Проповіді та питання віри

Питання що стосуються віри.
Іоан
Ветеран
Ветеран
Повідомлень: 410
З нами з: 14 травня 2014, 18:55

Re: Проповіді та питання віри

Повідомлення Іоан » 24 жовтня 2018, 04:29

Якщо, ми найдемо в собі сили і, пожертвуємо собою і, скинемо з себе ідолів своїх з Москви та Риму, раді ближніх своїх та миру в Україні, то тоді виповнитися писання:
«Священики Твої зодягнуться в правду, і преподобні Твої зрадіють. (Пс 131/9)».
« Тоді Господь Бог твій усі прокляття¬ ці оберне на ворогів твоїх і ненависників твоїх, які гнали тебе, а ти навернешся і будеш слухати голосу Господа [Бога твого] і виконувати всі заповіді Його, які заповідаю тобі сьогодні; з надлишком дасть тобі Господь Бог твій успіх у всякій справі рук твоїх, в плоді утроби твоєї, у плоді худоби твоєї, у плоді землі твоєї (Втор. 30, 7-9).

Іоан
Ветеран
Ветеран
Повідомлень: 410
З нами з: 14 травня 2014, 18:55

Re: Проповіді та питання віри

Повідомлення Іоан » 25 жовтня 2018, 09:30

Ми не можемо служити Україні і Риму чи Москві
Ми не можемо служити Богу і сатані

«Ніякий слуга не може служити двом господарям, бо або одного зненавидить, а другого полюбить, або до одного виявлятиме прихильність, а другого занедбає. Не можете служити Богові і мамоні.» (Від Луки 16/13).

Православні Київського Патріархату і Автокефальної Церкви проявили мужність при від’єднанні від Москви. Комусь здається, що все пройшло легко і просто, а насправді цей період для православних був важким, з однієї сторони давлення московського духовенства, які себе вважали господарями на території України, з іншої греко-католики, які виганяли з церков православних, погрожуючи їм, розповсюджуючи плітки, що все православ’я це російська церква, а українська віра є греко-католицька.
Проявивши терпіння і смирення православні України отримали благословення і законне право мати свою Православну Церкву незалежну від Москви і Риму. Українці повинні оцінити це, бо все, що не ціниться, відходить в забуття, так як вона нам дісталась великою ціною, то в Україні їй статус буде пріоритетний. Хай Господь дасть нам розуму і премудрості, щоб зберегти нам чистоту православної віри, щоб служити Богу в Дусі і Істині, бо всяка неправда і гординя віддаляє від Бога.
Для росіян це поразка, не будемо возноситися нам ними, щоб не стати їм подібним і розділити їхню долю.
Ломка яка почалась в Москві несподівана для них, вони подібно Вавилону розгордились і вважали вище себе Києва і українців. Приписуючи собі першість, вони довгий час принижували українців і, коли Бог вивів нас з рабства Москви в них стався шок, як це так, що раби мають право і, посміли розірвати ланцюги. Так як в Америці були суперечки і війни між тими, які були за рабство і, іншими які будучи християнами вважали, що треба надати неграм волю.
Росіяни повинні переоцінити всю ситуацію і історію, інакше їх чекають інші поразки, поки зруйновано не буде весь Вавилон з ідеологією панування над народами.

Іоан
Ветеран
Ветеран
Повідомлень: 410
З нами з: 14 травня 2014, 18:55

Re: Проповіді та питання віри

Повідомлення Іоан » 26 жовтня 2018, 20:24

ЧОМУ МИ ПРАВОСЛАВНІ

Частина 3
Почуття
«Володій почуттями, особливо зором і слухом, зв’яжи, тримай язик. Хто не приборкає цих трьох, того внутрішнє — у розкраданні, у розслабленні та в полоні». (святитель Феофан Затворник)

