Проповіді та питання віри
Re: Проповіді та питання віри
За Україну заступилась Греція і вступила в боротьбу з монстром.
Греція звинуватила Кремль у втручанні в свої справи: гора Афон перетворилася на "притулок шпигунів"
Греція публічно звинуватила Росію в спробі підкупу своїх державних службовців та втручанні в власні внутрішні справи.
Про це з посиланням на The Guardian повідомляє Новое время.
В такий спосіб у п'ятницю, 10 серпня 2018 року, міністр закордонних справ Греції Нікос Кодзіас прокоментував видворення з РФ двох грецьких дипломатів.
Зокрема, він назвав дії Росії "спірними й такими, що вимагають аналогічної відповіді". За його словами, Росія не назвала доказів провини грецьких дипломатів на відміну від грецької сторони, яка їх висунула.
«Ми не погрожуємо і не сприймаємо загроз. Боїмося тільки Бога », - Вселенський Патріарх
Саме так сказав Вселенський Патріарх Варфоломій на зустрічі з Московським у відповідь на погрози «розколом всього Православ'я»
«Ми не погрожуємо і не сприймаємо загроз», - зазначив Вселенський Патріарх.
«У нас немає грошей, немає армії, немає сили, але ми боїмося тільки Бога», - додав він.
Московський Патріарх наполягав на тому, що Україна знаходиться в його юрисдикції і все повинно залишатися, як до сих пір. Однак відомо, що Патріарх Варфоломій в промові 1 вересня на СІНАКС публічно заперечував, що юрисдикція над Київською митрополією передавалася канонічним шляхом. Так само підкреслювалося, що Москва нічого не зробила для вирішення проблем в Україні і ситуація не може залишатися такою, як до сих пір. Отже, Вселенський Патріарх бере на себе місію вирішити питання розколу в Україні.
Впав, упав Вавилон, місто велике, тому що він шаленим вином розпусти своєї напоїв усі народи. (Одкровення 14/8)
Коли ми будемо знайомитись історією Італії чи Риму, то тут в нас не виникнуть запитання як називалися народи які засиляли цю територію в якісь періоди її буття, і навіть в часи її імперії. Тобто греки не претендують на територію Італії, хоч вони колись входили в склад імперії, або коли ми говоримо про історію Італії нам і в голову не прийде розділяти історію Риму від історії Італії.
Про що говорили два предстоятеля Вселенського Патріархату та Російської Православної Церкви?
Вселенський Патріарх: Українці не відчувають себе комфортно під владою Росії і бажають бути абсолютно вільними в релігійному і політичному рівні і тому попросили Церкву - Матір допомогти їм. Церква - Матір вважає їх запит законним і буде слідувати ту політику яка була визначена в останній сесії Священного Синоду.
(...) Крім колишнього президента Януковича, якого я зустрів 10 років тому, всі інші приїхали попросили і молили Вселенського Патріархату про надання автокефалії. В останні роки не тільки президент Порошенко але і парламент країни прийняли відповідні рішення ...
Московський патріарх: Святіший, все ті, яких згадали, є однією і тією ж політичною силою.
Вселенський патріарх: Але вони ж є представниками українського народу.
Московський патріарх: Вони не є представниками народу. Захопили владу в результаті державного перевороту під час повстання "Мейдан". Вони хочуть автокефалію з метою зміцнення свої влади, яку захопили незаконно. Народ буде їх скидати і виганяти з влади, тому прагнуть і хочуть автокефалію для того щоб утриматися при владі з підтримкою авторитету Вселенського Патріархату.
Вселенський патріарх: Надання Автокефалії Української Православної Церкви це право Матері Церкви.
Московський патріарх: Надання Автокефалії Української Церкви це питання не тільки Константинопольської Церкви але і всіх православних і, отже і нашої православної церкви.
Тоді Вселенський патріарх нагадав Московському патріарху що він сам а також митрополит Іларіон не можуть відвідати Україну і що священнослужителі не згадують його під час святого богослужіння. "Хіба ви вважаєте що це не є проблемою? Чи не це переконливий доказ того що вас не зустрічають доброзичливо? ", Запитав Вселенський патріарх.
"Ви пов'язуєте ці питання, Святіший, зі ставленням українського народу до мене або з відношенням до нинішньої політичної влади? Думаю що це дві різні речі. Сьогодні політична сила, яка представляє лише 8% населення це проти мене, але народ України своїми молитвами мене підтримує "відповів Московський патріарх Вселенському і продовжував" Про ось вони а не політики це церква ".
Читати все:
https://orthodoxia.info/news/%d1%8d%d0% ... %bb%d0%b0/
Re: Проповіді та питання віри
РПЦ розірвала всі відносини з Константинопольською Церквою через Україну
15 жовтня 2018 року в Мінську за участю глави УПЦ (МП) відбулося засідання Синоду Руської Православної Церкви, на якому прийнято рішення про повний розрив відносин з Вселенським Патріархатом. Напередодні, 12 жовтня, президент Росії Володимир Путін провів оперативну нараду з постійними членами Ради Безпеки РФ, на якому порушив питання про конфлікт з Константинополем, повідомляє "Релігія в Україні"."Відтепер і надалі до відмови Константинопольського Патріархату від прийнятих ним антиканонічних рішень для всіх священнослужителів Руської Православної Церкви неможливо співслужіння з кліриками Константинопольської Церкви, а для мирян - участь в таїнствах, що здійснюються в її храмах. Перехід архієреїв або кліриків з канонічної Церкви до розкольників або вступ з останніми в євхаристійне спілкування є канонічним злочином і тягне за собою відповідні заборони ", - йдеться в заяві Синоду РПЦ, який закликав інші Церкви "до належної оцінки вищезазначених антиканонічних діянь Константинопольського Патріархату і спільного пошуку шляхів виходу з важкої кризи, що роздирає тіло Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви".
