Неділя, 26 лютого, 2017
Увійти

Підгірці

Підгірці Загальна площа-982 га, Дворів-242, Населення-944 чоловік. Село розташоване на віддалі 8 км від м. Стрий, над рікою Жижавою, що пропливае через північно-західну околицю села.

Перша згадка про с. Підгірці належить до 1467 року. Перші жителі селилися під горою, де тепер ставки, городи і де була джерельна вода. Хоча пізніше село розбудувалося на горі, назва збереглася.

 

Мисливський замок у Підгірцях був подарований польським королем Яном Собеським у 1668 р. угорському шляхтичу Печару, який врятував йому життя у битві з турками. В 1848 р. замок належав нащадку Печара, який був полковником у війську. Того року під час епідемії чуми померла дружина пана, залишивши однорічного сина Томаша. Пан віддав дитину на виховання сторожеві замку, а сам продав його польському євреєві Бронштейну, який купив титул барона і став бароном Броніцким. Проте документальних підтверджень про належність замку панам Печарам немає, хоча, можливо, в архівах вони є.

Підгірці Використано матеріали: Замки та Храми України (з люб’язного дозволу Blacky), сторінки про село учениць школи-інтернату с. Підгірці.

Загальна площа-982 га, Дворів-242, Населення-944 чоловік. Село розташоване на віддалі 8 км від м. Стрий, над рікою Жижавою, що пропливае через північно-західну околицю села.

Перша згадка про с. Підгірці належить до 1467 року. Перші жителі селилися під горою, де тепер ставки, городи і де була джерельна вода. Хоча пізніше село розбудувалося на горі, назва збереглася.

Історія села тісно переплітається з історією виникнення замку і його власниками. Найдавніша згадка про замок належить до 1660 року, коли татари готувалися до штурму. Замок був оточений валами, остоколами і був неприступним. Татари підійшли до валів, але вистріли гармат змусили їх відступити до Стрия, а потім на Сколе і Тухлю, що описав І.Франко у творі "Захар Беркут".

Мисливський замок у Підгірцях був подарований польським королем Яном Собеським у 1668 р. угорському шляхтичу Печару, який врятував йому життя у битві з турками. В 1848 р. замок належав нащадку Печара, який був полковником у війську. Того року під час епідемії чуми померла дружина пана, залишивши однорічного сина Томаша. Пан віддав дитину на виховання сторожеві замку, а сам продав його польському євреєві Бронштейну, який купив титул барона і став бароном Броніцким. Проте документальних підтверджень про належність замку панам Печарам немає, хоча, можливо, в архівах вони є.

Барон БроніцкийІснують достовірні спогади про останніх власників замку - барона Юліана Броніцкого, його дружину Єву, та двох синів: Юліана та Юзефа. Панам належали села: Підгірці, Верчани, Слобідка, Стрілків, Бережниця та Піщани. У його власності були гуральна (спиртзавод), цегельня, пилорама, два млини, шкулка (розсадник плодових дерев). Барон Браніцький (Браницький) помер у 1921 році і похований у с. Стрілків у родинному гробівці.

По його смерті сини поділили маєток: Юліан одержав Підгірці, Верчани, Піщани і Слобідку, а молодший - Бережницю і Стрілків. Після смерті Юзефа Юліан об'єднав маєток. За переказами старожилів, між Підгірцями і Стрілковим існує підземний перехід, який з'єднював два замки. Сюди ж ховалися люди під час набігів татар.

Барон Юліан Броніцкий-молодший виїхав в Англію, а в Підгірцях проживала самотньо пані Єва, його мати, якій було близько 80-ти років. Коли, в 1939 р. під час ІІ Світової війни село зайняли радянські війська, пані Броніцку вигнали із замку. Вона жила у слуги, а пізніше поїхала у Львів до знайомих. Інші люди говорили, що її відвезли до Львова у будинок пристарілих.

Палац повністю змінив свій "професійний профіль" в роки радянської влади. Природньо, що ніякі пани тут вже не жили: зробили спочатку просто школу-інтернат. потім школу-інтернат для дітей з вадами зору. За якийсь час слабозорі діти святкували новосілля в новозбудованому інтернаті, а палац... Тут вирізали реліктові модрини, що шуміли перед головним фасадом споруди, не пошкодували й дерева, що росли в парку. Щоправда, сам палац підвищили в звання: в нього в'їхала сільрада, що до цього часу базувалася в невеликому будиночку поруч з церквою. Сільська рада теж не затрималася в баронських покоях на довший час - споруду передали... рибгоспу.

Десь в то час зникли з кімнат другого поверху цінні старовинні картини, що прикрашали резиденцію. На жаль, авторство цих художніх робіт вже не дослідити: не було жодної інформації про художників, що їх малювали, навіть прізвищ не було.

