Наприкінці ХІХ ст. участь українських жінок у громадському і суспільному житті була незначною, в основному, через відсутність доступу до освіти. Навіть коло інтересів інтелігентки було обмежене трьома «K»: Kirche, Kind, Küche, що означало: церква, діти, кухня. Не зважаючи на це, свідомість галицької жінки була високою завдяки збереженим народним традиціям, прагненню підтримувати свого чоловіка у пориві до волі, бажанню відстояти своє ущемлене право на само ідентифікацію.

Це були передумови виникнення жіночої організації, яка об’єднала прогресивних галичанок у прагненні розвинути громадянську активність жінок, реалізувати їх потенціал творення для участі в суспільних подіях.

Важливою подією, що підготувала грунт для створення жіночої організації в нашому місті, було перше жіноче віче, проведене Наталією Кобринською 1 вересня 1891 р. в Стрию, на якому серед всого іншого було започатковано ідею створення дитячих садочків, ухвалено петицію про допущення жінок до навчання в університетах, про заснування жіночої гімназії, про започаткування випуску жіночої газети як засобу поширення освіти серед жінок.

Першим жіночим товариством Стрийщини стало «Товариство руських женщин», засноване у 1892 р. в Стрию, згодом було переіменоване у «Товариство українських жінок», а в 1932 р. отримало назву «Союз українок». Першою головою Товариства руських женщин була Осипа Нижанківська-Бобикевич, дружина о. Олекси Бобикевича і сестра Остапа Нижанківського.

У священицьких родинах того часу зростала національно свідома молодь – розумні і талановиті дівчата, які згодом і сформували кістяк жіночого руху. Згадуючи свої молоді роки, Осипа Бобикевич, розповідала про те, як займалася самоосвітою, як з братами Нижанківським співала українських пісень, вишивала їм сорочки, читала Шевченка, роздавала книжки сільським дівчатам. Згодом, будучи дружиною священика, вона наголошувала: «Жінки-українки повинні дорожити громадською працею своїх чоловіків, у всьому, що стосується національного відродження, їм допомагати».

Донька Бобикевичів Неоніла Селезінка, вчителька Рідної школи, згодом стала громадською діячкою, опікункою жіночого Пласту, організатором дитячих літніх таборів по селах Стрийщини для виховання національного українського духу в селах, де переважала польська традиція і школа.

В статуті «Товариства українських жінок» декларувались його основні напрямки діяльності: опіка над церковними громадами, захоронками, убогими, піклування про сиріт, організація українських вистав і імпрез.

Другою головою Союзу українок стала Ольга Бачинська, яка народилася 4 червня 1876 р. поблизу Бібрки. В Стрию проживала з 1897 р., працювала на керівній посаді в «Українбанку», заснувала ремісничий кооператив «Труд», кравецьку майстерню, стала членом дирекції «Маслосоюзу». У співпраці з однодумцями А. Палієм, А. Мудриком розбудовувала українську молочарську кооперацію. Організувала «Товариство опіки над Домашніми Помічницями» і була його головою до 1940 р.

На кошти від пожертв купила будинок для діяльності цього товариства, в якому могли проживати тимчасово безробітні дівчата і будинок «Захист» для сиріт. Ольга Бачинська приймала активну участь у діяльності товариств: «Робітниче», «Воля», «Рідна школа», «Пласт», «Сокіл», «Плай», співочого товариства «Боян», «Марійська дружина», «Церковне братство», музею «Верховина», Комітету допомоги політв’язням.

Особливої поваги заслуговує колекція вишивок (1000 екс.) Ольги Бачинської, яку вона зібрала з робіт , які виготовляли українські жінки в еміграції. Цю колекцію у 1935 р. О. Бачинська подарувала Національному музеєві у Львові. Вся діяльність Ольги Бачинської – це величезний матеріальний і духовний вклад у суспільно-громадську діяльність Стрийщини. Померла Ольга Бачинська у Стрию у 1951 р.

Другий розквіт Союзу українок відбувся у кінці тридцятих років ХХ ст. під час головування Марії Охримович-Веселовської, яка започаткувала консолідовану діяльність Союзу українок з Товариствами «Просвіта», «Сільський господар», організовувала в селах дитячі садки, які пропагувала Н. Кобринська, куховарські курси, гуртки по веденню домашнього господарства. Таким чином, Стрий був не лише колискою Маслосоюзу, життя музичного, політичного, але й дошкільного виховання.

Жіночий рух Стрийщини, що згуртував жінок, які всупереч безконечним труднощам і незгодам, подолали стереотипи та обмеження і стали на шлях боротьби за державу, пліч-о-пліч з чоловіками, зробив свій неоцінений вклад справу плекання нації.

Джерела:

Український архів. Видання «Стрийщина. Історично-мемуарний збірник у трьох томах». Наукове товариство ім. Т. Шевченка.

З. Ханас. Нариси з історії жіночого руху Стрийщини. Стрий. ДП «Видавничий дім «Укрпол». 2007