Коментуючи рішення Синоду РПЦ, прес-секретар патріарха Московського Кирила священик Олександр Волков заявив, що віруючі Руської Церкви тепер не зможуть молитися і причащатися в храмах на горі Афон у Греції, так як "Афон є канонічною територією Константинопольського патріархату з усіма наслідками, що випливають звідси наслідками".
Він пояснив, що розрив відносин між Московським і Константинопольським Патріархатами для "вірних нашої Церкви означає, що відтепер і надалі до зміни позиції Константинополя і, відповідно, перегляду своєї позиції Російською Церквою, вони не зможуть брати участь в богослужіннях, причащатися, молитися в храмах Константинопольського патріархату , брати участь в інших таїнствах ".
Якщо віруючі не будуть слідувати рішенням синоду, їм належить покаятися про це на сповіді, попередив Якимчук. «За відмову слідувати такого роду заборон для духовенства передбачені покарання - погрози, а для мирян - покаяння на сповіді в непослуху церкви», - сказав він.
15 жовтня 2018 року в Мінську за участю глави УПЦ (МП) відбулося засідання Синоду Руської Православної Церкви, на якому прийнято рішення про повний розрив відносин з Вселенським Патріархатом. Напередодні, 12 жовтня, президент Росії Володимир Путін провів оперативну нараду з постійними членами Ради Безпеки РФ, на якому порушив питання про конфлікт з Константинополем, повідомляє "Релігія в Україні"."Відтепер і надалі до відмови Константинопольського Патріархату від прийнятих ним антиканонічних рішень для всіх священнослужителів Руської Православної Церкви неможливо співслужіння з кліриками Константинопольської Церкви, а для мирян - участь в таїнствах, що здійснюються в її храмах. Перехід архієреїв або кліриків з канонічної Церкви до розкольників або вступ з останніми в євхаристійне спілкування є канонічним злочином і тягне за собою відповідні заборони ", - йдеться в заяві Синоду РПЦ, який закликав інші Церкви "до належної оцінки вищезазначених антиканонічних діянь Константинопольського Патріархату і спільного пошуку шляхів виходу з важкої кризи, що роздирає тіло Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви".
Коментуючи рішення Синоду РПЦ, прес-секретар патріарха Московського Кирила священик Олександр Волков заявив, що віруючі Руської Церкви тепер не зможуть молитися і причащатися в храмах на горі Афон у Греції, так як "Афон є канонічною територією Константинопольського патріархату з усіма наслідками, що випливають звідси наслідками".
Він пояснив, що розрив відносин між Московським і Константинопольським Патріархатами для "вірних нашої Церкви означає, що відтепер і надалі до зміни позиції Константинополя і, відповідно, перегляду своєї позиції Російською Церквою, вони не зможуть брати участь в богослужіннях, причащатися, молитися в храмах Константинопольського патріархату , брати участь в інших таїнствах ".
Якщо віруючі не будуть слідувати рішенням синоду, їм належить покаятися про це на сповіді, попередив Якимчук. «За відмову слідувати такого роду заборон для духовенства передбачені покарання - погрози, а для мирян - покаяння на сповіді в непослуху церкви», - сказав він.
Re: Проповіді та питання віри
Коментуючи рішення Синоду РПЦ, прес-секретар патріарха Московського Кирила священик Олександр Волков заявив, що віруючі Руської Церкви тепер не зможуть молитися і причащатися в храмах на горі Афон у Греції, так як "Афон є канонічною територією Константинопольського патріархату з усіма наслідками, що випливають звідси наслідками".
Якщо РПЦ покидає територію Афону в Греції, тому що це канонічна територія Константинопольського патріархату, то вони повинні і покинути територію України бо це канонічна територія Константинопольського патріархату, Почаїв і Київську Лавру.
Якщо РПЦ покидає територію Афону в Греції, тому що це канонічна територія Константинопольського патріархату, то вони повинні і покинути територію України бо це канонічна територія Константинопольського патріархату, Почаїв і Київську Лавру.
Re: Проповіді та питання віри
Росіяни хотіли отруїти патріарха Варфоломія, але мало не угробили Кирила Росіяни хотіли отруїти патріарха Варфоломія, але мало не угробили Кирила Опубліковано відео, як представники Вселенського Патріархату на зустрічі 31 серпня у Фанарі відмовилися від напоїв, які роздавав співробітник Федеральної служби охорони. Про це повідомляється на сторінці Української Помісної Православної Церкви.
Як повідомляється, один із співробітників охорони глави РПЦ Кирила став пропонувати гостям напої, спочатку він підніс піднос до російського патріарха. Коли глава РПЦ потягнувся за келихом, інший співробітник ФСО досить грубо перевів руку Кирила до іншого бокалу, щоб предстоятелю РПЦ не дістався напій, призначений для когось іншого. В результаті московський гість взяв інший келих, а патріарх Варфоломій від запропонованого частування і зовсім відмовився. Його приклад наслідували й інші представники Вселенського патріархату. © Детальніше читайте на ASN: http://asn.in.ua/ua/news/news/176655-ro ... eja-n.html
Як повідомляється, один із співробітників охорони глави РПЦ Кирила став пропонувати гостям напої, спочатку він підніс піднос до російського патріарха. Коли глава РПЦ потягнувся за келихом, інший співробітник ФСО досить грубо перевів руку Кирила до іншого бокалу, щоб предстоятелю РПЦ не дістався напій, призначений для когось іншого. В результаті московський гість взяв інший келих, а патріарх Варфоломій від запропонованого частування і зовсім відмовився. Його приклад наслідували й інші представники Вселенського патріархату. © Детальніше читайте на ASN: http://asn.in.ua/ua/news/news/176655-ro ... eja-n.htmlRe: Проповіді та питання віри
Ще стане правда на землі,
Шевченко, ще слово скаже,
Бог проявить милості свої,
І неправда в могилу ляже.
Ще стане правда на землі,
Ще Дніпро нам всміхнеться,
І Слово Боже на крилі,
З Царства Божого поллється.