Дендропарк поблизу замку охороняється державою, заклали його в 1892 році. Площа парку - 2,5 га. Колись тут росли секвойї, канадський дуб, магнолії трьох видів: біла, рожева і червона, інші екзоти. Зараз лишився хіба велетенський платан поблизу замку та зарослі викручених, інвалідних на вигляд грабів поблизу головної алеї парку. Немає й статуй, ставок вже не той, лише залишки сходів бовваніють посеред алеї...

Проте деякі джерела пишуть, що тут і зараз можна знайти наступні незвичні для наших широт рослини: бук амурський, липа американська, кипарисовик Лавсона та горохоносний, модрина японська та європейська. У парку ростуть різноманітні рослини, у тому числі 16 екзотів, які ви-значають цінність парку. А ще в 1952 році цих екзотів було 195. Чи не наша вина є в цьому?

Найцікавішими деревами є тюльпанне, оцтове, дугласія сіра, модрина європейська, гінкго дволопатеве. Та найвеличнішим серед них є платан західний з Північної Америки. У народі це дерево називають "безстидниця", тривалість життя якого може ся-гати 2000 років. Наш платан має біля 500 років. Навіть існує легенда, що там, де впала відрубана рука козака, виросло дерево, що має п'ять стовбурів, як п'ять пальців руки.

До цих пір милує око в парку ставок, створений для дозвілля панської сім'ї. І парк, і замок зараз у занедбаному стані. Відійшли у минуле рідкісні дерева, перетворюється на болото ставок, а замок у страшні руїни.

 

Розташувавшись на краю досить високої плити, яка тягнеться від містечка Жидачів аж до Карпат, село Підгірці було спочатку, напевне, королівською власністю. В дуже коротенькій замітці в "Словнику Географічному" згадується лише про оборонний замок, який мав там знаходитись, та про Анджея Кречковського, пшемиського стольника, який разом з дружиною, Анною Казановською, мав зафундувати в Підгірцях костел. Місцеві перекази розповідали також про те, що в замочку часто бував Ян Собєський, ще в якості стрийського старости.

Герб ЯблоновськихМайбутній король приїздив в місцеві ліси на полювання. Проте першим добре відомим і безперечним власником Підгірців був вже аж князь Юзеф Алєксандр Яблоновський (Josef Aleksander Jablonowski, 1711-1777), воєвода новогрудський, чудовий геральдист і меценат, засновник Товариства Наукового ім. Яблоновських (Societas Jablonoviana) в Ляйпцігу. Цей факт підтверджує також і Е.А.Куропатницький, не повідомляючи більше ніяких даних.

Окрім Підгірців воєвода Новогрудський мав також багато інших резиденцій в різних куточках країни, (...) також в Ляхівцях на Волині, де на греблі над Горинню звів також прекрасну садибу. Після Яблоновських Підгірці багаторазово змінювали власників. В 1817 р. купив їх разом з сусіднім Стрілковим та Бережницею Юзеф Бруницький (1788-1833), одружений з Терезою Кароліною фон Шмідт. Він походив з єврейської родини, але цілком засимілізувався.

Після нього маєток дістався його сину Юліану Каролю (1827-1880), одруженому з Юлією Пауліною Воланською гербу Пшиячєль (Przyjaciel). Він в свою чергу переказав весь маєток своєму сину Юліану Маріану (1864-1924), який одружився з Антоніною Стефанією Ромашкановною (Antonina Stefania Romaszkanowna). Він славився як чудовий господар, суспільний діяч, посол до галицького сейму, а також натураліст-любитель. В нього, зокрема, була одна з найбільших в Польщі колекція метеликів.

Останніми власниками Підгірців і Стрілкова аж до вересня 1939 р. були два сина Юліана — Юліан Якуб та Юзеф Франтішек Бруницькі.

До цього часу зберігся давній замочок, а радше палац Яблоновського, однак він дійшов з великими змінами внаслідок багаторазових перебудов. На зламі XVIII-ХІХ століть він перетворився в напівруїну. Бруницьки, купивши маєток, зберегли все те, що залишилося від первісної будівлі, але при обох її бічних фасадах добудували нові крила, чим надали до того симетричній будівлі характер асиметрії. Менше всього змін пережив головний південний фасад.

При новому крилі східного фасаду з’явилися дві кутові вежі: нижча, циліндрична, південно-східна, та значно більш висока, прямокутна північно-східна. Ще одна вежа, кругла в плані, прикрашала північний бік західного крила. (...)