У духовному житті християнина важливі всі три почуття — віра, надія й любов. Але за євангельським словом, любов із них є більшою. (1 Кор 13:13)
Людина наділена почуттями, вона може радіти, бачити прекрасне, відчувати чужий біль, усе це виходить від нашого серця, яке здатне любити. Цими властивостями, якими Бог сам володіє, наділив Він і людину.
«І сказав Бог: створімо людину за образом Нашим та за подобою Нашою». (Бут 1:26)
Ці властивості дають людині можливість бути подібній Богу, точніше, бути Йому помічником, щоби творити, бути художником-архітектором.
Почуття людини дають їй здатність відчувати Бога, відрізняти добро від зла, тобто, бути в одному дусі з Богом, щоби не віддалятися від Нього. Про ці властивості говорив Господь: «Царство Боже всередині вас є». (Лк 17:21)

Керуючися цими почуттями, людина наближається до Бога, а з утратою їх вона втрачає Бога й починає свідомо грішити, створюючи інші філософії та релігії. Такою оманою вона надає демонам можливість отримувати владу над людьми.
Декотрі кажуть, що вони не грішать, але зречення Бога є великим гріхом, після якого всі інші гріхи починають насаджуватись у людині, як не у ній самій, то у її наступних поколіннях, бо з посіяного бур’яна не збирають пшениці.
Гріх, увійшовши в життя людини, змінює її можливості, і демони, використовуючи людину, ведуть боротьбу з Богом.

«У пекло скинута гординя твоя з усім шумом твоїм; під тобою підстилається черва, і черва – покров твій. Як упав ти з неба, денниця, син зорі! розбився об землю, який топтав народи. А говорив у серці своєму: “зійду на небо, вище за зірки Божі піднесу престіл мій і сяду на гор`і у зібранні богів, на краю півночі; зійду на висоти хмарні, буду подібний до Всевишнього». (Ісая 14: 11-14)

Демони — це жорстокі потвори, які внаслідок падіння втратили властивості Бога, а замість того в них почали розвиватися протилежні властивості: злоба, гнів, ненависть, блуд, гордість. Ворог людини ніколи не показує себе явно, він, щоби ввести людину у спокусу, придумує різні хитрощі, а всі страсті, які ведуть до гріха, приписує людині як властивості душі.
Тому з утратою добрих почуттів людина робиться жорстокою, нездатною любити, відрізняти добро від зла, мати віру і відчувати Бога, а відтак і спілкуватися з Ним.

Часто зло постає у вигляді добра, обіцяючи Царство Боже на землі (комунізм, глобалізація, об’єднання всіх вір), де не треба буде важко працювати, і таким чином здобуває багато прихильників і бажаючих жити в такому царстві. І, оволодівши розумом людей, демони призводять до насильства та війн, призводять людей до страждань. Перебуваючи в стані ейфорії, люди готові йти на все, навіть віддати своє життя, вони вирішують свої проблеми за рахунок чужих, шляхом незаконного збагачення, приєднання чужих територій і тому подібне. Тому неправедна філософія або вчення, яке не вчить Закону Божого, призводить до війн та страждань, де гинуть люди мільйонами заради матеріальних благ. Так створювались імперії, які, подібні Вавилону, руйнували потім самих себе.

Почуття потрібні людині не тільки, щоби мати віру і відчувати Бога, але й щоби мати здібності відрізняти добро від зла. І тут теж ворог людини вигадав тенета для душ віруючих, людина часто стикається з небезпекою обману. Завжди є ризик сприйняти душевне за духовне й переплутати небожественне з божественним, бо сам сатана прикидується ангелом світла (2 Кор 11:14).

Люди часто, не очистивши себе до кінця від гордині, блуду і грошолюбства, хочуть піднятися до рівня ангелів. Ці всі пристрасті не втікають від віруючого, а намагаються себе виявити в духовному житті, і тому, перекручуючи слова, їхнє правдиве розуміння, такі люди віддаляються від істини. Це не їхня провина, це наслідок неправильного богослів’я та неправедних учителів, які відмовилися від учення православних старців.
Отці Церкви забороняли шукати якихось особливих духовних переживань і закликали до найсуворішого контролю своїх почуттів і емоцій у духовному житті.