Шевченко, ще слово скаже,
Бог проявить милості свої,
І неправда в могилу ляже.
Ще стане правда на землі,
Ще Дніпро нам всміхнеться,
І Слово Боже на крилі,
З Царства Божого поллється.
Re: Проповіді та питання віри
Інтерв’ю «Православного Оглядача» з відомим українським істориком, джерелознавцем та археографом, доктором історичних наук, професором, заслуженим діячем науки і техніки України, і одночасно протоієреєм УПЦ КП та викладачем Київської православної богословської академії о. Юрієм Мициком.
Нещодавно ми відсвяткували 1025-ліття Хрещення Київської Русі. Критики християнства, зокрема деякі неоязичники стверджують, що християнська віра для українців є чужою, що вона зруйнувала самобутню українську культуру і нічого доброго не дала українцям? Тож, мовляв, таке святкувати непотрібно. Чи можна з ними погодитися бодай у чомусь?
Зараз доморощені неоязичники на кожному кроці б’ють себе в груди, запевняючиупа християни всіх і вся, що тільки вони патріоти України, а українські християни – ні. Заглянемо в історію. Хто боровся за волю й незалежність України в ХVІІ-ХVІІІ ст.? Козаки, гайдамаки в першу чергу, які були православними християнами. Про язичників і не чуть! Таких тоді й не було. А хто воював під прапорами УНР, ЗУНР, УПА? Православні і греко-католики! І знов язичників тут не стояло. То перш, ніж робити гучні заяви, треба хоч у шкільний підручник зазирнути!
- А як Ви оцінюєте нещодавні заяви Предстоятеля УГКЦ, що святкування Дня Володимирового Хрещення Русі на день пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира Київського – це «московська традиція», і що УГКЦ має іншу, «київську» традицію такого святкування? Наскільки історично обґрунтовані такі твердження?
- Дивно чути таке з уст Предстоятеля УГКЦ. Християнство було прийнято в масштабах держави при Володимирі Святому у 988 р. Точного дня цієї події на жаль невідомо. Тому логічно, що річниці цієї події святкуються в день пам’яті Володимира Святого. До чого тут Москва - незрозуміло.
- Ви все життя присвятили дослідженням історії козацтва. Якщо звернутися до козацької епохи, то з одного боку всі щось чули про козаків, а з іншого - вони для нас маловідомі. Наприклад, останнім часом в інтернеті все більше поширюються статті авторів-любителів про так званих козаків-«характерників», які нібито були чи то язичниками, чи то якимись чаклунами, окультистами, але вже точно не православними. Чи мають під собою історично-документальні підстави подібні твердження?
- На кожен роток не накинеш платок. Тим більше, коли існує інтернет, де, наприклад, пишеться про смерть Горбачова, про Гітлера в Антарктиді тощо. Ці статті авторів-любителів-казкарів ґрунтуються тільки на буйній фантазії. Для їхнього аналізу інколи потрібно, швидше, звертатись до лікарів-психіатрів, ніж до істориків. Оскільки я вже понад 40 років займаюсь козацтвом та історичними джерелами, які свідчать про нього, можу твердити, що на сьогодні немає жодних підстав писати про козаків-окультистів, козаків-язичників тощо. Я опрацював чимало джерел, документів, літописів XV – XVIII ст., інших джерел, і там навіть натяків не існує на таке явище, як «характерники». Це все з’явилося значно пізніше, з-під пера письменників-фольклористів.
Читаючи Тараса Шевченка і козацькі літописи, складається враження, що козаки воювали за християнську, себто за православну віру, чи то з ляхами та унією, чи то з бусурманами. Але комуністи, а тепер деякі "модерні" дослідники історії, твердять, що головною метою боротьби козацтва були суто соціально-економічні чинники, а не релігія. Чи справедлива така розбіжність?
- Національно-визвольна війна українського народу 1648-1658 р. була складним явищем, в якому релігійні, національні, економічні причини перепліталися між собою і виокремлювати якусь одну було б невірним. Але Хмельницький, об’їжджаючи військо перед битвою, завжди кидав клич: «За віру, молодці, за віру!». Це гасло об’єднувало всіх повстанців. До того ж треба пам'ятати, що на відміну від секулярно-атеїстичного сьогодення, тоді релігія була невід'ємною, причому важливою складовою тогочасного суспільства, його свідомості, культури і побуту. Тому релігійні суперечки, безперечно, відображалися і на тогочасних подіях, впливаючи й на характер визвольної боротьби.
Щодо комуністів, то з ними все ясно. В полоні безбожницьких і московських великодержавницьких ідей, вони проводили політику геноциду українців, тільки за 2 роки (з листопада 1917- 1919) фізично винищили 60% православного духовенства. Деякі сучасні дослідники й журналісти, особливо постмодерністського розливу, негативно оцінюють козацтво, тим самим солідаризуючись з російськими та польським українофобами. У той же час піднімають на щит катів українського народу, таких як Ярема Вишневецький чи Франциск Браницький. Прикро, що наприклад у білоцерківському історичному музеї, «цивілізаторам» Браницьким відведено цілу експозицію, але ні слова не говориться, що саме Франциск Браницький жорстоко придушував «Коліївщину» і наказав піддати мученичеській смерті Івана Гонту.
- Тож чи справедливо вважати, що релігійний чинник (тобто оборона православної віри), був одним з визначальних у національно-визвольній боротьбі українського козацтва та народу в XVII ст.?
- Ну так, я вже сказав. Релігійний фактор був одним з визначальних у національно-визвольній боротьбі українського народу.
- На Вашу думку, чому деякі історики УГКЦ намагаються піддати ревізії та переглянути історію українського козацтва,Козаки його роль і значення в національно-визвольній боротьбі українського народу? А дехто взагалі не тільки заперечує роль і значення козацтва в українській історії, але й вважає козаків бандитами й розбійниками, які спричинили в Україні до Руїни. Наскільки це історично виправдано?
