які щільно облягають фігуру, спокусливий для оточуючих. Жінка повинна боятися спокушати ближнього своїм виглядом.
Багато людей вважають себе православними, з них ті хто регулярно ходить до церкви всього 6-7 відсотків. Багато, на жаль, навіть не знають, як потрібно себе вести в православному храмі.
Жінка в церкві
«Hехай буде прикрасою вашою не зовнiшнє – заплiтання волосся, золоте вбрання або наряднiсть в одязi, а потаємна людина серця в нетлiннiй красi ла¬гiдного i мовчазного духу, що дорогоцiнне перед Богом». (1 Петра. 3; 3,4).
При відвідуванні храму, як під час богослужіння, так і після, слід дотримуватися певних правил. Розумність їх повинна бути зрозуміла для кожної віруючої людини, адже храм - ніщо інше, як місце особливої присутності Бога, і неблагоговійна поведінка в церкві показує відсутність в нас живої віри в Бога і прагнення до Його шанування.
Так, існує ряд вимог, що стосуються і поведінки жінки в храмі. Відвідування церкви вимагає дотримання деяких правил у виборі одягу.
Загальновідомо, що жінка повинна перебувати в храмі з покритою головою (в хустці). У холодну пору року допустимі і зимові шапки; проте, в них занадто жарко, та й носіння їх може спокусити деяких парафіян (особливо людей похилого віку), тому входячи в церкву потрібно знімати зимові шапки і пов'язувати хустки. Необхідно пам'ятати, що хустка - символ духовної краси жінки, що підкреслює її скромність, смиренність і прагнення до Бога. Саме тому святитель Феофан Затворник говорив, що для жінки носіння хустки - особливий вид чину і дотримання його - строго обов'язково і корисно для душі. Штани як суто чоловічий одяг взагалі повинний бути виключений навіть з повсякденного одягу кожної православної християнки (згадаємо, що в Святому Письмі кожен, що носить одяг протилежної статі - проклинається). Неприпустимі і міні-спідниці (вище колін) або спідниці з дуже високим розрізом. Жінці, яка збирається до церкви, не слід використовувати косметику і, особливо, губну помаду, адже в храмі всі православні християни прикладаються до ікон, хреста і дуже не благочестиво залишати на святинях сліди помади. Священик таку жінку не зможе причастити Святих Христових Таїнств. Яскраво нафарбовані нігті також будуть виглядати в храмі дуже недоречно.
Навіть в жарку пору бажано приходити в церкву в одязі з щільної, непрозорі тканини, з довгими рукавами.
Говорячи про прикраси, слід зауважити, що і тут необхідно проявити почуття міри і відмовитися від занадто великих, які звертають на себе увагу сережок, перснів, браслетів і кольє.
Використання ж хреста в якості прикраси ні в якому разі неприпустимо. Справа в тому, що кожен православний носить на собі натільний хрестик, який є наочним символом віри, "знаменням духовного безсмертя" (за словами авви Ісаї) і найбільшої християнською святинею, освячує нас. Шанування його часто виражається в багатстві та розмаїтті прикраси. Але хрест - це не медальйон, і не талісман, і не дорогоцінна прикраса, право носити його поверх одягу довгий час мали тільки єпископи, а в наш час і священики. Тому всі християни повинні носити натільний хрестик на тілі, під одягом, не соромлячись його, але й не виставляючи напоказ. Слід також зауважити, що натільний хрестик повинен бути обов'язково освячений в православному храмі.
У той же час, якщо ви бачите в храмі людину, вигляд якої не є належним чином, не слід звертатися до нього зі словами обвинувачення або зарозумілого повчання, адже так ми можемо збентежити людину, яка, можливо, тільки починає своє життя в Церкві Христовій і просто не встигла дізнатися про те, який зовнішній вигляд личить християнину. В цьому випадку, потрібно тактовно, доброзичливо, а головне, зі смиренням пояснити їй, що в такому вигляді церкву відвідувати не слід; причому краще зробити це тихо і наодинці, не привертаючи уваги оточуючих. Не треба забувати і слів апостола Павла: " Жiнки вашi у церквах нехай мовчать, бо не дозволено їм говорити, а коритися, як i закон говорить. " (1 Кор.,14/ 34), це звернені до всіх порушницям порядку під час богослужіння.
Увійшовши в храм, треба перехреститися, молячись: "Боже, очисти мене грішного і помилуй мене", "Боже, буди милостивий до мене грішного", "Пресвята Богородице, моли Бога за мене, грішного", "Всі Святі, моліть Бога про мене грішного ". Якщо з якихось дуже важливих причин ви запізнилися, проходити потрібно обережно, щоб не перешкодити молитві інших.
Слід пам'ятати, що в певні моменти служби (коли ми підходимо до помазання, або йдемо причащатися на Літургії) наші руки повинні бути вільні.
Існує також правило, за яким в храмі під час служби чоловіки стоять з правого боку, а жінки - з лівої, дотримується і черговість в підході до хреста, до причастя - спочатку діти, потім чоловіки, а після - жінки.
Під час богослужіння не слід озиратися по сторонах, розглядати оточуючих або звертатися до них із запитаннями, прикладатися до ікон, набирати Святу воду. Щоб не заважати оточуючим, все це краще зробити до або після служби.
Сидіти в храмі дозволено тільки хворим, при крайній втомі або в літньому віці, при цьому в найважливіші моменти богослужіння необхідно стояти.
Під час богослужіння без крайньої потреби не можна виходити з храму. Адже з церкви нас жене ніхто інший, як сатана і відхід зі служби до її закінчення без будь-якої причини - гріх, який може звести нанівець відвідування храму.
Виходячи після закінчення служби, слід також перехреститися і вклонитися, як і при вході.
Треба пам'ятати, що обов'язком кожної матері є привчання дитини до відвідування храму з самого раннього віку. Тут не варто занадто соромитися безпосередності поведінки дітей під час служби. Якщо дитина занадто голосно заплакала, її слід на деякий час вивести з церкви. Діти до семи років можуть причащатися без сповіді під час кожної Літургії. Немовлят до Чаші слід підносити на правій руці - так священику буде зручніше його причастити. Якщо дітям неохоче відвідувати храм – найчастіше це результат духовних проблем батьків, негараздів у сім'ї, які сильно впливають і на сприйнятливу дитячу душу.
Взагалі ж в правилах поведінки в храмі немає нічого складного, всі вони прості і легко засвоюються буквально за кілька перших відвідин, тим більше що в церкві завжди знайдуться чуйні люди, готові відповісти на всі ваші запитання до або після служби.