Почуття — це властивості душі, але вони не мусять безконтрольно володіти душею, підкоряючи собі розум і серце.
Пастирська дорога — це дорога Христа, якою ми мусимо йти, і ця дорога є радше скорботна, ніж радісна, бо належить душі пройти скорботи й обмеження, аби скинути із себе все, що заважає її спасінню, не через фанатичну віру, а через учення Ісуса Христа, яке було викладене в Євангелії, та через духовних святих, які зберегли вчення Христа через одкровення. Оцінюючи свої вчинки, ми можемо йти цією дорогою, з якої легко зійти, піддавшися лінощам, байдужості та самовпевненості. Кожен віруючий не може йти шляхом істинним, коли не буде знати ці пастки, які розставили темні сили, і лише тоді, коли він здобуде досвід у цьому, Дух Божий допоможе йому обходити їх без перешкод.

Не треба лякатися, що це важка дорога, Господь поруч із тим, хто йде Його шляхом, і допомагає душі, надихаючи її Своїм Духом відрізняти добро від зла, проявляти мужність, де вона потрібна, проявляти мудрість, бо Господь є Істина. Не очистивши себе і виявивши лінивство, душа легко піддається омані, шукаючи виправдання, а не покаяння, і, таким чином, легко сходить із праведної дороги.
Людина мусить очиститися від своїх пристрастей шляхом пізнання себе через Бога, і пізнання Бога через себе. Це досить важка праця, і не кожному під силу взятися працювати над собою, легше себе визнати вже очищеним, або святим, і не морочити собі голову, але це примана демонів для обдурення людини, щоби вона являла себе такою, якою насправді не є.

Почуття сили душі — одна з трьох основних душевних сил людини, поряд із розумом і волею. Також під почуттями розуміють емоційні стани (душевні й духовні).
«Володій почуттями, особливо зором і слухом, зв’яжи, тримай язик. Хто не приборкає цих трьох, того внутрішнє — у розкраданні, у розслабленні та в полоні». (святитель Феофан Затворник)
Почуттями ми славимо Бога, як славив єврейський народ, коли Господь входив у Єрусалим — так православні славлять Бога на літургії.

За труднощів або випробувань можлива втрата любові та надії. Під впливом страху за своє життя або втрати майна людина може втратити віру, бо більше полюбила матеріальне, ніж духовне. Вона може зректися Бога, як зрікся апостол Петро Господа. Так мільйони християн втрачали віру з тієї чи іншої причини.

І зрештою, за втрати віри та любові, керуючись почуттями ненависті до віруючих як конкурентів, які заважають керувати народами, людина може стати противником Бога та боротися з Тим, хто її створив, Який дав їй життя.
Настільки великим є це блюзнірство. І все це не вигадки чи казки, це реальність нашого суспільства, духовна боротьба в якому йде в невидимому — духовному світі. Тому, через падіння моралі й тяжіння до матеріальних цінностей люди можуть не тільки впасти в гріх, але і стати зброєю в демонів проти Творця. Усе це нав’язується людям під виглядом справедливості й толерантності до людей, які мають збочення. І ці збочення вже рекламуються як позитивні якості людини, запроваджуючи закони, які захищають їхні гріховні спокуси, і вже не вважаються гріхом. Ба більше, це вже стає нормою для віруючих, спираючись на те, що Бог — це любов, і він любить усіх, незалежно від стану та віри людини. Тобто, у нас під виглядом толерантності гріх уже не вважається гріхом, і все Святе Письмо вже не має актуальності, усі маги, усі язичники, які поклоняються демонам, стають законними, бо Бог усіх створив і всіх любить. Як легко людей обдурити, і все більше й більше людей сповідують таке мислення. Під прикриттям, що Бог любить усіх, приховується демонізація суспільства, яка призведе до влади демоничних структур, які ведуть боротьбу з Ним. І що найгірше, це нав’язується в духовних вченнях деяких релігій самими священиками.

Це досить важливе питання, це питання спасіння душі, і якщо душа не служить Богу, вона робиться противником Його. Тому спасіння, як декому це може здатися неважливим, виносить насправді фатальний вирок тим, хто втратив Бога. І віруючі, які вважають себе вірними, але не живуть за заповідями й не мають Духа Його, такі віруючі не зможуть відрізнити добро від зла і виправдатись, аби мати шанс на спасіння:
«Тому тi, що живуть за плоттю, Боговi догодити не можуть. Але ви не за плоттю живете, а за духом, якщо тiльки Дух Божий живе у вас. Коли ж хто Духа Христового не має, той i не Його». (Рим 8:8–9)

