Загальна історія міста Стрий: від витоків до сучасності. Частина 1.
Автор: Олена Оленська Понеділок, 22 червня 2009
Попри те, що офіційно 1386 р. вважається датою заснування міста Стрия (а фактично – це дата приєднання міста до складу Польщі), важливими є дані, що свідчать про існування людських поселень на нашій території задовго до цієї дати.
Археологічні дослідження свідчать про те, що перші люди на території Стрийщини жили приблизно в епоху середньокам’яної доби 12 – 7 тис. років до н.е. У селі Лотатники під час розкопок виявлено два кургани часів 3 – 2 тис. р. до н. е. Цей археологічний період має назву "Культура шнурової кераміки" (або культура бойових сокир), у с. Касько знайдено рештки стоянки Бронзової доби (4 – 1 тис. р. до н.е.) і залишки поселення (житло, черепки, крем’яні ножі, скребачки, сокири, господарські ями), що проживало тут. У с. Зарічне знайдено скарб бронзових речей.
Біля Моршина було знайдено пам’ятки, що свідать про перебування поселенців палеоліту – крем'яні і кам'яні знаряддя поселенців Кам’яного віку – кам’яні клинки, сокири. Найдавнішу археологічну знахідку пори неоліту (10-3 тис. років до н.е.) виявлено біля с. Колодниця – круглий керамічний горщик з орнаментом. У селах Розгірче, Сихів, Станків, Колодниця також знайдені рештки ранніх поселень. У с. Верчани було знайдено золоту Римську монету І ст. н.е. Проведені археологічні дослідження в урочищі «Лани Долішні» (зараз вул. Січ. Стрільців) підтверджують існування людських поселень на цій території у другій половині ІІІ ст.н.е.
Внаслідок походу князя Володимира Великого, галицькі землі у 981 р. були включені до складу Київської держави. Під ударами монголо-татарів Київська Русь розпалася на окремі князівства, і перестала існувати як держава. Естафету київської державності підхопило Галицько-Волинське князівство, яке стало безпосереднім її спадкоємцем.
Галицько-Волинське князівство виникло не стільки внаслідок розпаду Київської Русі, скільки внаслідок місцевого розвитку, а пізніше — об'єднання двох князівств Галицького і Волинського. Галичину зпочатку заселяли племена дулібів, тиверців та білих хорватів, на сході вона межувала з Волинню.Обидва князівства мали вдале розташування, недосяжне для кочових нападників зі степу, їхні міста стояли на стратегічно важливих торгових шляхах із Заходу.
Крім того, у Галичині містилися великі родовища солі — товару, від якого залежала Русь. У 980—990 pp. Володимир Великий відвоював у поляків Галичину і Волинь і приєднав їх до своїх володінь.
Першими в Галичині правили Ростиславичі, нащадки онука Ярослава Мудрого. На Волині до влади прийшли Мстиславичі, що вели свій рід від Володимира Мономаха. В 1199 р. утворилося єдине Галицько-Волинське князівство.
Це була важлива подія: виникнення нового сильного політичного організму на заході на чолі з Романом Мстиславовичем, славу якому принесли успіхи в зовнішній політиці. Під його владу потрапили українські князівства: Київське, Переяславське, Галицьке та Волинське (всі крім Чернігівського). Після смерті князя Романа його син князь Данило у 1238 р. укріпив багато існуючих міст, а також заснував нові, в тому числі в 1256 р. Львів.
У нові міста Данило запросив ремісників та купців з Німеччини, Польщі, а також північно-східної Русі. Величезне Галицько-Волинське князівство ціною власної сторічної залежності від Золотої Орди в середині XIII ст. перекрило шлях монголо-татарської навали в глибину Європи. Монголо-татари, зруйнувавши Київ у 1241р. взяли штурмом Володимир-Волинський і Галич, а потім вдерлася на територію Польщі й Угорщини. Обороною Києва від монгольських нападників керував призначений Данилом Галицьким посадник, а сам Данило отримав корону від Папи Римського.
Могутність саме Галицько-Волинської держави сьогодні записують на рахунок усієї Київської Русі.
