Стрийщина з юних літ була для поета милою стороною, яку він любив за «чудно-хорошу» природу, за «воздух – пахучий бальзам», за «темні ліси без кінця» (сьогодні Сколівський і Долинський район, а на поч. 20 ст. – адміністративна належність Стрийського повіту). Ця природа, за словами Івана Франка, додавала йому сил та енергії в щоденному житті, викликала в нього прагнення жити, творити і боротись.

У роки навчання в Дрогобицькій гімназії під час різдвяних свят і літніх канікул у 1874-1875 р.р. Іван Франко гостював у родині Шанковських у Дулібах. Петро Шанковський (1859 – 1944) – син священника Лева Шанковського, стрийського декана – товариш Франка по дрогобицькій гімназії. Хлопці дружили, були майже однолітками, близькими за сирітською долею і духом.

Ось що пише Іван Франко в одному з листів до Михайла Драгоманова: «Закінчивши сьомий клас у 1874 р. я перший раз пустився у дальню мандрівку під час літніх вакацій замість того, щоб їхати додому пасти худобу та збирати збіжжя і сіно. Я поїхав залізницею до Стрия, а звідти сільським трактом до Синьовідська на Побуж і Бубнище, Мізунь і Лолин. Ця маленька мандрівка дала мені пізнати трохи більше світу і людей». Тоді ж він мандрував мальовничими селами Синьовидне, Бубнище, Гірне, Любинці і в цих мандрівках збирав матеріали для своєї першої повісті.

Перебуваючи в Дулібах, написав повість «Петрії і Довбущуки», вірш «Коляда», присвячений Яну Тарновському – маркграфу, дідичу Голобутова, останньому нащадку голобутівської лінії польського магнатського роду, який осів у Стрийщині, Дрогобиччині і на Волині. Ян Тарновський служив ротмістром першого полку уланів у Відні, і був звільнений у запас після того, як убив на дуелі свого противника. Повернувся до дому у Голобутів, де в той час господарювала його мати Каролина. Після конфлікту з матір’ю Ян поселився у Дулібах у 1873 р. на постійно, де і зустрівся та потоваришував з Франком.

Парох Лев Шанковський вставав зраненька і служив святі літургії кожного дня в шостій годині ранку. Він був «старообрядцем» і не визнавав «тихих» Служб Божих, називаючи їх «латинською вигадкою». Він будив Франка і Тарновського для того, щоб йому співали до Служби Божої. Вони співали а отець Лев Шанковський за ними підтягав. Франко співав з пам’яті, а Тарновський – з молитвеника. У неділі і свята Іван Франко завжди стояв на крилосі і співав з дяками утрені і вечірні. Священик Лев Шанковський пропонував Іванові Франкові: «Будь у мене за дяка. Дам ти дяківку з городом, два морги поля, сто ренських на рік сріблом, а за хрестини, весілля і похорони збереш більше як доцент університету. Шлюб з файною дівчиною з Дуліб дам тобі задурно».

Влітку Франко з Тарновським ходили купатися до річки Стрий і перебували на березі до обіду, весь час дискутуючи на теми польсько-українських відносин і положення українського селянства. Коли заходила тема історична, то дискусія перетворювалась на монолог Франка, бо знання маркграфа з історії були, як казав Іван Франко “tabula rasa” – чистий стіл.

На соціальний і національний спосіб мислення польських аристократів Яна Тарновського, який жив тоді в Дулібах, та його сестру Гелену Гордонову маркграфиню, яка до кінця життя проживала в голобутівському палаці маркграфів Тарновських і похована на місцевому цвинтарі, Франко мав вплив, що призвело до «українізації» Яна Тарновського. Він став ходити у вишиванці, розмовляти українською мовою, відвідувати церкву, сповідатися і причащатися, а свої землі віддав селянам в оренду. Соціальне значення цього факту велике: на еміграції нема вихідців із Голобутова, Завадова, Нежухова – тут селяни жили відносно заможно, забезпечені землею маркграфами Тарновськими. Після смерті Гелени, Ян покинув Голобутів і більше ніколи вже сюди не повертався.