Внутрішній устрій старої садиби новогрудського воєводи був колись дуже розкішним. Про це свідчили збережені до 1939 р. численні фрагменти: обрамлення вікон, карнізи, герби і орнаментальна різьба. Під час відбудови всі ці релікти було знищено. Головний вхід як і раніше розміщався на головному фасаді, але був позбавлений давнього порталу. Над Входом була розміщена з добре помітним позолоченим написом: "Zdarz Boze wspaniale y wieczyste dzielo Na wiek wiekow patrzac, samo sie nie wzruszy/ Boday nic w te podwoie zlego nie wchodzilo, Tylko zacny, sczesliwy, madry, szczyrey duszy" (Дай Боже чудову і вічну долю На вікі віків дивлячись, само не порушить Аби нічого в ці двері злого не входило, Лише щасливі, мудрі, щиродушні).

На тій самій осі на північному фасаді виступав невеликий балкон на міцних кронштейнах, взятий в раму кутої залізної балюстради. З цього балкону, швидше за все, теж ще з XVIII ст., відкривався чудовий вид на надзвичайно мальовничу долину річки Стрий. Характерними для старої частини палацу були високі, але вузькі вікна, по обидва боки двочастинні псевдоризаліти.

З внутрішнього боку двері та віконниці містилися в глибоких нішах. Зовсім не змінилися лише глибокі пивниці, де тримали вино, а також великі підземні підвали, призначені, ймовірно, для зберігання врожаю.

Не змінився також сам характер наземних споруд. В найнижчій частині будівлі, з північного боку, знаходилися господарські приміщення, в інших частинах будинку – житлові приміщення. На кожному поверсі було по шість великих приміщень. Не було вже й сліду від давніх інтер'єрів. За часів Бруницьких стіни були вкриті орнаментованими шпалерами, а після Першої світової війни їх просто білили в однотонні кольори. У кожному замку приховані нерозгадані таємниці, які існують століт-тями і передаються з покоління в покоління.

 

Підгірці Замок відомий легендою про "Паню заклєнту", що з польської мови означає - проклята жінка, яка в білому одязі по ночах бродить по замку.

На пагорбку за селом Підгірці шепоче ліс. Повіє вітер, і ще сильніше заголосять могутні дуби, липи та ясени. У ту симфонію ніби вплітається людська мова і тихо пливе аж до старовинного палацу і замовкає на узліссі. Це було восени 1648 р. Війська Б. Хмельницького, оволодівши Львовом, просувалися все далі на захід. Шляхта ховалася в Стрию і Коломиї, де були сильні гарнізони і неприступні замки. Утік і з Підгірцівського замку до Стрия і князь Яблоновський - потомок відомого гетьмана, залишивши молоду дружину. Вона хвилювалася, ходила по узліссі і плакала.

Стрункі дубочки трохи гамували її журбу. І раптом вона побачила козака: широкоплечого, стрункого. - Пані,- промовив він, - не бійтеся, я вас не ображу. Чарівна княгиня відсахнулася від козака, нахмурила брови. - Не підходь. Ненавиджу. - Я така ж людина, як і ви. Княгиня глянула на вродливого козака і завмерла. Обличчя її запашіло. - Пані, - знову порушив тишу козак, - ви … як жива троянда. Ви народжені для щастя. Вона різко підвела голову, і, зустрівшись з поглядом юнака, промовила: - Я вас боюсь. Мій чоловік утік від вас, козаків. Ви хочите мені помститись. - Ні, - відповів юнак, - ми не розбійники, а борці за правду і волю. Блакитні очі пані засвітились. Богатир-козак набли-зився до неї, міцно обняв і поцілував. То була щаслива мить, яка стала для них вічністю. - Я нікому не дозволю тебе скривдити, - шепотіла жінка, - ти будеш моїм щирим другом і лицарем. - А чоловік? - Ненавиджу його! Він старший від мене на 32 роки. - І ти з ним живеш? - Мушу, такий закон у шляхти. …

Удосвіта до палацу несподівано приїхав князь Яблоновський з охороною. Заглянув у кімнату дружини і завмер. Козак вихопив шаблю. - Якщо битися, - промовив він, - то не у світлиці княгині, а на подвір'ї. - Я згоден, - кинув сердито шляхтич. - Гей, слуги, готуйтеся до бою. Тут розвідник Хмельницького. - Не треба бою, не треба крові! - кричала княгиня, знаючи, що невдастся козакові вирватися живим: Хіба мо-же встояти один проти п'ятдесяти? Козак спритно вирвався на подвір'я і став біля старої липи, яку і дві людини не охоплять руками. Міцно притиснувся плечима до дерева, ніби зрісся з ним. Князь вишикував жовнірів і сказав їм, що будуть битися з козаком не всі одразу, а по троє. І ось перша трійка накинулась на розвідника Хмельницького. Козак вміло і хвацько відбивав удари. І хвилин через п'ять перебив княжих слуг. З новою трійкою битись довелося важче, але козак знищив і її. Правда, йому розсікли плече, поранили голову. Кров заливала обличчя, очі. Але він мужньо стояв під липою і чекав нової сутички. Три жовніри накинулись на нього, як тигри. Він ледве стояв на ногах, але зумів і на цей раз перемогти. Хоча додалась ще одна рана - йому прокололи груди. - Полиш ти цю криваву гру, - благала княгиня чоловіка. - Козак має загинути …