До 1386 року Стрийщина входила до складу князівського державного земельного фонду Галицько-Волинської держави. Результати археологічних досліджень на території Стрийщини вказують на те, що у VІІІ – ІХ ст. тут проживало високорозвинуте суспільство, яке мало задатки до державотворення, що підтверджується існуванням чисельних городищ, укріплень, ремісничих комплексів, а вже з початку ХІІ ст. на території Стрия проживало давньоруське населення.
Початок історії міста Стрия припадає на час правління славного князя Галицько-Волинського князівства Ярослава Осмомисла – «людини, що має вісім відчуттів», (був при владі 1153 – 1187р.р) – сина Володимирка Володаровича з роду Ростиславичів. Ярослав Осмомисл одержав від батька велику територію Галичини, поширив її, колонізуючи Дністер, володіння його доходили аж до Дунаю. Батько Ярославни, оспіваної у „Слові о полку Ігоревім". перетворив Галицьке князівство на одне із найпотужніших князівств того часу.
Місто Стрий мало велике економічне і оборонне значення, поскільки стояло поблизу Галицько-Угорського кордону. У Галицько-Волинських та Угорських літописах є свідчення про бої, що вело населення Стрийщини проти угорських військ у 1230 р.
На початку XIV ст. всі Галицько-Волинські землі об'єдналися під владою онука Данила Галицького князя Юрія. У 1349 році Волинь була захоплена Литовським Князівством, а Галичина – Польським Королівством, які були налаштовані на розширення своїх володінь. Галицько-Волинське князівство перестало існувати як єдине політичне ціле. Після приєднання до Польщі з Львівської, Перемишльської, Сяноцької, Галицької, Холмської земель було утворено Руське воєводство.
Стрийщина, а це 32 населені пункти, була тоді у складі Перемишльської землі. Галичина на більш ніж чотири століття підпала під владу Польщі.
Регулярні напади татар, які почались в 1430 р., відбувались щорічно протягом 200 років – свідчать літописи і хроніки. У 1523 р. татари дощенту спалили Стрий і місто отримало звільнення від податків на 8 років. У період 1590 – 1648 р.р. було здійснено понад 30 татарських нападів на Стрийщину.
Католицьку парафію у Стрию заснував польський король Казимир Великий ще до 1396 р. В XV ст. було збудовано храм Різдва Богородиці, який протягом багатосотлітньої історії зазнав і пожеж, і облог. Так, у 1604 р. страшна пожежа знищила півміста і костел. Відбудували святиню на пожертви парафіян у 1640-му році. Саме тоді до фасаду костелу прибудували вежу. 1722 рік - нова сваволя вогню, яка приносить собі у жертву вежу та дзвони, та зусиллями пароха Франциска Рогачевського храм було реставровано. У 1827 р. знову пожежа та інтер'єр костелу на цей раз не постраждав. Хоча найстрашніша пожежа була ще попереду. Сталася вона 17 квітня 1884 року. Костел перетворився в той день на згарище. І знову місцевий парох - Людвик Оллендер - відреставрував святиню в 1891 р.
На початку ХІХ ст. Стрий став осередком деканату, Стрийська парафія у 1885р. нараховувала 4500 вірних, обслуговувалась о. Владиславом Гумінським, на початку ХХ століття вірних було вже близько 12000.
У тому далекому минулому Стрий мав 5 церков, деякі з них були оборонними, була Маріїнська каплиця (XVII ст.), був тут храм Марії Магдалини, який у 1687р. перейшов під опіку францисканців, а рівно через сто років австрійська влада його закрила, майно передали до парафіяльної святині, а будівлю отримали греко-католики - замість двох церков, які були знесені перемишльськими єпископами. В місті є залишки зруйнованої синагоги. Був у місті дерев‘яний оборонний монастир францисканців, який монахи хотіли мурувати, однак наприкінці XVII ст. його зруйнувала повінь.
У XV ст. у Стрию вершини свого розвитку досягли ремісничі цехи. Ремісники (приватні і цехові) були членами організованої спільноти (цехів), яка мала свій статут, діяла згідно своїх приписів. Найбільшими цехами в місті були кушнірський, кравецький, ткацький, які займались виготовленням сукна, полотна, пошиттям одягу. Діяли ковальські слюсарські цехи, бо в околицях міста було чимало залізної руди. З історичних джерел відомо про існування в 1615 р. в Дашаві фабрики заліза, що називалась «Мужинкою».