- Солідних дослідників історії козацтва в УГКЦ я не бачу. Не вважати ж таким о. Блажейовського, котрий облив багнюкою й обкидав лайками не тільки козаків, але й київських князів, починаючи від Святослава та Володимира. Дісталося навіть Петлюрі! Справа в тому, що козаки послідовно виступали захисниками православної віри і одночасно найнепримиреннішими ворогами унії. Наприклад, всі гетьмани – правителі Гетьманщини, починаючи з Богдана Хмельницького виступали проти унії, всі гетьмани й кошові Війська Запорізького були православними. Єдиний начебто виняток – князь-католик Самійло Зборовський, який рятуючись від короля Стефана Баторія втік на Січ і був там гетьманом 1581 р. Хоча хто зна? Може він перед тим прийняв православ’я.
Цим історикам з УГКЦ важко погодитися з визначною роллю козацтва насамперед як авангардної сили в національно-визвольному русі, українському державотворенні. Греко-католики в Канаді розумніше ставляться до цього. Навіть в одному з греко-католицьких соборів Вінніпегу на вітражах намальовані козаки з Богданом Хмельницьким тощо. Щодо Руїни, то вона виникла насамперед внаслідок загарбницької політики Москви й Варшави, також Стамбулу і Бахчисараю. Про це навіть в шкільних підручниках говориться... Робити винуватцями Руїни козаків – свідомо фальсифікувати українську історію.
- Чи погоджуєтеся Ви з професором Іваном Огієнком, що Берестейська Унія розколола українців, призвела до громадянської війни?
- Як не крути, православні, значить і українці, були розколоті і цей розкол, на жаль, триває донині...
А яку роль у запровадженні Берестейської унії відігравав польський король Сигізмунд та польська окупаційна влада?
- Панівна верхівка Речі Посполитої не була у цьому відношенні монолітною. Але її більшість на чолі з Сигізмундом ІІІ і литовським канцлером Сапігою виступала за унію, і не тільки виступала, але й активно, а подекуди й насильницьки запроваджувала…
- На Вашу, як історика, думку, наскільки історично відповідним є твердження, що УГКЦ походить від Володимирового Хрещення Русі? Від якого ж року треба виводити початок УГКЦ – від 988 чи 1596 ?
- Це питання можна так вирішити. У 988 р. наші предки прийняли християнство. Тоді, звісно, ще не було остаточного поділу на православних і католиків (хоча певне протистояння між прихильниками латинського і східного обрядів було вже тоді, принаймні з 60-х рр. ІХ ст.). Християнство ми прийняли за східним обрядом від Візантії, від Константинопольського патріархату, до складу якого входила Київська митрополія з 988 по 1686 рр., і тому автоматично стали православними. Уніати можуть вести відлік історії як християни з 988 р. і як православні. Але вони не хочуть бути православними. Берестейська унія відбулася в 1596 р. і логічно від неї і слід починати історію УГКЦ.
Можна подивитися на це з іншої точки зору. Припустимо, хтось в Україні є лютеранином. То й має відлік історії своєї конфесії вести з 1517 р., а не твердити, що його традиція тягнеться з 988 р.
- У своїх працях Ви неодноразово акцентували увагу, що Київ у XVII ст. був властивим духовним центром УкраїнськоїСвятослав Шевчук Православної Церкви, православних українців та козацтва. Проте нещодавно в УГКЦ заявили про те, що вони «повернулися» до свого «історичного центру», тобто утверджується ідея Києва, як історичного центру унійної митрополії. Чи справді Київ був «духовним центром» унії та унійної митрополії? Так само, наскільки обґрунтованими можуть бути історичні претензії УГКЦ на Київський Свято-Софійський кафедральний собор? І чи справді кияни тоді були прихильні до унії?
- Місцем свого осідку уніатські митрополити переважно мали литовське Вільно. До Києва вони формально мали відношення не більше 56 років (1596-до 1648), але фактично до літа 1633 р., коли Петро Могила (вже як митрополит) в’їхав у Київ, урочисто зустрінутий киянами. Софійський собор з волі влади Речі Посполитої тоді належав уніатам (ним керував намісник Рутського – Станіслав Корсак, який втік з міста) і стояв порожнім та напівзруйнованим. Могила спокійно зайняв собор і провів Літургію, а пізніше взявся за реставрацію Софії. Тож про Київ, як центр унії говорити не доводиться. Потім унія була ліквідована козацтвом на всій території, яку контролювали повстанці Богдана Хмельницького, і яких підтримувала явна більшість населення України. Сьогодні в Києві – кафедральний собор УГКЦ. Але це сьогодення! Нав’язуватись до традиції, якої практично не існувало, навряд-чи добра ідея.
З іншого боку, православні українці дійсно завжди дивилися на Київ як на свій духовний, сакральний центр, вважали його своїм «другим Єрусалимом». Серед греко-католиків така традиція сакралізації Києва як духовного центру невідома. У них, принаймні дотепер, сакралізувався інший центр – Рим, чужий для України так само, як і Москва.
До речі, глава УГКЦ також нещодавно заявив про те, що на сході, «зокрема в Правобережній Україні, спостерігається, що "багато людей справді зберігають історичну пам’ять про приналежність до унійної Церкви". Тому він закликав науковців активніше відновлювати цю історичну пам’ять. Проте пам’ять буває різною… А яку пам’ять, на Вашу думку, зберігають про «унійну Церкву» на Правобережжі?
- Не знаю, звідки така впевненість. Мені здається, що віруючі керуються іншими мотивами, ніж спогадами про Берестейську унію. Завдання ж науковців полягає насамперед у встановленні історичної істини. А відновлювати, популяризувати - це більше завдання вже священиків УГКЦ. Пам'ять дійсно буває різною. Хтось на Правобережжі пригадує уніатський монастир в Каневі ХVІІ ст., хтось «Коліївщину», яку спричинило також і насильницьке нав’язування унії.