Гостюючи в Дулібах, Франко влаштовував голосне декламування в колі друзів українською, польською, німецькою мовами, слухав мадярські і циганські пісні, записував їх, вів дискусії на історичні теми. Мандри привели Франка і в Солуксело (Грабівці), де жили автентичні нащадки колишніх опришків. У 1876 р. І. Франко знову подорожує по Стрийщині разом з Михайлом Павликом і Володимиром Левицьким («Василем Лукичем»). Вони помандрували у Лолин поблизу Долини, де зупинились у місцевого пароха о. Михайла Рошкевича, в одну із доньок якого – Ольгу – Франко закохався.

У Стрию Іван Франко мав доброго друга Костя Горбаля – вчителя Стрийської гімназії, редактора журналів «Нива», «Русь», який дружив із письменником Юрієм Федьковичем. У нього була хороша бібліотека , частина якої згоріла в пожежі 1886 р. Кость Горбаль познайомив Франка з Олексою Бобикевичем, Остапом і Нестором Нижанківськими, Остапом Бобикевичем, Родиною Колессів з Ходович, актрисою Іванною Біберович з Фалиша.

У 1880-1882 р.р. Франко збирав на Стрийщині етнографічний матеріал для своєї повісті «Захар Беркут». У Стрию Іван Франко записував народні прислів’я і приказки (близько 150), які вийшли у збірнику «Галицько-руські народні приповідки» у Львові у 1901 – 1910 р.р. у друкарні Наукового товариства ім. Т. Шевченка.

Найбільше їх зібрав у Голобутові: «Крізь голки вухо би проліз», «Куцо скроїли та й куце вшили», у Добрівлянах: «Зимно як в псярні», у Завадові: «Не помастиш – не поїдеш», у Грабівці: «Бідний як липка». Цінність збірника полягає у тому, що 31 тисячу прислів’їв, приказок і приповідок західної частини України автор зберіг для нащадків, а також пояснення їх значення. Прислів’я і коломийки уміщав у свої збірки, а Філарет Колесса записував їх мелодії з співу Франка. Якби не Франко, сучасні фольклористи і не знали б яке багатство народної мудрості затерто історичними подіями та часом.

Згадка про село Лисятичі є у Франковій поемі «Мандрівка Русина з Бідою», написаній у 1893 р., в якій він відобразив своє бачення виборчого права, викрив зловживання під час проведення виборів, показав нелегке життя народу. Частковим прообразом Русина (українця) був сам поет.

Після закінчення першого курсу університету в 1876 р. Франко помандрував через Миртюки, Станків, Фалиш, Моршин дорогою в Рогатин, гостювавати до священика Йосипа Яворського. Під час селянського повстання в с. Москалівка Коломийського повіту, був заарештований Іван Франко як «пропагандист цього повстання». Тримісячне слідство не довело поетової причетності до повстання селян. Але, прагнучи якомога дошкульніше принизити і познущатись над поетом, суд постановив відіслати його «цюпасом» (етапом) до Нагуєвич. Подібне тоді чинили лише зі злодіями і вбивцями.

Через Стрий і Стрийщину пролягла важка й болісна дорога Франка в супроводі жандарма з Коломиї, 11-13 червня 1880 р. За розповіддю вчителя Стрийської середньої школи № 1 Андрія Лемця, колишній завгосп цієї школи Дурда, родом з Гірного, згадував перекази старших людей, що в Стрию помістили Івана Франка на ніч у цюпу при магістраті, поруч з якою тримали стайню для коней і бричок. Приміщення в глибині двору збереглося. З нагоди чергової річниці народження нашого світоча там варто б було встановити пам’ятну таблицю.