Коли душа згрішить, то гріх непрощений починає діяти на розум, виправдовуючи гріх, а потім розум, замирившися з гріхом, починає виправдовувати його, і через деякий час вихвалятися ним як гідністю. І так один гріх за іншим наповнюють душу людини такою мірою, що вона не має можливості злетіти, а, обтяжившись, сходить на дно до пекла. Серце починає переоцінювати цінності, замінюючи духовне на душевне й на матеріальне, смирення замінюється гординею, від якої починаються всі смертні гріхи.
Св. Отці пишуть, що серце здатне мислити, і воно є вмістилищем почуттів, що йому притаманні емоції радості, скорботи, страху, рішучості та інше. У Біблії написано: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя». (Притч 4:23)

Св. Отці підкреслюють, що в людському серці відкриває себе Бог. Справжня молитва виходить із чистого серця. Апостол Петро у своєму першому посланні каже: «Блаженні чисті серцем» (Мф 5:8). «Серце чисте створи в мені, Боже» (Пс 50) — волає цар Давид.
Воля людини скоряється серцю людини, і що зберігає серце людини як скарб, те починає підкоряти собі розум і волю.
Коли серце людини забруднене гріхом, душа отримує ватажка, який вестиме душу до пекла. Щоб очиститися від впливу нечистих сил, треба ходити до православного храму, де через покаяння і благодать Бог дає очищення й укріплення. На літургії відбувається таїнство перетворення душі, і людина розкаювана отримує полегшення й очищення від впливу нечистих сил:
«І дам вам серце нове, і дух новий дам вам; і візьму з плоті вашої серце кам’яне, і дам вам серце плотське». (Єз 36:26)

Господь, ведучи душу, впливає на неї явно через Святе Письмо, одкровення й голос совісті. Темні сили намагаються впливати на людину таємно, щоби людина не підозрювала, до чого її ведуть. Тому людині вселяють думку, намагаючись її приспати, що нібито демони не існують, і що кожній людині присутні всі природні потреби, чим людина й живе.
«Хто має заповіді Мої й дотримується їх, той любить Мене; а хто любить Мене, того полюбить Отець Мій; і Я полюблю його і явлюся йому Сам». (Ін 14:21)

Деколи людина постає перед вибором між гріхом меншим чи більшим.
«Ми говоримо про моральний вибір між благом і злом, але ж іноді об’єктивно доводиться вибирати з двох неправд, як розпізнати волю Божу тоді?» (Старець Нектарій).
Стародавні патерики описують нам випадки, коли й у житті святих поставав подібний вибір. Якийсь брат прийшов до старця й попросив у нього грошей. У старця гроші були, але він збрехав і не дав їх. Інший брат, якому було відомо, що гроші є, запитав наодинці старця, як він міг збрехати. Виявилося, старець відав, що гроші потрібні на гріх. «Збрехавши, я позбавив себе від більшого гріха — потурання ближньому в смерті його душі», — сказав святий. Авва Дорофей говорить, що з двох благ треба завжди обирати більше, а з двох неправд — менше.

Страх
Страх може бути корисним, вважають св. отці: при вихованні, при виконанні законодавства; де страх, там нема злодіїв, погашений гнів, блуд, заздрість, хтивість, пихатість. Страх не тільки відганяє злі пристрасті, а і вводить всяку чесноту, дбайливість про справедливість, утримує сімейні відносини між людьми, турботу й любов до людей, жертовність, ревність до молитви.
Постійно слід бути в мирі з Богом, перебувати в почутті власної гріховності, у страху Божому, покаянні, надії, вірі, терпінні, у пам’яті про Його присутність у всьому.
Потрібен нам страх Божий. Бачачи свою неміч, надійся на Бога. «Служіть Господу зі страхом і радійте Йому з трепетом» (Пс 2:11). Світлий страх перед Богом є досконалістю, початок мудрості. «Початок мудрости — страх Господній» (Притч 1:7).