- А як Ви оцінюєте національно-визвольні рухи на Правобережжі – С.Палія, згодом М.Залізняка, І.Гонти? Чи правда, що ці народні повстання стояли саме на релігійному, антиунійному ґрунті? І чому центрами їхнього спалаху було саме Правобережжя? Чи не є це своєрідним проявом історичної пам’яті місцевого населення про присутність на Правобережжі «унійної Церкви»?
- Про це я вище сказав. Дійсно, згадані повстання стояли на релігійному ґрунті. В моїх книгах, наприклад «Умань козацька й гайдамацька», «Канів козацький», «Чигирин - козацька столиця» докладно про це говориться. Чому Правобережжя? Тому, що там зберігалося панування Речі Посполитої з її колоніальним гнітом, в т. ч. релігійним.
«Коліївщина» - це національно-визвольний рух українського народу. Маємо прояви і жорстокості коліїв. Але війна, та ще й у ХVІІ-ХVІІІ ст., не робилася в білих рукавичках. Можна згадати, як польські жовніри, придушуючи Національно-визвольну війну, живцем спалили двох православних священиків. Куди більша провина колонізаторів за таку відповідь народу. Досить прочитати один з томів «Архиву ЮЗР» (Ч.І.-Т.3.-К., 1864), він весь сповнений скаргами на переслідування православних католиками і певною мірою уніатами напередодні «Коліївщини».
Наведу уривок з листа до примаса Польщі Голембйовського: «Для зневаги православних на конях до церков в’їжджають, до образів у вівтарі стріляють, образи деруть, ламають хрести, священиків і людей у церквах на смерть вбивають, монахів і монахинь з монастирів виганяють, голими пускають, усе майно забирають, церкви нищать, вікна вибивають, крокви скидають, кажуть, що будуть церкви палити, образи, де намальований Христос на хресті, ногами топчуть, волочать їх вулицями, ножами ріжуть і колять та приказують: “Чому ж ти не мстишся за свою кривду, схизматицький Боже?”».
Ще, замість відповіді, хотів би навести цитату з листа від 2.ХІІ. 1903 р. видатного церковного діяча-митрополита УГКЦ Андрія Шептицького, адресованого митр. Антонію Храповицькому. Він тоді чесно писав: «Мы и на то не закрываем глаз, что Уния эта… сбилась потом из истинного пути, пошла на службу польской политике, и потеряла через это свою силу, свою идею. И так оставлена поляками, нетерпима русскими она стала позорищем миру, и упала собственною бессильностью… Начала же жить опять (Австрийская Уния), когда решительно отделилась от этой злосчастной политики, и возвратилась у чисто церковной идее». Ось чесна оцінка, на яку не кожен спроможний. Але лише така чесна оцінка минулого та чесне визнання помилок минулого спроможні як убезпечити від повторення цих помилок, так і привернути українцям духовну єдність.
- Нещодавно глава УГКЦ заявив, що постать і спадщина «святого» Йосафата Кунцевича може стати об’єднуючою у діалозі між греко-католиками та православними. На Вашу думку, чи може акцентування на постаті цього католицького «святого» сприяти порозумінню між греко-католиками і православними?
- Невже нікого іншого не знайшлося! Якраз постать Йосафата Кунцевича найменше підходить для цього! Його cилові методи боротьби з православними, закриття православних храмів у Вітебську викликали повстання і він загинув внаслідок цього. Підносячи смерть Йосафата, «забувають» сказати, що близько ста православних душ у Вітебську були засуджені за це на смерть.
- Цікаво дізнатися, наскільки історія козацтва та його боротьби за православну віру мали відношення до Львова та Галичини? Чи було воно рідним і традиційним для Галичини, чи може було штучно привнесене з Лівобережжя?
- Сагайдачний родом був з села Кульчинці під Самбором, Семен Височан - полковник Хмельницького – галичанин. У Грушевського цілий том «Жерел….» містить документи про Визвольну війну на Галичині. Коли починалось козацтво (ХV ст.), то ще й Лівобережжя по суті не було, за винятком Чернігівщини. Воно тільки заселялося при активній участі козацтва. А майбутні козаки тікали на Січ з Галичини, Волині, Київщини насамперед.
- Чи достатньо сьогодні в українському суспільстві приділяється уваги відродженню справжньої (не бутафорної) козацької культурно-духовної спадщини? У чому вона насправді полягає? І чи потрібно її взагалі відроджувати?
- Це дуже потрібна справа, але у нас ця спадщина відроджується надто слабко. Зараз в Україні десятки (!) всіляких козацтв. Є навіть і язичеське!? Але вони переважно займаються роздачею титулів, нагород, люблять марширувати з усіма регалями під час різних оказій, підносити келихи, ділити гроші якихось спонсорів, часом з «білокам’яної», часом виступають в ролі «тітушек», але дуже мало реальної роботи по відродженню справжніх традицій. І ще раз – ці традиції немислимі без православної християнської віри, оборонцями якої завжди себе вважало українське козацтво.
Розмовляв редактор сайту "Православний Оглядач" о. Андрій Толстой:
https://www.cerkva.info/publications/pr ... akhom-unii
Нещодавно ми відсвяткували 1025-ліття Хрещення Київської Русі. Критики християнства, зокрема деякі неоязичники стверджують, що християнська віра для українців є чужою, що вона зруйнувала самобутню українську культуру і нічого доброго не дала українцям? Тож, мовляв, таке святкувати непотрібно. Чи можна з ними погодитися бодай у чомусь?
Зараз доморощені неоязичники на кожному кроці б’ють себе в груди, запевняючиупа християни всіх і вся, що тільки вони патріоти України, а українські християни – ні. Заглянемо в історію. Хто боровся за волю й незалежність України в ХVІІ-ХVІІІ ст.? Козаки, гайдамаки в першу чергу, які були православними християнами. Про язичників і не чуть! Таких тоді й не було. А хто воював під прапорами УНР, ЗУНР, УПА? Православні і греко-католики! І знов язичників тут не стояло. То перш, ніж робити гучні заяви, треба хоч у шкільний підручник зазирнути!