Четверта трійка швидко впоралася із сміливцем. І він тепер лежав мертвий, розкинувши руки. - Кат, кат! - вигукувала княгиня. - Ти мене більше ніколи не побачиш! - І пішла до лісу. - Стій! - закричав шляхтич. - А то … погано буде. Вона зупинилася. - Що хочеш у мене? Ти відібрав у мене любов, а разом з нею і життя… Більше княгиню ніхто ніколи не бачив. Кажуть, що во-на сховалася у монастирі біля Розгірчого. Тіло козака панські слуги віднесли на узлісся і там поховали. Від тоді тут сумно шепочуть липи, дуби, ясени. Кажуть, що в цій монотонній мелодії іноді чути дзвінкий юначий голос та журливий плач жіночий.

Також збереглася місцева легенда про те, що стелею в центральному салоні північного боку палацу слугував... велетенський акваріум з скляним дахом над ним. Крім місцевих легенд, ще одним свідоцтвом колишньої слави замку Яблоновських є написана латинкою поема "Podhorcensia, seu fragmenta varia, composita et lecta, collecta, selecta...", написана уроженцем Підгірців селянином-гуманістом, підданим князя, такого собі Єжи Кароля Скопа (думаю, Юрія Карла Скопа - Блека), видана в 1754 р. у Львові. Автор в поетичній формі повідомляє, що на стінах палацу він намалював чотири сторони світу та завершив їх трьохрядковими епіграмами.

Підгірці Чимало рядків присвячено опису саду з старими липами. Стояли там скульптури, наприклад, Лукреція, що пробивала свої груди, Дафна, що тікала від Аполона, Атлас, що тримав на карку весь світ. До 1914 р. палац в Підгірцях був стильно оздоблений, хоча там й не було меблів давніших від ХІХ ст. Там зберігалося чимало предметів мистецтва: картини, жирандолі (підсвічники), канделябри з бронзи та кришталю, мініатюри, бібліотека та архів Бруницьких аж до 1820-х.

Під час світової війни палац було сильно пошкоджено, згорів його дах, більша частина колекцій була знищена. На 1939 р. лише салон першого поверху зберігав свій первісний бідермаєрівський вигляд. В сінях стояло кілька крісел в ренесансному стилі. Збереглося також кілька східних килимів, порт'єри, пара канделябрів і мініатюр, в тому числі відомої піаністки Марії Шимановської (виконана з воску). Все це зникло на початку Другої світової.

Найстарішою частиною кількагектарного парку є регулярна, що прилягала до палацу - її заклав ще Юзеф Алєксандр Яблоновський. Пісоя купівлі маєтку Бруницькими парк було переплановано садівником з славетного парку Schonbrunn. Західна частина парку мала ландшафтний характер.

Наостанок ще одна цитата з сторінки про село створену ученицями школи-інтернату с. Підгірці:

"Наше серце стискається, душа кричить, коли на наших очах з допомогою людей руйнується цінна архітектурна пам'ятка, яку ніколи можуть не побачити наші діти. Вони нам цього не простять. Ми зверталися двічі до президента України В.А. Ющенка, який нічого не зробив для порятунку замку. При президентстві Л.Д.Кучми з Києва хоч приїжджала комісія з адміністрації Президента. На даний час власником є Рибій Микола Павлович - м. Київ, який нічого не зробивши, шукає нового власника.

Ми маємо надію на те, що знайдуться люди, яким не байдуже історичне минуле нашої країни. Адже народ, який не цінує минулого, не має і майбутнього. І якщо до замку йтимуть старі і малі, щоб провести час дозвілля, зустрічатимуть сонце випускники, в день весілля приходитимуть молодята, лікуватимуться цілющими джерельними водами хворі - це означатиме, що іс-нує зв'язок епох і поколінь, і ми шануємо історію свого краю".

Підготував: Ростислав Бондаренко

Деякі фотографії Підгірців та околиць (клацніть щоб потрапити до фотоальбому). Автор: Ростислав Бондаренко.

Підгірці Підгірці Підгірці

 

Реклама

Читайте з мобільного

або відкрийте stryi.com.ua на
iPhone / Android / WAP -пристрої

Помітили помилку?

Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.

Нові коментарі

Найбільше коментують