Дехто каже, що не треба Бога боятись, а треба Його любити.
Здається, все правильно, логічно, але, що насправді коїться в тих душах? Ці люди, які це стверджують і вхопилися за це, на перший погляд, логічне твердження, кажуть так, щоби покрити свої гріхи, виправдати їх. Насправді в них любові до Бога немає, а присутні гріхи є навіть смертними для душі: блуд, лихослів’я, пихатість. Любов до Господа була й у занепалих ангелів, але вони впали, бо втратили страх Господній.
Сім’я, де чоловік і жінка люблять один одного, через відсутність страху втратити один одного можуть впасти в блуд, і через це розпадаються шлюби.
Якщо ми любимо Бога, а страх розлучитися з ним відсутній, то люди легко впадають у блуд. Якщо Анголи на цьому падали, то людям це ще легше. Як вітер змінює погоду із сонячної на дощову з грозами, так душа піддатлива, за легким подувом привабливих спокус, привабившись, розлучається з Богом. Тому міцно треба триматися нам страху розлучитися з Богом на різних щаблях удосконаленості душі.
Св. Іоанн Золотоуст говорив, що Страх Божий є велике багатство, скарб, що не гине. Страх Божий народжує молитву і просвіщає совість. Божественний страх не є страх людський, як страх раба перед паном (Іоанн Золотоуст, 1858).
Джерелом страху є гріх. Хто боїться Бога, той не грішить. Тому особливого значення св. отці надавали Страху Божому, який є «Премудрість Божа».

Ревність
Істинні подвижники відчувають ревність до Бога. Ревність буває істинною й неправдивою — оманливою.
Одкровення говорить: «Я знаю діла твої, що ти не холодний, ані гарячий. Якби то холодний чи гарячий ти був! Але оскільки ти теплий, а не гарячий і не холодний, то вики­ну тебе з уст Моїх». (Об’явл 3:15–16)
Ревність і сум за Богом змусять людину йти шляхом удосконалення й не відступати від нього. Якщо служба божа відбувається без завзяття, то покаяння й очищення не звершується належним чином. Тому першим ревнителем мусить бути сам священик, щоби надихати людей на цю ревність. Неможливо навчити людей то́му, що сам не знаєш, або дати людям те, що й сам не маєш.
Людей потрібно бадьорити, а не заколисувати всепрощенням чи залякувати.
Апостольський дух — це дух завзяття. Бог прощає грішника, але коли грішник грішить, сподіваючись на милосердя Боже, то це гріх нерозкаяний, і прощення за нього не так легко отримати. Є випадки, коли люди свідомо вбивають, розв’язуючи війни між народами й людьми — це одне; а є вбивство, коли людина внаслідок необережності своєї скоїла цей злочин, — це зовсім інше.
Свідомі гріхи — це наслідок жорстокого серця, а несвідомий гріх може бути розкаяним і прощеним.

Ревнуйте Господа Вседержителя і славу Його, шукайте передусім Царства Божого і правди його, і для цього потрібні бадьорість духу й духовна ревність — справжні плоди проповіді Євангелія. Бійтеся тих, хто лестить ласкавими словами і, присипляючи дух оманою, відводить людей від істини, від Духа Божого.
«Бо я свідчу їм, що вони мають ревність про Бога, але не за розумом. Бо, не розумiючи праведности Божої i намагаючись поставити власну праведнiсть, вони не скорилися праведностi Божiй». (Рим 10:2–3)

Відомо, що гріх полюбляє приховуватися за образом якої-небудь із чеснот. Наприклад, слова́ про християнську любов можуть бути прикриттям іншої любові, що ми й бачимо в екуменізмі. Хто говорить про об’єднання всіх християн, насправді бажає швидше заволодіти владою над усіма християнами, ніж надати їм свободи і виявити до них любов.
А слова про ревнощі за вірою можуть бути прикриттям цієї пристрасті, щоби зберегти цю владу. Розіп’яли Ісуса Христа не за ревністю до Бога, а тому що боялися втратити владу над людьми.
І, як у першому випадку, ми маємо справу не з любов’ю, а зі псевдолюбов’ю, так і в другому випадку ми маємо справу не з ревністю, а зі псевдоревністю.