- А як Ви оцінюєте нещодавні заяви Предстоятеля УГКЦ, що святкування Дня Володимирового Хрещення Русі на день пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира Київського – це «московська традиція», і що УГКЦ має іншу, «київську» традицію такого святкування? Наскільки історично обґрунтовані такі твердження?
- Дивно чути таке з уст Предстоятеля УГКЦ. Християнство було прийнято в масштабах держави при Володимирі Святому у 988 р. Точного дня цієї події на жаль невідомо. Тому логічно, що річниці цієї події святкуються в день пам’яті Володимира Святого. До чого тут Москва - незрозуміло.
- Ви все життя присвятили дослідженням історії козацтва. Якщо звернутися до козацької епохи, то з одного боку всі щось чули про козаків, а з іншого - вони для нас маловідомі. Наприклад, останнім часом в інтернеті все більше поширюються статті авторів-любителів про так званих козаків-«характерників», які нібито були чи то язичниками, чи то якимись чаклунами, окультистами, але вже точно не православними. Чи мають під собою історично-документальні підстави подібні твердження?
- На кожен роток не накинеш платок. Тим більше, коли існує інтернет, де, наприклад, пишеться про смерть Горбачова, про Гітлера в Антарктиді тощо. Ці статті авторів-любителів-казкарів ґрунтуються тільки на буйній фантазії. Для їхнього аналізу інколи потрібно, швидше, звертатись до лікарів-психіатрів, ніж до істориків. Оскільки я вже понад 40 років займаюсь козацтвом та історичними джерелами, які свідчать про нього, можу твердити, що на сьогодні немає жодних підстав писати про козаків-окультистів, козаків-язичників тощо. Я опрацював чимало джерел, документів, літописів XV – XVIII ст., інших джерел, і там навіть натяків не існує на таке явище, як «характерники». Це все з’явилося значно пізніше, з-під пера письменників-фольклористів.
Читаючи Тараса Шевченка і козацькі літописи, складається враження, що козаки воювали за християнську, себто за православну віру, чи то з ляхами та унією, чи то з бусурманами. Але комуністи, а тепер деякі "модерні" дослідники історії, твердять, що головною метою боротьби козацтва були суто соціально-економічні чинники, а не релігія. Чи справедлива така розбіжність?
- Національно-визвольна війна українського народу 1648-1658 р. була складним явищем, в якому релігійні, національні, економічні причини перепліталися між собою і виокремлювати якусь одну було б невірним. Але Хмельницький, об’їжджаючи військо перед битвою, завжди кидав клич: «За віру, молодці, за віру!». Це гасло об’єднувало всіх повстанців. До того ж треба пам'ятати, що на відміну від секулярно-атеїстичного сьогодення, тоді релігія була невід'ємною, причому важливою складовою тогочасного суспільства, його свідомості, культури і побуту. Тому релігійні суперечки, безперечно, відображалися і на тогочасних подіях, впливаючи й на характер визвольної боротьби.
Щодо комуністів, то з ними все ясно. В полоні безбожницьких і московських великодержавницьких ідей, вони проводили політику геноциду українців, тільки за 2 роки (з листопада 1917- 1919) фізично винищили 60% православного духовенства. Деякі сучасні дослідники й журналісти, особливо постмодерністського розливу, негативно оцінюють козацтво, тим самим солідаризуючись з російськими та польським українофобами. У той же час піднімають на щит катів українського народу, таких як Ярема Вишневецький чи Франциск Браницький. Прикро, що наприклад у білоцерківському історичному музеї, «цивілізаторам» Браницьким відведено цілу експозицію, але ні слова не говориться, що саме Франциск Браницький жорстоко придушував «Коліївщину» і наказав піддати мученичеській смерті Івана Гонту.
- Тож чи справедливо вважати, що релігійний чинник (тобто оборона православної віри), був одним з визначальних у національно-визвольній боротьбі українського козацтва та народу в XVII ст.?
- Ну так, я вже сказав. Релігійний фактор був одним з визначальних у національно-визвольній боротьбі українського народу.
- На Вашу думку, чому деякі історики УГКЦ намагаються піддати ревізії та переглянути історію українського козацтва,Козаки його роль і значення в національно-визвольній боротьбі українського народу? А дехто взагалі не тільки заперечує роль і значення козацтва в українській історії, але й вважає козаків бандитами й розбійниками, які спричинили в Україні до Руїни. Наскільки це історично виправдано?
- Солідних дослідників історії козацтва в УГКЦ я не бачу. Не вважати ж таким о. Блажейовського, котрий облив багнюкою й обкидав лайками не тільки козаків, але й київських князів, починаючи від Святослава та Володимира. Дісталося навіть Петлюрі! Справа в тому, що козаки послідовно виступали захисниками православної віри і одночасно найнепримиреннішими ворогами унії. Наприклад, всі гетьмани – правителі Гетьманщини, починаючи з Богдана Хмельницького виступали проти унії, всі гетьмани й кошові Війська Запорізького були православними. Єдиний начебто виняток – князь-католик Самійло Зборовський, який рятуючись від короля Стефана Баторія втік на Січ і був там гетьманом 1581 р. Хоча хто зна? Може він перед тим прийняв православ’я.
Цим історикам з УГКЦ важко погодитися з визначною роллю козацтва насамперед як авангардної сили в національно-визвольному русі, українському державотворенні. Греко-католики в Канаді розумніше ставляться до цього. Навіть в одному з греко-католицьких соборів Вінніпегу на вітражах намальовані козаки з Богданом Хмельницьким тощо. Щодо Руїни, то вона виникла насамперед внаслідок загарбницької політики Москви й Варшави, також Стамбулу і Бахчисараю. Про це навіть в шкільних підручниках говориться... Робити винуватцями Руїни козаків – свідомо фальсифікувати українську історію.