В 1635 р. в місті функціонували цехи: гончарний, шевський, колодійний, постригальний, пекарський, солодовницький, бондарський, склярський, перекупок, золотників, лазерників. Продукція, що виготовлялась: котли, казани, знаряддя для воскобоєнь, броварень, посуд, дзвони, огорожі. Були в місті 2 млини, які мололи зерно, виготовляли крупи, дробили зерно на солод, мололи дубову кору для вичинки шкіри.
В члени цехів приймали ремісників із хорошою репутацією та умінням. Новоприйнятий майстер вносив до цехової скарбниці 10 золотих, пів грудки воску, давав обід з пивом для членів цеху. За якісну продукцію цехи отримували від короля привілеї. Керівником цеху міг бути обраний одни із цехових мастрів, у його обов’язки входило: дбати про порядок у цеху, запровадження цехового статуту, керування цеховою скарбничкою, встановлення ціни, влаштування цехових судів, затвердження суми плати за вступ у членство цеху, стеження за ціноутворенням, участь у виборах бургомістра, затвердження міських розпоряджень і ухвал.
Староста міста не втручався в цехові справи, а лише мав повноваження усувати прояви зловживання цеховою владою. Староста назначався королем. Старости були визначними особистостями польської Корони, серед них слід відмітіти коронних хорунжих Кшиштофа Конєцпольського, Івана Собеського, який ставши старостою в Стрию в 1660 р. почав будівництво мисливського замку в Підгірцях, де заклав гарнізонну станцію для охорони торговельного шляху Львів-Будапешт. З цим замком пов’язана історія кохання козака й князівни Яблонської, яка закінчилась тим, що князь зарубав молодого козака, довідавшись про зраду дружини. А пані Яблонська покинула князя і пішла жити у монастир.
В основному населення Стрия в XVІ – XVІІ ст. займалось ремеслом. Інша частина міщан працювала в торгівлі, служила в магістраті, в магнатських дворах і в замку. Одержавши королівські привілеї, міщани отримали право ловити рибу в ріках Стрий, Опір, рубати дерева в лісах, продавати вино і пиво у бочках, відкривати склади з готовою продукцією. За королівським дозволом 1563 р. у Стрию почали проводитись три ярмарки на рік, які тривали по два тижні, були приурочені до свят і проходили за містом на «Федорівці». На торги з’їжджались купці з Польщі, Угорщини, Словаччини.
Як і кожне тогочасне місто, Стрий був своєрідною фортецею – оборонним укріпленням. То була актуальна вимога того часу. На місці, де сьогодні розкинулась автозаправка ОККО на вул. Болехівській і стадіон «Юність» стояв Стрийський замок. Це була справжня фортеця, недоступна на протязі 300 років для кочових орд і татарських військ.
Перша письмова згадка про Стрий 1386 року пов’язана, власне, з Стрийським замком, територія якого мала форму неправильного п’ятикутника. Місто захищали три вали, а Заплатин (передмістя) – насип. Стрийський замок був грандіозною будівлею з 61-ї кімнати, трьох кухонь, пекарні і приміщення для міської скарбниці. На замковому подвір’ї було дві стайні для 200-т коней, лазня, броварня, комори з продовольством та обладунками для війська. Замок був оточений муром (завширшки чотири метри), який мав чотири вежі з вузькими бійницями та дві брами. Через рови, наповнені водою, були покладені підвісні мости. Згодом у 1638 р. було заведено став і збудовано млин.
Замковий гарнізон у мирний час мав 70-100 драгунів кінноти, декілька гарматників, писарів, ворітників та 29 осіб обслуговуючого персоналу. В 1648 р. в час визвольної війни Хмельницького замок охороняло 200 вершників і 100 чол. піхоти. В ньому переховувались польські шляхтичі з майном і худобою. В замку була резиденція старости і підстарости. В кінці XVII ст. замок був зруйнований грабіжниками. Місту не вистачило коштів, щоб привести його в попередній стан, підкріпити вали, поправити оборонні вежі. В 1786 р. замок викупив у міських властей литовський магнат Михайло Велогорський, переробивши на власний палац.