Блуд
Блуд розуму відхиляє людину від Закону Божого, а на його місці створює цілу низку філософічних напрямів, щоби виправдати людину в її спокусах. Тому, якщо ми, православні християни, будемо виправдовувати себе і свої гріхи, то це буде блудом, який розлучає людей із Богом.
Коли страху немає, то настає хаос: у людині, у державі, на землі. Армія небоєздатна, су́дді неправедно судять, керівники розкрадають народні цінності, і народ бідує. Вони можуть клястися, що люблять народ, і кричати «Слава Україні», але все це мертвечина, яка не приносить користі, а тільки знищує все заради збагачення керівників.
Яка же справжня любов має бути до Господа, і як вона пізнає́ться?
«Хто любить Мене, той виконує заповіді Мої», — казав Господь.
Тільки праця над собою і випробовування, які проходить душа в житті, надає можливість стягання Духа Святого, який, будучи в людині, перероджує її, і надає їй або повертає їй божественні властивості, з якими і відкривається любов до Господа.
Слід зауважити, що, не проходячи шлях вдосконалення, не маючи за собою чесноти, душа легко піддається оманливій любові.
Є винятки, коли в людині розвиваються чесноти як Божий дар, тут немає заперечень, бо така людина виконує їх із дитинства. Але це рідкість, і в наш час, коли гріх рекламується, як позитив, через кіно, через інтернет, у суспільстві, де гріхом вихваляються, а не соромляться, важко виховати дитину доброчесною й порядною.
Ісус Христос приніс світу Новий Завіт любові, яка виганяє страх рабський. Людство стало жити між двома страхами: між чистим, святим, і темним, спалахуючи то одним, то іншим страхом. Людина здатна поруч із піднесеними почуттями благоговіння ангельського перед ім’ям Господа Сил, виявляти й темний, демонічний страх, — у забобонах, самолюбстві та егоїзмі. Знищити у своїх переживаннях самотужки демонський страх неможливо, людині тут таблетки не допоможуть, потрібен духівник — наставник, який має владу через Ісуса Христа прощати гріхи. Демони часто являються людям у вигляді інопланетян, і коли, через покаяння на сповіді, гріх людині прощається, то влада демонів над людиною припиняється.
Один проповідник здобув багато прихильників через те, що він пропонував людям зцілення, хоч він ходіння до церкви не забороняв, а, навпаки, рекомендував це робити для виконання своєї техніки зцілення. В основу його лекцій входили сучасні методики екстрасенсорики, магії й молитов. Він стверджує, що його учні — це робітники небесних сил, і що, коли їм будуть являтись інопланетяни, то не треба лякатися, бо вони їх можуть забрати для роботи у всесвіті. Очевидно, що тут присутня омана, і хто в цю оману повірив, має залежність душі, яка перебуває під впливом темних сил, і вирватися з такої залежності людині важко.
Людина несвідома, неочищена є відкритою до доступу темних сил, оскільки вони мають у людині всі принади, які самі їй навіювали, і тому спасіння душі — в істині, яка відкриває людині духовні очі для розуміння добра і зла. Усвідомивши своє зло, вона мусить протидіяти йому, боротися з ним у собі, і тоді покаяння дасть результат, і Бог, прощаючи душі гріх, звільняє душу від влади демонів над нею. Але щоби пізнати істину, людині необхідно над цим попрацювати.
Деякі християни, і деякі православні в тому числі, не знають і не читають Святого Письма. Не знаючи Святого Письма й не читаючи його, людина обмежує себе тим, що Бог не може на людину впливати, давати їй правильні роздуми, чим відрізняється добро від зла. Де думки́ людини, там і серце її, тому, коли людина не дає можливості проявитися Богу, там завжди будуть виявляти себе демони, бо людина є духовною істотою, і вона не може відокремити себе від духу. Тобто, дух має властивості проявляти себе в істині спілкування зі Святим Духом і, якщо в омані, — з демонами, але іншого спілкування, або нейтрального, не буває. Ця відсутність нейтралітету підтверджується словами з Євангелія:
«Чи думаєте ви, що Я прийшов дати мир землі? Ні, кажу вам, а розділення. Бо віднині п’ятеро в одному домі розділені: троє проти двох, і двоє проти трьох». (Лк 12:51-52)
Якщо людина має вибір волі на землі й сама визначає, з ким їй спілкуватися — з духовними особами для спасіння душі, чи з іншими в пошуках земних благ, — то, коли душа розлучається з тілом, вона втрачає свою волю, і йде туди, над чим трудилася на землі.