- Чи погоджуєтеся Ви з професором Іваном Огієнком, що Берестейська Унія розколола українців, призвела до громадянської війни?
- Як не крути, православні, значить і українці, були розколоті і цей розкол, на жаль, триває донині...
А яку роль у запровадженні Берестейської унії відігравав польський король Сигізмунд та польська окупаційна влада?
- Панівна верхівка Речі Посполитої не була у цьому відношенні монолітною. Але її більшість на чолі з Сигізмундом ІІІ і литовським канцлером Сапігою виступала за унію, і не тільки виступала, але й активно, а подекуди й насильницьки запроваджувала…
- На Вашу, як історика, думку, наскільки історично відповідним є твердження, що УГКЦ походить від Володимирового Хрещення Русі? Від якого ж року треба виводити початок УГКЦ – від 988 чи 1596 ?
- Це питання можна так вирішити. У 988 р. наші предки прийняли християнство. Тоді, звісно, ще не було остаточного поділу на православних і католиків (хоча певне протистояння між прихильниками латинського і східного обрядів було вже тоді, принаймні з 60-х рр. ІХ ст.). Християнство ми прийняли за східним обрядом від Візантії, від Константинопольського патріархату, до складу якого входила Київська митрополія з 988 по 1686 рр., і тому автоматично стали православними. Уніати можуть вести відлік історії як християни з 988 р. і як православні. Але вони не хочуть бути православними. Берестейська унія відбулася в 1596 р. і логічно від неї і слід починати історію УГКЦ.
Можна подивитися на це з іншої точки зору. Припустимо, хтось в Україні є лютеранином. То й має відлік історії своєї конфесії вести з 1517 р., а не твердити, що його традиція тягнеться з 988 р.
- У своїх працях Ви неодноразово акцентували увагу, що Київ у XVII ст. був властивим духовним центром УкраїнськоїСвятослав Шевчук Православної Церкви, православних українців та козацтва. Проте нещодавно в УГКЦ заявили про те, що вони «повернулися» до свого «історичного центру», тобто утверджується ідея Києва, як історичного центру унійної митрополії. Чи справді Київ був «духовним центром» унії та унійної митрополії? Так само, наскільки обґрунтованими можуть бути історичні претензії УГКЦ на Київський Свято-Софійський кафедральний собор? І чи справді кияни тоді були прихильні до унії?
- Місцем свого осідку уніатські митрополити переважно мали литовське Вільно. До Києва вони формально мали відношення не більше 56 років (1596-до 1648), але фактично до літа 1633 р., коли Петро Могила (вже як митрополит) в’їхав у Київ, урочисто зустрінутий киянами. Софійський собор з волі влади Речі Посполитої тоді належав уніатам (ним керував намісник Рутського – Станіслав Корсак, який втік з міста) і стояв порожнім та напівзруйнованим. Могила спокійно зайняв собор і провів Літургію, а пізніше взявся за реставрацію Софії. Тож про Київ, як центр унії говорити не доводиться. Потім унія була ліквідована козацтвом на всій території, яку контролювали повстанці Богдана Хмельницького, і яких підтримувала явна більшість населення України. Сьогодні в Києві – кафедральний собор УГКЦ. Але це сьогодення! Нав’язуватись до традиції, якої практично не існувало, навряд-чи добра ідея.
З іншого боку, православні українці дійсно завжди дивилися на Київ як на свій духовний, сакральний центр, вважали його своїм «другим Єрусалимом». Серед греко-католиків така традиція сакралізації Києва як духовного центру невідома. У них, принаймні дотепер, сакралізувався інший центр – Рим, чужий для України так само, як і Москва.
До речі, глава УГКЦ також нещодавно заявив про те, що на сході, «зокрема в Правобережній Україні, спостерігається, що "багато людей справді зберігають історичну пам’ять про приналежність до унійної Церкви". Тому він закликав науковців активніше відновлювати цю історичну пам’ять. Проте пам’ять буває різною… А яку пам’ять, на Вашу думку, зберігають про «унійну Церкву» на Правобережжі?
- Не знаю, звідки така впевненість. Мені здається, що віруючі керуються іншими мотивами, ніж спогадами про Берестейську унію. Завдання ж науковців полягає насамперед у встановленні історичної істини. А відновлювати, популяризувати - це більше завдання вже священиків УГКЦ. Пам'ять дійсно буває різною. Хтось на Правобережжі пригадує уніатський монастир в Каневі ХVІІ ст., хтось «Коліївщину», яку спричинило також і насильницьке нав’язування унії.
- А як Ви оцінюєте національно-визвольні рухи на Правобережжі – С.Палія, згодом М.Залізняка, І.Гонти? Чи правда, що ці народні повстання стояли саме на релігійному, антиунійному ґрунті? І чому центрами їхнього спалаху було саме Правобережжя? Чи не є це своєрідним проявом історичної пам’яті місцевого населення про присутність на Правобережжі «унійної Церкви»?
- Про це я вище сказав. Дійсно, згадані повстання стояли на релігійному ґрунті. В моїх книгах, наприклад «Умань козацька й гайдамацька», «Канів козацький», «Чигирин - козацька столиця» докладно про це говориться. Чому Правобережжя? Тому, що там зберігалося панування Речі Посполитої з її колоніальним гнітом, в т. ч. релігійним.
«Коліївщина» - це національно-визвольний рух українського народу. Маємо прояви і жорстокості коліїв. Але війна, та ще й у ХVІІ-ХVІІІ ст., не робилася в білих рукавичках. Можна згадати, як польські жовніри, придушуючи Національно-визвольну війну, живцем спалили двох православних священиків. Куди більша провина колонізаторів за таку відповідь народу. Досить прочитати один з томів «Архиву ЮЗР» (Ч.І.-Т.3.-К., 1864), він весь сповнений скаргами на переслідування православних католиками і певною мірою уніатами напередодні «Коліївщини».