Перша світова війна вщент розвалила частково розорений, частково уцілілий палац.
Другою головною частиною міста був ринок – місце поселення найбагатших міщан. В центрі міста стояла ратуша, де засідала міська рада і суд. По протилежних боках площі українська громада будувала церкви, а польська – костьоли. Стрияни дотримувались традиційних норм моралі і поведінки. Порушників громадського порядку карали штрафами. Немало кривд стрияни зазнавали від старостів, ревізорів і королівських комісарів. З населення збирали великі податки, які витрачались на проведення ревізій, обідів королівським комісарам, на гостювання або супровід за кордон польських та іноземних послів. З кожним роком росли податки і натуральні повинності, які платили ремісники, виробники меду, пива, вина, горілки, борошна, виконували повинності у вигляді варти, охорони, транспортування товарів, які везлися на продаж з Стрия до Польщі.
Крім того міщани і селяни віддавали феодалові пайку, а церкві десятину: зерно, свійську птицю, яйця, гриби, мед, груші, яблука, горіхи, ін. На потреби армії збирали поборовий податок, а в 1692 р. був запроваджений подимний (з кожної хати) грошовий збір.
Околиці Стрия вирізнялись густими лісами і просторими пасовищами, але обжитих земель було мало. Місто оточували Лани Горішні і Долішні, Підзамче, Війтівство та Шумлявщина, Марцинівка, Заплатин, Шваби, Басівка, Береги і Діброва. У 1692 р., в Стрию було 292 будинки, в яких проживало приблизно 1500 мешканців. В XVІ ст. на 7 км кв. припадало 3,2 села. Селяни займались розведенням великої рогатої худоби, свиней.
Найбагатшими тоді були Нижня Стинава, Верхнє Синьовидне, однак їх мешканці платили величезні податки. У Стрийському повіті у першій половині XVI ст. жило 25000 населення, 98% якого становили українці і лише 500 чоловік були поляки і німці. В середині XVIІ ст. в Стрию існувало чотири українські православні братства, які стали джерелом розповсюдження українських друкованих і рукописних книг. що мали свої школи і займались розповсюдженням книг рукописних і друкованих.
Ці братствавели боротьбу проти єзуїтського спольщення населення і стали основним джерелом поширення освіти серед народних мас. З цією метою в місті була створена майстерня по переписуванню книг, якими забезпечували учнів братських шкіл і розповсюджували серед населення. Стрий був одним із найпотужніших осередків галицького книгописання. До нашого часу збереглося декілька примірників рукописних книг, виготовлених у Стрию: Євангеліє (1594 р. переписав Іван Березич), Євангеліє кінця XVI ст. майстерні Василя Богоносика, Євангелія Мінеї, Ірмолої Юрія Мільського.
Зараз ці шедеври зберігаються у музеях України та за кордном. Василіянський монастир виник як монастирська парафіяльна церква у полі над р. Стрий приблизно у 1650 р. Визначною є особистість о. Августина Тарногродського, із діяльністю якого пов’язано започаткування богословських студій для світського духовенства, які проводились в період 1739 – 1742 при Василіянському монастирі у Стрию.
Після служіння у Добромильскому монастирі ігуменом, він став управителем Стрийської резиденції, одночасно будучи намісником Стрийського деканату. У 1743 р. на Дубнівській капітулі було прийняття рішення, згідно з яким Стрийський Василіянський осередок було скасовано – як такий, що не мав достатньої фундації для свого існування. Учителями братських шкіл були: Іван Беревич, Василь Богоносик, Симон, а також мандрівні учителі з різних міст Галичини, Поділля, Наддніпрянщини: Федір Вишнянський, Дем’ян Бабиченко, Кость Бекишевич. Жив у Стрию відомий митрополит із Сучави Досифей, що писав і перекладав твори церковно-слов’янською мовою.
Кінець першої частини.
Джерела:
http://ukrainainkognita.org.ua
Микола Бідочко «Пізнай своє минуле» Стрий «Щедрик» 2002
Володимир Січинський. Чужинці про Україну. Львів. Слово. 1991
М. Грушевський «Ілюстрована історія України» Українське видання. 1913. Відтворене. Київ.1992