Іоан
Ветеран
Ветеран
Повідомлень: 410
З нами з: 14 травня 2014, 18:55

Re: Проповіді та питання віри

Повідомлення Іоан » 2 листопада 2018, 14:18

Нещодавнє рішення синоду Вселенського патріархату скасувало юрисдикцію Російської церкви над українським єпископатом, відтак нині всі православні архієреї України вважаються служителями Вселенського престолу, незалежно від того, до якої з трьох церков вони належали раніше, і повинні чекати на директиви Константинополя щодо своїх подальших дій, вважають у Вселенському патріархаті Константинополя.

Протягом найближчого часу Вселенський патріархат скличе Об'єднавчий собор, який створить церкву під назвою "Православна церква в Україні", - саме вона отримає томос про автокефалію (грамоту про незалежність) від Константинополя і стане єдиною канонічною церквою в державі.

Запрошення до участі у цьому соборі отримають усі православні єпископи, які перебувають в України, незалежно від того, до якої церкви вони належали раніше.

Про позицію Константинополя відносно нинішнього становища православної церкви в Україні та її майбутнього ВВС розповів впливовий архієрей Константинопольської церкви, представник Вселенського патріархату при Всесвітній раді церков, доктор богослов'я, який давно та глибоко займається українською проблематикою, архієпископ Тельміський Іов (Геча).
Попри те, що владика Іов не наважується спрогнозувати точну дату видання "українського томоса", на його думку, здобуття самостійності українською церквою не призведе ані до розколу в світовому православ'ї, ані до спалаху релігійної напруги в Україні.
Своїх же "братів" з Російської церкви він закликає повернутися до єднання зі Вселенським патріархатом та припинити погрожувати розколом у православ'ї. Звинувачення на адресу Константинополя в розколі і "східному папізмі", які нині лунають з Москви, архієпископ Іов вважає необґрунтованими та такими, що базуються на незнанні церковних канонів.
"Для Константинополя українське питання не нове, воно не виникло позавчора. Кожен президент України, крім Віктора Януковича, приїжджав на Фанар (до стамбульської резиденції Константинопольського патріарха) і просив про автокефалію", - говорить архієпископ Іов, коли ми входимо до храму апостола Павла при Православному центрі Вселенського патріархату в Шамбезі.
У цьому містечку під Женевою у 60-х роках минулого століття Константинополь облаштував свій навчальний та екуменічний центр.
Саме тут, каже владика Іов, у цьому храмі, Московський патріарх Кирило у січні 2016 року урочисто пообіцяв взяти участь у Всеправославному соборі, який було заплановано на літо того ж року. Зрештою, Російська церква тоді не прислала свою делегацію на перший за понад тисячу років собор. А наступного разу Московський та Вселенський патріархи зустрілися особисто уже в останній день літа 2018 року в Стамбулі, і головною темою бесіди предстоятелів була автокефалія для української церкви.
Архієпископ Іов - один з найбільших фахівців Константинопольського патріархату з українського питання. Українець за походженням, народжений у Канаді, він не раз бував у Києві, провадив переговори з політичними та церковними діячами України.
Зрештою, він особисто був присутній на зустрічі Петра Порошенка з патріархом Варфоломієм у квітні цього року, після якої президент України публічно заявив, що автокефалія для українського православ'я є "близькою як ніколи".

Зараз, коли процес подолання розколу в українському православ'ї, як вважає Вселенський патріархат, вийшов на фінішну пряму, ВВС розпитала у владики Іова про те, як саме Константинополь ухвалював рішення, яке може стати переламним для світового православ'я, та чого очікувати від цього процесу далі.
https://www.bbc.com/ukrainian/features-46069423

Sanza

Re: Проповіді та питання віри

Повідомлення Sanza » 8 листопада 2018, 13:19

как по мне тут у каждого свое

Lizzi23

Re: Проповіді та питання віри

Повідомлення Lizzi23 » 8 листопада 2018, 13:19

нельзя никому навязывать свою веру

Sanza

Re: Проповіді та питання віри

Повідомлення Sanza » 8 листопада 2018, 13:21

да так и есть

Відповісти