Кожне село має свою історію. Cело Дуліби, що в Стрийському районі надзвичайно старе. Перша згадка зафіксована в судовому документі датованому 1463 р., але без сумніву, що його історія сягає значно глибше. Навколо назви села в різні часи точилися дискусії. Одна з думок про походження назви допускає, що на території сучасного села проживало плем’я "Дулібів".

Село Дуліби виникло в другій половині XV ст. за часів панування Польщі. Перша згадка про Дуліби була в 1463 р. – за судовими актами позовна Петра з Заплатина. В 1492 р. сталося розмежування між королівськими селами Дуліби і Гірне, що були підпорядковані стрийському старості.

Село брало початок від Мельницької дороги, що веде у напрямок до села Грабівці. По правій стороні села тече річка Стрий, по якій в давні часи сплавляли дерево з Карпат до міста Стрий і Жидачів. 1515 р. – згідно ревізії село Дуліби мало 26 ланів і священика, а в 1550 р. війт м. Стрия одержав від короля 100 га землі, куди ввійшли землі с. Дуліби.

В селі було два млини, побудовані в 1621 р., один належав панові і був збудований на р. Стрий, другий належав мешканцеві Дуліб Мельнику і був розташований між Дулібами і Грабівцями. Від нього йшла головна дорога до гостинця, котра збереглась по сьогоднішній день, звана Мельницькою. Цей Мельник був власником землі від Мельницької дороги до обійстя громадянина Саварина Федора, в цьому ж місці, де стояв млин, був рів до 1950 р., по якому текла вода до млина.

В селі було три корчми, які належали панові, і він здавав їх в оренду жидам. Перша найдавніша корчма була досить великою, в одній половині був розміщений шинок, де продавали горілку, вино, пиво і тютюн. В другій половині жила сім’я жида, яка займала дві кімнати. Перша корчма була на місці, де зараз побудований бар і магазин. Друга корчма знаходилась в городі Тивоновича Степана, біля корчми була і є зараз дорога. Третя корчма була менша, вона згоріла у 1938 р., а на цьому місці нащадок жидівський побудував муровану корчму, де зараз знаходиться магазин в горішньому кінці села.

За селом від Стрия був фільварок побудований селянами – кріпаками в 1615 р. Він займав всю площу від гостинця до Грабівської дороги. Будинки фільварку були там де зараз розташований "Вторчормет", а на землях, що належали панові, побудовані військові казарми, а також нафтобаза і мостобудівельний завод.

В теперішній час збереглись дві тополі, котрі посаджені в 1620 р. Свистуном з Дулібів і Матійцівим з Грабівців.

Після розпаду Польщі 1772 р. Галичина переходить до Австрії. Австрійський уряд в 1785 р. заселив німецьких колоністів по цілій Галичині. Також поселились німці і в с. Дуліби.

В цьому часі, тобто з 1450 р. по 1800 р. в селі не було школи, церковної грамоти вчились у дяка і священика кілька осіб, які пізніше виконували службу в церкві. Головою громади обирався війт, який був переважно з багатих родин, був він малограмотний або зовсім не знав грамоти. Важливі громадські справи погоджував священик, який жив в Дулібах.

Початкова школа була двохкласна. В 1855 році відкрито 3 і 4 класи з навчанням української і польської мови. З 3–го класу вивчали німецьку мову. Вчителем цієї школи був Романчук, син якого – Юліан Романчук (1842 – 1939) український політичний і громадський діяч, голова "Просвіти" (1896 – 1909), засновник і співробітник "Діла", посол до Віденського парламенту. Під час 1 –ї світової війни (1914 – 1918) голова Української культурної Ради у Відні (1904 – 1915), а також редактор збірного видання творів українських класиків. В 1842 р. батько Юліана перебрався в Дуліби зі Стрия. В Дулібах Юліан закінчив три класи народної школи, а до 4 –го батько віддав вчитись в Стрий. Дальші науки він продовжував у Львові і Станіславові.

В цей час до села належало 1450 моргів землі. Вже в 1869 р. в селі нараховується 152 двори загальною кількістю 1006 чоловік. За архівом на 1900 р. в селі Дуліби було 195 дворів в яких було 1308 чоловік, з них українців 1127 чоловік, поляків 39, жидів – 37, німців – 105.

