Славетна Cтрийщина

Зенон Олексійович Дашак (1928 – 1993), музикант, видатний ректор Львівської державної консерваторії ім. Миколи Лисенка.

Народився 17 лип­ня 1928 року у Стрию, у сім’ї залізничника. У 1951 р. закінчив Львівську державну консерваторію ім. М. Лисенка, у 1954 р. аспірантуру Київської державної консерваторії ім. П. Чайковського, в якій згодом працював завідувачем кафедрою струнно-смичкових ін­струментів та проректором з навчальної і наукової роботи.

Тоді у Київській консерваторії працювали всес­вітньо відомі діячі культури – Б. Лятошинський, Л. Ревуцький, І. Паторжинський, Б. Гмиря, інші.

У Києві Зенон Дашак став провідним педагогом-альтистом, досвідченим адміністратором, громадським діячем, його заслужено вважають засновником української альтової школи.

Учні пана Дашака успішно працюють у музичних навчальних закладах і концертно-театральних установах в Україні та за її межами. Він є автором понад 40 праць із проб­лем музичного виконавства, близько 15 збірників педагогічного репертуару для скрипки й альта, збірок вправ і етюдів, низки обробок і перекладів для альта; написав “Українську сюїту” та “Варіації” для скрипки (альта) і фортепіано.

У 1965 р. Зенон Дашак був призначений на посаду ректора Львівської державної консерваторії ім. Миколи Лисенка. Наймолодший ректор (37 років) з усіх ВНЗ тодішнього Союзу з невичерпною енергією і працездатністю за­снував струнний квартет, до якого входив і сам. Упродовж багатьох років цей творчий колектив запрошували на гастролі різними містами СРСР і за кордон.

Як активний громадський діяч, Зенон Дашко очолював Львівське від­ділення товариства “Україна”, був членом президії Львівського фонду культури, Товариства української мови тощо.

Період ректорства професора З. Дашака припав на час жорсткої ідеологізації, боротьби компартійних і каральних органів проти української мови, історії, культури, окремих працівників. Але Львівська консерваторія, на відміну від інших навчальних закладів, завжди була справжнім українським “вишем”. Мало хто знав, якою мужністю, дипломатичністю, національною свідо­міс­тю потрібно було володіти, як ризикувати, щоб протистояти цьому свавіллю.

Достеменно відомо, що “ангели хоронителі” з відповідних установ приходили зі списками політично ненадійних осіб із вимогою звільнити їх з роботи. Це – В. Флис, Ж. Максимович, М. Антків, Д. Стернюк, М. Білинська, Г. Казаков, Р. Зо­рівчак, А. Кос-Анатольський, М. Крушельницька. Але ректор дотримувався своїх аргументів, що вони як фахівці – незамінні для консерваторії.

Це ж саме стосувалося і вступних іспитів, коли правлячі бонзи диктували кого приймати, а кому не слід навчатися, особливо членам родин репресованих. Щоб обмежити сторонній вплив, у 1980-х роках З.Дашак запровадив відкриті, публічні іспити з фаху для абітурієнтів.

Завдяки масштабній діяльності заслуженого діяча мистецтв України, професора Зенона Дашака, Львівська консерваторія стала одним із провідних вищих навчальних закладів. Професор З. Дашак був членом журі Всеукраїнських і Всесоюзних, численних міжнародних конкурсів – у Німеччині, Франції, Румунії, Росії, Грузії, Литві, де він співпрацював з Л. Ко­ганом, А. Хачатуряном, М. Растроповичем, Я. Александровим, Ю. Башметом, іншими.

Проте в перший рік незалежності України, скуштувавши гіркої чаші зради, лукавства, підлості, інтриганства, звинувачень, мовляв, є “червоним” ректором, Зенон Дашак не зміг змиритися з цим, не виправдовувався, нічого не доводив. Із почуттям гідності й виконаного обов’язку професор З. Дашак написав заяву про звільнення з посади ректора за власним бажанням.

Він був максималістом, імпульсивним, часто емоційно вибухав, але справедливість, людська порядність і доброзичливість завжди домінували, він завжди мав сміливість просити пробачення і вибачати.

За двадцять вісім років ректорської діяльності Зенон Дашак зробив багато для української музичної культури, для Львівської консерваторії і її працівників, які отримували почесні та вчені звання. Без імені цього вольового, сміливого, щирого велетня, історія українського музичного життя була б неповною і збіднілою.

Помер Зенон Олексійович 1993 р.

Джерела:

Володимир Заранський, професор ЛНМА ім. М. Лисенка - "Львівська газета"