Наведу уривок з листа до примаса Польщі Голембйовського: «Для зневаги православних на конях до церков в’їжджають, до образів у вівтарі стріляють, образи деруть, ламають хрести, священиків і людей у церквах на смерть вбивають, монахів і монахинь з монастирів виганяють, голими пускають, усе майно забирають, церкви нищать, вікна вибивають, крокви скидають, кажуть, що будуть церкви палити, образи, де намальований Христос на хресті, ногами топчуть, волочать їх вулицями, ножами ріжуть і колять та приказують: “Чому ж ти не мстишся за свою кривду, схизматицький Боже?”».
Ще, замість відповіді, хотів би навести цитату з листа від 2.ХІІ. 1903 р. видатного церковного діяча-митрополита УГКЦ Андрія Шептицького, адресованого митр. Антонію Храповицькому. Він тоді чесно писав: «Мы и на то не закрываем глаз, что Уния эта… сбилась потом из истинного пути, пошла на службу польской политике, и потеряла через это свою силу, свою идею. И так оставлена поляками, нетерпима русскими она стала позорищем миру, и упала собственною бессильностью… Начала же жить опять (Австрийская Уния), когда решительно отделилась от этой злосчастной политики, и возвратилась у чисто церковной идее». Ось чесна оцінка, на яку не кожен спроможний. Але лише така чесна оцінка минулого та чесне визнання помилок минулого спроможні як убезпечити від повторення цих помилок, так і привернути українцям духовну єдність.
- Нещодавно глава УГКЦ заявив, що постать і спадщина «святого» Йосафата Кунцевича може стати об’єднуючою у діалозі між греко-католиками та православними. На Вашу думку, чи може акцентування на постаті цього католицького «святого» сприяти порозумінню між греко-католиками і православними?
- Невже нікого іншого не знайшлося! Якраз постать Йосафата Кунцевича найменше підходить для цього! Його cилові методи боротьби з православними, закриття православних храмів у Вітебську викликали повстання і він загинув внаслідок цього. Підносячи смерть Йосафата, «забувають» сказати, що близько ста православних душ у Вітебську були засуджені за це на смерть.
- Цікаво дізнатися, наскільки історія козацтва та його боротьби за православну віру мали відношення до Львова та Галичини? Чи було воно рідним і традиційним для Галичини, чи може було штучно привнесене з Лівобережжя?
- Сагайдачний родом був з села Кульчинці під Самбором, Семен Височан - полковник Хмельницького – галичанин. У Грушевського цілий том «Жерел….» містить документи про Визвольну війну на Галичині. Коли починалось козацтво (ХV ст.), то ще й Лівобережжя по суті не було, за винятком Чернігівщини. Воно тільки заселялося при активній участі козацтва. А майбутні козаки тікали на Січ з Галичини, Волині, Київщини насамперед.
- Чи достатньо сьогодні в українському суспільстві приділяється уваги відродженню справжньої (не бутафорної) козацької культурно-духовної спадщини? У чому вона насправді полягає? І чи потрібно її взагалі відроджувати?
- Це дуже потрібна справа, але у нас ця спадщина відроджується надто слабко. Зараз в Україні десятки (!) всіляких козацтв. Є навіть і язичеське!? Але вони переважно займаються роздачею титулів, нагород, люблять марширувати з усіма регалями під час різних оказій, підносити келихи, ділити гроші якихось спонсорів, часом з «білокам’яної», часом виступають в ролі «тітушек», але дуже мало реальної роботи по відродженню справжніх традицій. І ще раз – ці традиції немислимі без православної християнської віри, оборонцями якої завжди себе вважало українське козацтво.
Розмовляв редактор сайту "Православний Оглядач" о. Андрій Толстой:
https://www.cerkva.info/publications/pr ... akhom-unii
Re: Проповіді та питання віри
Легко можна управляти людьми коли вони отримали неправдиві, перекручені історичні дані, це робила Москва і робить Рим. Тоді нам українцям доводиться жити чужим розумом і воювати між собою. Тому дуже важливі незалежні від Мокви і Риму погляди на нашу історію України, нашими істориками і духовними діячами. Не знаючи правди людина живе неправдою і позбавлена Духа Божого, таким чином суперечки і, війни в нас будуть продовжуватись, поки ми не об’єднаємо лівий і правий беріг, під спільними інтересами.
Скинувши брехливе ярмо неправди, ми зможемо вирішити всі інші духовні і матеріальні труднощі. А поки зло керує нашим розумом, в нас єдності і справедливості не буде.
Як важко людям пройти шлях реабілітації, після того, якщо вони довгий час вживали наркотики, чи алкоголь, чи були в якісь татолітарній духовній громаді під впливом Москви чи Риму, або інших духовних громад, розум неспосібний правильно оцінювати реальність. Так і Україні важко вийти з під контролю Москви без реабілітації, тому дехто не бажаючи волі лізе в інше ярмо, щоб продовжити рабське життя.
Мойсей водив людей 40 років свій народ, не тому, що заблукав, а тому, щоб вимер в них дух рабства. Поки дух раба в людях живе він буде лізти кудись, він ще не спосібний самостійно приймати рішення і жити як господар і власник своєї землі.
Скинувши брехливе ярмо неправди, ми зможемо вирішити всі інші духовні і матеріальні труднощі. А поки зло керує нашим розумом, в нас єдності і справедливості не буде.
Як важко людям пройти шлях реабілітації, після того, якщо вони довгий час вживали наркотики, чи алкоголь, чи були в якісь татолітарній духовній громаді під впливом Москви чи Риму, або інших духовних громад, розум неспосібний правильно оцінювати реальність. Так і Україні важко вийти з під контролю Москви без реабілітації, тому дехто не бажаючи волі лізе в інше ярмо, щоб продовжити рабське життя.
Мойсей водив людей 40 років свій народ, не тому, що заблукав, а тому, щоб вимер в них дух рабства. Поки дух раба в людях живе він буде лізти кудись, він ще не спосібний самостійно приймати рішення і жити як господар і власник своєї землі.