У Стрийській цюпі Франко написав вірш «Ти знов оживаєш, надіє»:

Ти знов оживаєш, надіє! Світліє душа, молодіє… І серце живіше б'є в груди… О серце! О воле! О люди! До мої тюрми пораненько Застукала воля легенько: "Встань, сину, вже день далі буде!.." О воле! О серце! О люде! О воленько-мати, єдина, Завчасно збудила ти сина, — Тягяр ще лежить ми на груди… О серце! О воле! О люди! Тягар той ми віддих спирає, А руки ланцюг ми тримає, — Тягар се людської осуди… О воле! О серце! О люди! Но воля лиш шепнула слово, І я підіймаюсь наново, — Проч пута й тяжкі пересуди! О воле! О серце! О люди! 12/VI. Стрий

У Стрию поет переночував, а вранці його погнали далі. І 13 червня він прибув у Дрогобич, звідки пішки до рідного села побитими кривавими ногами…

Польські судді мали намір помститися Франку за «соціяльне україншення графа Тарновського». На думку Болеслава Лімановського, майбутнього польського сенатора, Франко «ломив конституційні гарантії автрійских горожан» і просидів за це 8 місяців і 23 дні у слідчій тюрмі, а потім ще 6 тижнів згідно із засудом. Після арешту І. Франка, Львівський апеляційний суд доручив Стрийському окружному суду провести ревізію в будинку пароха Дуліб о. Лева Шанковського. Урядовці Стрийського суду вели себе брутально, розбивали шафи і столи, викидали їх вміст на підлогу. Почали слідство проти священика Шанковського за «поширення соціялістичної літератури» і поширення в Стрийській окрузі «соціалістичної контрабанди». Так стрийська «польонія» мстилася за маркграфа Тарновського і його «протипольські виступи».

Арешт і суд над І. Франком у 1878 р. не викликав серед його друзів на Стрийщині бойкоту і поета і далі радо приймали панотці: Андрій Пеленський з Лисятич, Лев Горалевич з Угерська, Михайло Татомир з Кавська, Остап Бобикевич і Костянтин Петрушевич з Стрия. Після того як о. Лев Шанковський отримав душпастирську посаду пароха Завадова, Голобутова, Нежухова, Франко часто приїжджав до нього у Завадів погостювати і згодом з дружиною Ольгою. У зв’язку з чим священик придбав для подружжя Франків будиночок для гостей у Голобутові у Павла Рогульського, батька полковника Івана Рогульського, командира першого полку Київських Січових Стрільців.

В Голобутові і Завадові вабила Франка чудова природа, риболовля і полювання на раків у річці Колодниця. Провідував Франко тут о. Остапа Нижанківського. Після смерті маркграфині Тарнавської Кароліни, в Голобутові з Франком постійно бачились Ян Тарновський і Гелена Гордон, якій Франко давав вказівки як записувати весільні пісні і обряди, в яких вона радо брала участь.

Іван Франко брав участь в урочистому відкритті Народного дому в Стрию 1 січня 1901 року. У березні 1912 р. в переповненому залі Народного дому Франко читав стриянам лекцію про гайдамаччину, відстоюючи історичний погляд на неї за Шевченком. А через рік на концерті у виконанні хору «Стрийський боян» звучали пісні на слова Франка, на ньому був присутній Іван Франко і прочитав «Пролог» до своєї поеми «Мойсей».

Стрияни завжди берегли пам'ять про світоча України. У 1926 р., з нагоди 10-річчя смерті поета, громадськість міста посадила Дуб Івана Франка на подвір’ї Української Бурси (теперішня вул.. гайдамацька). Згодом його іменем назвали вулицю, біля будинку вчителя відкрито бронзове погруддя , в Завадові встановлено пам’ятник, а також в самому Стрию, у композиції «Будителі».

У поемі «Мойсей» є слова : «Підеш ти у мандрівку століть з мого духа печаттю» - ці слова стосуються самого поета, а народ іде в цю мандрівку з печаттю великого духа Франкового.

Джерела:

Микола Бідочко «Пізнай своє минуле» Стрий «Щедрик» 2002

Український архів.Видання «Стрийщина. Історично-мемуарний збірник» у трьох томах. Наукове товариство ім. Т. Шевченка.

Стрийщина крізь призму століть. Праця науково-дослідної лабораторії археології Дрогобицького Державного університету ім. І. Франка