В 1912 р. на старому місці побудована нова двоповерхова школа. Частково вона була зруйнована, під час військових дій 1915 р. Ця школа була відкрита на честь 100 – річчя з дня народження М. Шашкевича і названа його іменем. Під час 1910 – 1919 рр. приміщення для навчання всіх 4 –х класів орендували в громадян Олійника Івана, Баб’яка Андрія, Осташа Дмитра і в читальні "Просвіти".

Також до цієї школи ходили діти с. Грабівці, так як там не було своєї школи. Під час першої світової війни в 1915 р. школа була частково зруйнована і в ній неможливо було проводити заняття тому в 1915 – 1923 р. винаймали приміщення у Корчака Стефана, Герві Адама і половину корчми. В 1923 р. школу відремонтували і продовжували навчання. Директором школи був Захарин, пізніше Мельничук.

В селі була читальня "Просвіти" – заснована з 1906 р. Громада села купила дім для читальні. Сюди приходили газети і журнали, також багато було творів Шевченка, Франка і інших українських письменників. В 1915 р. під час війни читальня згоріла, в 1929 р. побудовано нову. Ця читальня була спалена поляками 13 вересня 1939 р.

{mospagebreak heading=Сторінка 1&title=Сторінка 2}

1914 р. – під час фронтових дій згоріла церква. Нову дерев’яну з цегляним підмурком збудовано в 1920 році на місці спаленої за старанням місцевого пароха о. Петра Шанковського. За проектом майстра Турпеняка з – під Делятина (церковний архів). Церква названа в честь святого великомученика Георгія і по благословенна в 1923 р. В середині мальована в стилі гуцульськім і різьблена також в гуцульськім стилі.

1925 р. – Австро – угорські війська звільняють нашу околицю від російських військ. І ось настав

1918 р. 1 листопада – розпад Австрії і створення ЗУНР. Українці беруть владу в свої руки. На нашій землі починається українсько – польська війна.

1919 р. травень – влада в Стрию переходить до білополяків.

1923 р. – Галичина остаточно приєднана до Польщі.

1924 р. – Ліквідація українського шкільництва на Західній Україні.

1926 р. – "Кривава середа" в Стрию.

1933 р. – Люстрація (перевірка) читальні "Просвіти". Встановили високий рівень культурно – освітньої роботи. В селі працює драмгурток і хор.

1933 р. – В липні повінь в Стрию і в околицях. Під Конюховом вода прорвала гостинець. Вода знищила в Дулібах багато орного поля.

1934 р. – Шириться в околиці, в тому числі і Дулібах компанія тверезості. Товариство "Відродження – Безалкогольні весілля".

1936 р. – Із 45 хорів на Стрийщині, хор села Дуліби зайняв перше місце серед всіх хорів, а також Добряни, Конюхів, Гірне.

В цьому ж році в зв’язку зі святом на горі Маківці польська поліція провела декілька арештів в Дулібах.

1938 р. – В Дулібах активно працюють товариства "Союз Українок", "Рідна школа", "Сільський господар".

1939 р. – В зв’язку з проголошенням автономної Закарпатської України в складі чесько – словацько – української федерації молодь із сіл, також з нашого села, намагаються по більшості безуспішно, перейти кордон на Закарпатську Україну.

1939 р. – Фашистська Німеччина нападає на Польщу. Починається друга світова війна. Уряд емігрує, залишає країну. Польська армія відступає. На Стрийщині і в Дулібах відбуваються страшні події. В книзі "Причини упадку Польщі – написаній в 1941 році Іваном Кедриним, так описані ці події "11 вересня 1939 р. втекли зі Стрия польські державні установи, війська і поліція. По полях і в садах в Стрию і в околицях військові масово кидали зброю. Місцеві люди ту зброю визбирували і озброювали нею громадських вартівників. Тим – часом почало гуляти "шумовиння".

Підпалили с. Дуліби, яке згоріло в двох перетинах (75 будинків), а також випадки вбивства мирних громадян мали і в інших селах." Так по автору цієї книги. Але ще й досі живі свідки цих подій, які були очевидцями і розповідають, як військові підпалили село тому, що група молоді намагалося збунтуватись, але в даній ситуації це було безглуздям.

1941 р. 22 червня – напад Німеччини на СРСР. Прихід німецьких військ, а згодом і німецької адміністрації в наші краї. Не справдились наївні сподівання, що німці "віддадуть Україну", українці могли займати тільки нижчі адміністративні посади. Багато людей, з нашого села, було забрано на примусові роботи до Німеччини.

...

На основі матеріалів знайдених в бібліотеці села

автор, нажаль, невідомий.